Користувач:Pashchenko Maryna/Чернетка
Шаблон:Остров
Пала́ван (англ. і тагал. Palawan) — острів на Філіппінах, разом з сусідніми островами складає найбільшу (однойменну) провінцію в державі. Палаван має 425 км в довжину і від 8,5 до 40 км в ширину. Площа острова Палаван — 12 188,6 км²[1]. Адміністративний центр — місто Пуэрто-Принсеса. Острів знаходиться між Південнокитайським морем, яке лежить на північному-заході, і морем Сулу на південному-сході.
Велику частину острова займають гори, джунглі і мангрові ліса. Центральний гірський ланцюг розділяє Палаван на дві частини, клімат в яких відрізняється. Найвища точка — гора Манталингахан (2085 м).
Острів знаходиться в зоні впливу південно-західного муссону. Опадки випадають з травня по грудень, решту року на Палавані суха та жарка погода. Протягом всього року середня денна температура складає від 26 до 29 °C.
Ще в давні часи китайські торгівці приїжджали на Філіппіни через Палаван. В XII столітті острів почали заселяти малайці. Вони займались, в основному, рибальством, землеробством і мисливством.
На початку XVII століття на Палаван направились іспанські місіонери, які зустріли супротив зі сторони людей племені моро. До XVIII століття іспанці будували церкви поруч з укріпленими гарнізонами з метою захисту від набігів моро. У 1749 султан Борнео передав південний Палаван Іспанії. У 1898 іспанці покинули острів після революції, і США втановили цивільне управління. З 1903 утворена провінція, отримала свою назву, по головному острову, Палаван.
Під час Другої світової війни японці, побоючись звільнення військовополонених зі сторони союзників, зібрали близько 150 чоловік в ямі і підпалили з допомогою бочок з бензином. Тих,хто намагався втекти доганяли пулі. Всього загинуло від 133 до 141 військовополонених та лише 11 вдалося врятуватися.
На Палавані проживають представники 87 різних культурних і національних груп. Населення острова, згідно з переписом 2010 року, налічує близько 900 000 человек (провінція Палаван — 994 340 чол.), а густина населення — 74 чол./км².
Велика частина населення — австронезійського походження з домішкою китайської та іспанської крові. Привлив мігрантів з інших частин Філіппін забезпечує високий щорічний приріст населення в розмірі 3,98 %.
18 % населення складає культурні меншини, такі як тагбануа, пиналаван, батаки, кен-уй, калам'ян, джама-мапуни, молбог, таусуг и самал-бангинги.
Культура відчуває сильний вплив Борнео, Китая і Близького Сходу.
Домінуюча релігія на Палавані — римський католицизм. Окрім того, на Палавані представлені такі християнські течії, як мормони, адвентисти сьомого дня, протестанти і др. На острові також є незначна кількість мусульман, які проживають в південній частині острова.
До відкриття людини з Кальяо, датування якого заперечується, найдавнішими людськими останками на Філіппінах вважались зкам'янілі фрагменти черепа і щелепних кісток трьох різних людей, які виявив 28 травня 1962 року лікар Роберт Фокс, американський антрополог, співробітник Національного музею Філіппін[2]. Ці фрагменти відомі під загальною назвою «людина з Табона» за місцем знахідки на західному узбережжі Палавана. Печера Табон[en] була, мабуть, майстерньою кам'янного віку, де на чотирьох різних археологічних рівнях в головній камері виявлені як готові каменні відщепи, так і відходи виробництва кам'яних знарядь. Деревне вугілля, збережене від кількох вогнищ, датується радіовуглецевим методом відповідно 22 000, 20 000 і 7000 років тому[3].
Знахідки в печері Табон збереглись завдяки товстому багаторічному шару пташиного гуано. Під шаром, де виявлені кістки, знаходиться більш ранній шар верхнього плейстоцена віком близько 45—50 тис. років, де виявлені залишки вогнищ[3].
Спеціалісти з фізичної антропології, дослідивши череп Табонської людини, вважають, що він належав Homo sapiens, на відміну від того,який мешкав тут раніше,в середньому плейстоцене Homo erectus. Двоє з учених діцшли висновку, що щелепа за своєю будовою — «австралоїдна», а пропорції черепа нагадують пропорції, характерні для айнів або тасманійців; в той час, череп не схожий на череп негритосів[4].
В печері Іллі знайдені залишки кремованого пограбування віком 10—8 тис. років тому[5].
В Табонських печерах практикувався обряд поховання в кувшинах,що мав у давнину широке поширення від Шрі-Ланки до Долині кувшинів в Лаосі і Японії. Характерним прикладом є вторинне пограбування, де був знайдений кувшин, який в цей час зберігається в Національному музеї, на кришці якого зображені дві фігури — одна зображає померлого зі схрещеними руками, долоні торкаются до плечей, а інша — рульового; обидві фігури сидять в лодці-проа, одна щогла якої була втрачена. 78 похоронних судин із необпаленої глини виявлені на острові Палаван в печере Манунгул.
-
Змішаний тропічний ліс -
Карстові утворення -
Південнокитайське море -
Ліс в заливі Бакуіт -
Лагуни і скелі в заливі Бакуіт -
Сан Вісенте -
Пляж Порт Бартон -
Захід сонця в бухті Порт Бартон -
Ель Нідо
- ↑ ISLAND DIRECTORY (англ.). Архів оригіналу за 30 січня 2018.
{{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр|subtitle=(довідка) - ↑ Scott, 1984, с. 14; Zaide, 1999, с. 35, citing Jocano, 1975, с. 64
- ↑ а б Scott, 1984, с. 14—15
- ↑ Scott, 1984, с. 15
- ↑ Табарев А. В., Серовец Г. В. [ Комплекс ранних захоронений в пещере Ниа (Борнео) и проблема многообразия погребальных традиций в островной части Юго-Восточной Азии] // Теория и практика археологических исследований. Барнаул: Изд-во Алт. ун-та. 2019. № 2 (26).
- Jocano, F. Landa (1975), Philippine Prehistory: An Anthropological Overview of the Beginnings of Filipino Society and Culture, Philippine Center for Advanced Studies, University of the Philippines System
- Scott, William Henry (1984), Prehispanic Source Materials for the study of Philippine History, New Day Publishers, ISBN 971-10-0226-4, процитовано 5 серпня 2008
- Zaide, Sonia M. (1999), The Philippines: A Unique Nation (вид. Second), All-Nations Publishing, ISBN 971-642-071-4 [недоступне посилання з 01.05.2010]