Користувач:RajatonRakkaus/Історія танків

• T = Tucker 2004 (Spencer C. Tucker)
• O = Ogorkiewicz 1991

Міжвоєнний період

Ogorkiewicz

Наприкінці війни розроблялись важчі у Франції та Німеччині: FCM 2C та K-Wagen. 2С вперше отримав башту з 75 мм гарматою.

У Франції розробляли заміну для FT, однак R35 з'явився лише 1935 року. Швидкість 20 км/год, макс. броня 40 мм, та сама коротка гармата. Помітна відсутність розуміння щодо найважливіших характеристик танка. char de bataille з 75-мм у корпусі: 27-тонний B1.

У ВБ був кращий прогрес. Від Medium D відмовились і вибрали Vickers Medium. Він став єдиним відносно масовим танком у 1920-х, хоч виготовлено всього близько 160 одиниць.

Також у ВБ у 1925-27 прийшли до висновку що потрібні два види легкої техніки: носій кулемета для піхоти та розвідувальний танк з баштою. Першим став Carden-Loyd Mark VI вагою 1,5 тонни, виготовлено 305 одиниць. Хоча ефективність настільки малої техніки була під питанням, бувши дешевою, вона зацікавила інші країни, як Польща, СРСР, Чехословаччина а Італія. Італійська Carro Veloce L3 стала основною машиною війська до ДСВ, було виготовлено 1200 штук.

Легкі танки мали екіпаж із двох осіб і кулеметне озброєння. За винятком високої мобільності (до 50 км/год), вони не показували розвитку відносно FT. Однак вони були дешеві та надійні й закуплялись у деякій кількості, хоча армії основних країн і не потребували їх за винятком навчань. Першим таким танком став 1929 року Carden-Loyd Mark VII. Подібні танки також будувала Vickers-Armstrong. Їх наслідували й інші країни, роблячи власні аналоги: радянські Т-33, Т-37 і Т-38, французькі AMR Renault Model 1935, німецькі Pz.Kpfw.I та японські Type 94. З 1935 року на британські легкі танки вже ставили важкий 12-7-мм кулемет, що давало їм змогу боротись із легкою бронетехнікою. На початок ДСВ 1002 з 1148 виготовлених у ВБ танків були легкі.

Існувала тенденція до створення багатобаштових танків для забезпечення захисту з усіх боків. Ця практика походила від ідеї самостійного застосування танків, подібно до бойових кораблів. До таких належать британські Independent та 16-tonner, німецькі Grosstraktor і Neubaufahrzeug, радянські Т-28, Т-32 і Т-35. Захоплення

На відміну від британських багатобаштових танків, радянські та німецькі мали за основне озброєння гармати калібром 75—76 мм. Хоч і короткоствольні, вони могли ефективно боротись проти тогочасних танків, а фугасний ефект боєприпасів був достатній для інших цілей. Гармати цього калібру були б найкращим вибором універсального танкового озброєння на той час, однак застосовувались лише не відносно невеликій кількості танків і набули значного поширення лише в роки Другої світової. Одним із найефективніших танків кінця 1930-х став німецький Panzer IV, який хоч і мав заслабку 15-мм броню, був озброєний 75-мм гарматою в башті на три особи й був позбавлений непотрібних башт. Ці танки розроблялись як найпотужніша техніка танкових дивізій.

Від початку 1930-х почав з'являтись інший різновид легких танків з гарматним озброєнням калібру 37—47 мм, проміжний між легкими та середніми. Першим набув поширення британський Vickers 6-ton, створений 1930 року, який активно закупляли та копіювали інші країни, зокрема, на його основі було розроблено радянський Т-26 і польський 7TP. Іншими подібними танками були шведський Strv m/31 і чехословацький vz. 35.

До цього типу також належать розроблені на основі розробок Джона Крісті швидкісні танки, як радянські БТ та британський A13. Останній був доволі вдалим, однак його можливості були обмежені призначеною йому роллю крейсерського танка.

У Великій Британії так і не було танків з потужнішими гарматами. З середини 1930-х танки офіційно поділили на піхотні та крейсерські танки.

Tucker, Німеччина та Чехословаччина

Pz IV не мав нічого революційного, однак вдала комбінація швидкості, захисту та озброєння, а також навченість екіпажів надавали йому широкі можливості.

Tucker, доктрини

Успіх Німеччини в ДСВ завдяки адвокатам танкової війни в ВБ і Ф: Джон Фредерік Чарльз Фуллер (Начальник штабу Танкового корпусу), Безіл Лідделл-Гарт (військовий аналітик і письменник), Шарль де Ґолль.

Фуллер бачив танк як машину для виграння війн. У Плані 1919 він описав стратегію на наступний рік ПСВ. Війна закінчилась раніше, але його твори заклали основу для застосування танків донині.

Фуллер вважав, що ключем до перемоги є знищення ворожих командних центрів. Такі центри та лінії зв'язку перебували поза досяжністю піхоти й кінноти, а тому це мало бути завдання для танків. Ідея полягала в тому, щоб зробити несподівану танкову атаку разом з авіацією для знищення командних центрів та створення паніки.

Велика маса середніх танків, прорвавши оборону, мала на максимальній швидкості вийти в тил і знищувати штаби та лінії зв'язку, оточуючи ворога та створюючи «стратегічний параліч», під час якого піхота, важкі танки та артилерія мали створювати вузькі прориви для знищення оборонних угруповань.

Генерали, які виграли ПСВ, не мали інтересу в плані Фуллера й не розуміли важливості та спроможностей новітньої зброї.

Лідделл-Гарт погоджувався з Фуллером, але також пропонував ідею моторизованої піхоти на додаток до танків та гнучкий підхід до стратегії. Він був головним натхненником «стратегії непрямих дій», що підносила маневрові дії замість війни на виснаження

Проблема управління великою кількістю танків розв'язалась на початку 30-х за допомогою детекторних радіо

Французькі командири вважали танки засобами супроводу піхоти. Де Ґолль пропонував створення професійних збройних сил, збудованих навколо танкових дивізій, моторизованої піхоти та авіаційної підтримки. Його ідеї нікого не цікавили

Переможці війни часто вважають свої стратегії оптимальними, тоді як переможені зазвичай зацікавлені в інноваціях. Після ПСВ полковник Гайнц Ґудеріан отримав доручення досліджувати способи, за допомогою яких танки можна застосувати на полі бою. З часом він став авторитетом у механізованій війні

Робота Ґудеріана початково була суто теоретичною. Він читав Фуллера, Ліддела-Гарта та де Ґолля, спостерігав за навчаннями у Великій Британії. Він вважав ключовою спільнодію родів військ, відводячи важливі ролі танкам та авіації. Деякою мірою його ідеї були розвитком штурмових загонів, які Німеччина застосовувала 1918 року.

Прихід Гітлера до влади надав Ґудеріану визначної підтримки.

1933 року він передбачив мобільні танкові дивізії, здатні діяти незалежно від повільніших сил і завдавати ударів по ворожих флангах і тилу.

Початково поділ бригад на танкові та піхотні виглядав подібно до британського. Однак Ґудеріан ввів до танкових бригад розвідувальні підрозділи, польову артилерію, мобільну протитанкову артилерію та бронетранспортери. Так з'явились підрозділи, здатні діяти повністю самостійно, потребуючи лише авіації для розвідки та підтримки.

1937 року він видав книжку Achtung! Panzer!, показуючи свої теорії маневрової танкової війни.

Хоча Британія та Франція також створювали власні танкові підрозділи, вони відставали за принципами застосування. Ґудеріан подібно до де Ґолля бачив танкові дивізії повністю самостійними, призначеними для глибокого прориву ворожої оборони.

Британці та німці вважали, що танки та піхота мають діяти спільно. Різниця полягала в тому, що британський підхід передбачав початкове створення прориву в обороні за допомогою піхоти, танків і артилерії, в який мали заходити Mobile Division для прориву в тил. Німецький же підхід передбачав застосування розвідувальних підрозділів для пошуку слабких місць оборони на флангах, куди заходили танкові з'єднання, а за ними — моторизована піхота та артилерія.

Значна роль відводилась тактичній авіації: розвідувальна авіація мала супроводжувати колони, а пікірувальники мали завдавати точних ударів по важливих цілях.

На вересень 1939 року Німеччина змогла створити 6 танкових, 4 механізовані та 4 моторизовані дивізії. Таким чином з 98 дивізій Вермахту 14 були дивізіями нового зразка

Macksey

Французька військова доктрина покладалась на оборону. Петен, який здобув репутацію завдяки ефективним оборонним діям, вважав неперервний фронт невразливим. На 10 років розвиток доктрини зупинився. Основою доктрини стало створення лінії Мажино та протилежної до танкової мобільності стратегії

У США танкові війська було відкинуто практично повністю (Доктрина Монро, ізоляціонізм, відсутність бачення перспективи війни)

Еллз (ВБ) та Рокенбек (США) були змушені боротись не за розширення танкових військ, а за збереження Танкового корпусу від остаточного розформування.

Після Локарнських домовленостей у Великої Британії з'явилась потреба в мобільних військах, оскільки вона мала б допомагати або Франції, або Німеччині в разі агресії. 1927 року там було створено Experimental Mechanized Force.

Ідеї, отримані з навчань EMF показали, що агресивні превентивні дії можуть бути ефективнішими за оборону. В США було постановлено створити подібний підрозділ, однак годящої техніки не було, але у Франції ентузіазму не було.

Німеччина та СРСР розпочали співпрацю 1922 року: СРСР прагнув отримати військові інновації, які могла запропонувати лише Німеччина, тоді як Німеччині було необхідне місце для експериментів поза полем зору західних спостерігачів. 1927 року в Казані відкрилась танкова школа, де німецькі та радянські фахівці досліджували нові тактики та випробували танки. 1928 року в СРСР створили Експериментальну Бригаду для дослідження.

1937 року Ґудеріан писав: було вирішено покладатись передусім на британський досвід поки ми не набудемо достатньо власного, танки більше не є зброєю для підтримки піхоти - навпаки - танки не мають залишатись за піхотою, натомість піхота має перебувати в транспортних засобах

Структура тексту

3 абзаци: ідеї, бліцкриг, Іспанія + Халхин-Гол

Текст

Упродовж міжвоєнного періоду розвивались не лише самі танки, але й доктрини їх застосування. Хоча країни переважно скорочували свої танкові війська, деякі офіцери та аналітики на досвіді війни створювали новітні концепції застосування бронетехніки. Офіцер британського Танкового корпусу Джон Фуллер у своєму «Плані 1919» передбачав прорив середніх танків на флангах вузького фронту, знищення ними командних центрів і дезорганізацію ворожої оборони. Аналітик Безіл Ліддел-Гарт погоджувався з ним щодо тактики, однак був прихильником гнучких непрямих дій та механізації піхоти. У Франції Шарль де Ґолль просував ідею професійних збройних сил, збудованих навколо танкових дивізій, моторизованої піхоти та авіаційної підтримки. Втім, прогресивні ідеї не дуже цікавили військові керівництва у Великій Британії та Франції, причому французьке командування, хоч і вважало танки важливими, створило повністю оборонну доктрину, в якій танки вважались засобами безпосередньої підтримки піхоти.

Після Локарнських домовленостей 1925 року британське керівництво

Натомість у Німеччині

Загалом

• Деякі дослідники (Спенсер Такер) називають найважливішим періодом в історії танків <T 41-43>
• Ті хто підтримував танки розділились: одні виступали за легкі та швидкі машини, подібні до кавалерії, здатні до розвідки; інші вважали необхідними танки з більшою вогневою потужністю та міцнішим бронюванням для супроводу піхоти в наступі. <T 41-43>
• Безпосередньо після війни армії зменшили або розформували свої танкові війська. Німеччина за Версальським договором узагалі не мала права на будь-які танки.<T 41-43>
• Конструкція танків загалом змінилась. Силует зменшувався, ввійшла до широкого вжитку основна башта з покращеним оглядом, калібр озброєння зростав, а потужність двигуна суттєво зросла. Башта та озброєння стали центральним елементом, навколо якого будували танк: що потужніша гармата й важча башта, то важчий корпус і потужніший двигун. <T 41-43>
• Танкова броня стала не лише товстішою, але й якіснішою: замість котельної сталі з'явилась загартована, заклепково-болтове скріплення поступилось заклепковому та зварному. <T 41-43>
• Загалом традиція поділу танків на підтримку піхоти та роль кінноти не закінчувалась допоки в середині 1930-ті в Німеччині не створили Panzer division. Вони були засновані на танках, але в тісній кооперації з іншими родами. Вони мали більшу ударну потужність, ніж інші тогочасні підрозділи. <O 10-11>
• Ідея гнучкої механізованої або бронетанкової сили, складеної з танків, механізованої піхоти та самохідної артилерії, виникла на початку 1920-х. Її просували Етьєн і B H Liddell Hart in Britain, а пізніше писали Шарль де Голль і австрійський генерал L von Eimannsberger, однак першим втілив Гайнц Ґудеріан <O 10-11>

Велика Британія

• Після ПСВ розвивали Medium D, але це не вийшло і 1923 року закрили Department of Tank Design, залишивши розробку та виготовлення танків лише за Vickers. <T 43-44>
• 1921 року Воєнний департамент попросив Vickers розробити недорогий і надійний середній танк. Результатом став Vickers No. 1, який мав 47-мм гармату в обертовій башті та пружинну підвіску. <ромбоїдний з круглою баштою> 1922 компанія розробила Vickers Medium Mark II. Новий танк був недорогим, але задля високої швидкості 18 миль/год пожертвували бронюванням, яке складало всього 6 мм (пізніше збільшене до все ще недостатніх 8 мм). Протягом 1923—1928 армія отримувала ці танки, які були основою Танкового корпусу до 1938 року. <T 43-45>
• 1928 Vickers розробила Six-Ton, що мав екіпаж із трьох осіб, 80-сильний двигун, максимальну товщину бронювання 13 мм і макс. швидкість 22 милі/год. Танк був одим найбільшим експортним успіхом Vickers у передвоєнні роки, він став основою для радянського Т-26 і американського T1 (прототип M3 Stuart), але так і не зацікавив британську армію.<T 46-47>
• Інше: Vickers Light Mark I—VI, Mark III 16-Tonner, Vickers Independent <T 45?>
• 1936 Воєнний офіс розробив класифікацію для наступних танків, поділивши їх на крейсерські (наступники середніх) і піхотні (наступники важких), оснащені потужними гарматами та бронюванням. Cruiser Mark I (125 виг. у 38-29) і Mark II <T 45?>

A6 = Medium-3 16-tonner, A7 = A7, A8 = prot, A9 = Cruiser-1, A10 = Cruiser-2, A11 = Infatry-1 Matilda 1, A12 = Infantry-2 Matilda 2, A13-1 = Cruiser-3, A13-2 = Cruiser-4, A13-3 = Cruiser-5 Covenanter, A14 = prot, A15 = Cruiser-6 Crusader, A16 = prot, A17 = Light-7 Tetrarch, A20 = A20, A22 = Infantry-4 Churchill 1,

Франція

• Після кінця війни Франція залишилась із 3737 танками FT, а 1920 зробила танки частиною піхоти. Це суттєво обмежувало можливості танка винятково як засобу підтримки піхоти. Етьєн бачив застосування зовсім іншим, але його проігнорували. США та Італія наслідували Францію. <O 10-11>
• У 1930-ті прийняли схожу до британської класифікацію. <O 10-11>

СРСР

• Батальйони легких танків безпосередньої підтримки піхоти (як фр. chars d’accompagment), бригади потужніших танків (як фр. chars de manoeuvre d’ensemble) та механізовані бригади зі швидкими танками. <O 10-11>

Для інших статей

Найуніверсальнішим танковим озброєнням міжвоєнного періоду були гармати калібром 75—76 мм. Хоч і короткоствольні, вони могли ефективно боротись проти тогочасних танків, а фугасний ефект боєприпасів був достатній для інших цілей. Втім, вони застосовувались лише на відносно невеликій кількості танків (як німецькі Panzer IV та радянські Т-28 і Т-35), і набули значного поширення лише в роки Другої світової. У Великій Британії так і не було танків з потужнішими гарматами: навіть важкі піхотні танки були оснащені малокаліберними гарматами, нездатними ефективно боротись з протитанковими гарматами.

Існувала й тенденція до створення багатобаштових танків, здатних вести вогонь у кількох напрямках одразу. Ця практика, вперше втілена на французькому FCM 2C, походила від ідеї самостійного застосування танків подібно до бойових кораблів. Поширення їй надав створений 1926 року Vickers Independent, який не надійшов до серійного виробництва, але став прикладом для СРСР та Німеччини. Німецькі Grosstraktor і Neubaufahrzeug теж не стали масовими, а в СРСР серійно виготовлялись натхненні британськими багатобаштовими машинами Т-28 і Т-35, а також розроблявся 58-тонний СМК, від якого відмовились на користь більш традиційних важких танків. Додаткові кулеметні башточки й пізніше використовувались на деяких британських крейсерських танках, як Cruiser Mk I (A9) і Crusader (A15).

У середині 1930-х у Великій Британії поділили танки на два типи: швидкі крейсерські та важкоброньовані піхотні танки. Всі довоєнні крейсерські танки отримали 40-мм гармату QF 2-pdr та броню до 30 мм. Впровадження 1936 року підвіски Крісті на A13 дозволило підняти швидкість до приблизно 50 км/год. Танк у цілому був аналогом БТ і мав непогані показники, однак його можливості були обмежені призначеною йому роллю крейсерського танка. Перший піхотний танк Matilda I був серед найброньованіших танків на свій час, однак озброєний лише кулеметом і дуже повільний. Його наступники, Matilda II та Valentine, отримали 40-мм гармати й краще бронювання, й були здатні розвивати швидкість до 24 км/год. Таким чином, на початок Другої світової Велика Британія опинилась у ситуації, коли найбільш поширеними у війську були застарілі легкі танки, а крейсерські та піхотні мали неадекватне часу озброєння й корисність таких ролей була недоведеною. До того ж крейсерські мали недостатнє бронювання, а піхотні були занадто повільні.

Танк

Структура:

• Походження назви
• Історія
  • Передісторія
  • Перша світова
  • Міжвоєнний період
    • Поява доктрин механізованої війни
  • Друга світова
  • Холодна війна
  • Після Холодної війни
  • Російсько-українська війна (?)
  • Перспектива
• Визначення та класифікація
• Конструкція
  • Компонування
  • Озброєння
  • Захист
    • Броня
    • Динамічний та активний захист
  • Рухливість
  • Ходова частина
  • Інше обладнання

• Застосування та боротьба (?)
  • Тактика застосування
  • Протитанкова оборона
  • Переваги й недоліки
• У культурі
  • Популярне уявлення (танк = війна, сила, потужність; крилаті вирази)
  • Танкові музеї
  • Відеоігри
  • Кінематограф
  • Музика

Назви

• Vickers Medium Mark I, Mark II
• Cruiser Mark I, Covenanter (танк)