Користувач:RoOleks/Чернетка

Митні інтереси

Сутність і поняття митних інтересів

Митні інтереси будь-якої країни щільно пов'язані з системою реалізації державної митної політики та митної справи, що має забезпечувати їхнє дотримання. Так, митні інтереси України, як зазначено у ст.6 Митного кодексу України, являють собою національні інтереси України, забезпечення та реалізація яких досягається шляхом здійснення митної справи.

Еволюція митних інтересів

Давній світ

Деякі дослідники схиляються до думки, що одні з перших відомостей про зовнішньоторговельні зв’язки та митні відносини містяться в пам’ятках шостої династії в Стародавньому Єгипті початку ІІІ тисячоліття до н.е. Рух торговельних караванів у ті часи був небезпечним. При цьому, утримання озброєних найманців для супроводження й охорони на далеких відстанях було обтяжливим для купців і не завжди ефективним. Тому з’являються прикордонні пункти, замінивши витрати на охорону особливими відрахуваннями за безпеку, яку гарантувала місцева влада. По суті, вони становили прообраз мита; хоча ще не мали фіскальної природи, але вже не були простою платою за роботу охоронців. Таким чином, у системі митних інтересів того часу проявляється захисна, охоронна функція, направлена на збереження і доставку товарів.

У Вавилоні на початку II тисячоліття до н.е. всі товари, ввезені до міста, оглядали, і з них стягували мито. При цьому, державна влада постійно намагалася зосередити та централізувати у своїх руках зовнішню торгівлю та митну діяльність, керувати якими було призначено спеціальних державних чиновників. У XIV ст. до н.е. практика стягнення митних зборів також поширюється в Угариті, причому, не лише у порівняно розвинених містах-державах, але й у невеликих протодержавних утвореннях цього регіону. Списки данини, яку царі виплачували ассірійським монархам, свідчать про те, що мито було першою статтею доходів. Отже, митна справа під суворим наглядом держави була покликана забезпечувати митні інтереси щодо постійного поповнення державної скарбниці за допомогою стягнення зовнішньоторговельних видів митних зборів.

У цей час еллінські держави Північного Причорномор’я проводили власну торговельну та митну політику, якщо не постійно, то хоча б у періоди своїх економічних піднесень. Тут митні звичаї почали формуватися приблизно 2,5 тисячі років тому, коли через ці території проходили торговельні шляхи, на яких купці сплачували мито. Античні держави методами митного регулювання намагалися вирішувати фіскальні завдання та зовнішньополітичні проблеми, а подекуди й сприяти зміцненню власного виробництва. Так, Причорноморські міста були настільки важливими для зовнішньої торгівлі Стародавньої Греції, що з їхніх товарів навіть не стягували мита. Тому, виходячи з можливості використання засобів митного регулювання для заохочення іноземних купців завозити в країну необхідні товари, можна впевнено підкреслити, що митні інтереси стосувалися розвитку й удосконаленню зовнішньої торгівлі. Подібно митні відносини розвивалися і в Стародавньому Римі, де спочатку було встановлено митний збір на всі ввезені товари, що застосовувався як місцевий, а потім як загальнодержавний податок. Пізніше митні збори на товари, які були в обігу між Римом та іншими країнами стали основним джерелом надходжень до державної скарбниці.

Середньовіччя

У ранньому середньовіччі Волзька Булгарія була відома багатьма товарами, а також своїм ринком невольників. Там діяла митна практика, згідно з якою процедура стягнення мита і данини виконувалася, зазвичай, над тими народностями, які потрапляли у майнову залежність або були поневоленими, тобто фактично з позиції сили. Подібний підхід існував й за часів Київської Русі, коли князі, відчуваючи власну силу, вирушали у походи, аби запровадити у дальніх землях данину. Князь Олег навіть домігся прав на вільну торгівлю у Константинополі, без будь-якого мита, за що й був прозваним «Вєщим» [206; C. 27-31]. Отже, можна стверджувати, що митну справу у ті часи власноруч реалізовувала або безпосередньо контролювала правляча верхівка.

Взагалі збирачі податків у феодальних державах, як правило, посідали досить високе становище. Зокрема, у Державі Франків у 499 р. вони прирівнювались до королівських чиновників і були нарівні з єпископами і графами, призначалися найвищими особами країни. А пізніше, в 1249 р. в статуті м.Фрайбурга вже самим громадянам надавалося право обирати митників і звільняти їх від посади, якщо вони не сумлінно виконували обов’язки. З середини ХІІ ст. в Угорщині надання митних привілеїв належало королівській владі, яка делегувала окремим особам право на безмитне ввезення товарів до країни. Але якщо в період раннього феодалізму митники належали до привілейованої верхівки, то з часом ця посада все більше служила інтересам купецтва і ремісників. Надалі розвиток ремесел спонукав збільшення кількості товарів на внутрішньому ринку, тому влада середньовічних міст все частіше намагалася обмежити ввезення іноземних товарів. Зокрема, у XII ст., коли в Європі спостерігалися тенденції до активного розширення економічних зв’язків між окремими містами і князівствами, при в’їзді до Парижу обкладали митом не лише всі іноземні товари, а й деякі вироби інших французьких міст.

Таким чином, митна діяльність отримує нове завдання – виробити загальну митну систему на зовнішніх кордонах. Іншими словами, з того часу митні інтереси усвідомлено починають концентрувати на захисті внутрішнього ринку від небажаного напливу товарів ззовні. Отже, залишаючись важливим джерелом зміцнення державної скарбниці, митні збори перетворилися в гнучкий інструмент регулювання зовнішньої торгівлі та заохочення виробництва товарів всередині країни.

Новий час

У період меркантилізму XVII-XVIII століть, було зроблено ґрунтовний вклад у теорію регулювання зовнішньоекономічної діяльності, доведено значимість митних інтересів для комплексного економічного зростання країн та розроблено відповідні моделі розвитку. Так, у той час європейські держави активно втручалися у зовнішню торгівлю, встановлюючи митні правила та зобов’язуючи купців частину закордонної виручки привозити на батьківщину у зливках дорогоцінних металів чи грошима. Іноземці мали сплачувати мито грошима за користування складовими місцями, пристанями, поромами тощо. Окрім того, часто під забороною опинялося вивезення сировини до країн, де ця сировина могла бути використана для розвитку конкурентних галузей промисловості. Відповідно, за всі ці процеси мали відповідати митним інтересам відповідних держав.

Отже, митна справа того періоду носила фінансово-фіскальний характер, стимулюючи накопичення грошей у скарбниці, а також здійснювала контрольну й обмежуючу функцію, фактично захищаючи внутрішнє виробництво.

Напрями митних інтересів

Можна стверджувати, що митні інтереси фактично виникають одночасно з появою держави і проходять всі ступені її розвитку.

Митні інтереси у процесі еволюції продемонстрували, що вони концентрують у собі не лише вузьку проблему виконання фіскального завдання, а й направлені на значний комплекс соціально-економічних питань розвитку, зокрема:

• поповнення державної скарбниці
• сприяння розвитку та вдосконаленню торгівлі
• аналіз, контроль, регулювання й налагодження зовнішньоекономічних зв'язків
• регулювання відносин у сфері зовнішньоекономічної діяльності
• регулювання торгівлі і заохочення виробництва товарів
• захист, збереження і доставку необхідних товарів
• підтримання рівноваги у соціально-політичній сфері
• створення уніфікованої системи митного регулювання, тощо

Джерела і література

1. Олексієнко Р.Ю. Митне регулювання прав власності як інструмент забезпечення економічних інтересів держави [Текст] : дис. ... канд. екон. наук : 08.00.03 / Олексієнко Роман Юрійович ; Держ. митна служба України, Акад. митної служби України. - Д., 2012. - 248, [4] арк. : рис., табл. - Бібліогр.: арк. 225-248.
2. Олексієнко Р.Ю. Митне регулювання зовнішньоекономічних потоків та його вплив на процеси відтворення / Р.Ю. Олексієнко, А.В. Потапенко // Вісник Академії митної служби України. – 2010. – № 2 (44). – С. 57-63. (Серія: Економіка)
3. Oleksiienko Roman. The root causes and basic interests for economic entities to enter and making business at the external markets / Roman Oleksiienko // Customs Scientific Journal. – University of Customs and Finance, Dnipro, Ukraine. – 2019. – № 2. – P. 36-43.
4. Історія митної справи в Україні [Текст] : Монографія / К.М. Колесников, О.В. Морозов, Г.М. Виноградов та ін.; За ред. П.В. Пашка, В.В. Ченцова; Вступне слово О.Б. Єгорова. – К.: Знання, 2006. – 606 с.
5. Кольбенко А.В. Митна справа в контексті світової історії // Митна справа. – 1999. - №1. – С.71-75.
6. Єгоров О.Б. Митна економіка (Україна – СОТ – ЄС): Посібник. – Одеса: ПЛАСКЕ ЗАТ, 2005. – 226 с.
7. Чорний В. Найдавніші митні статути і зовнішньоторговельні шляхи Київської Русі: Наукове дослідження. – К.: Державна митна служба України, Академія митної служби України, 2000. – 108 с.