Користувач:Sas1975kr/Чернетка3

• en:Type 45 destroyer
• Есмінці Type 45

The new Type 45 destroyer class represents a significant reinforcement to the Royal Navy’s depleted ranks, with the new Sea Viper missile system providing world-leading air defence capabilities. Here first of class Daring is seen on sea trials during April 2008 prior to delivery at the end of that year. (BVT Surface Fleet)

The British Royal Navy received the most significant reinforcement to its depleted ranks for many years at the end of 2008 when the first of its new Type 45 destroyers, HMS Daring, was formally handed over to the UK Ministry of Defence. A ceremony at BVT’s Scotstoun shipyard on the River Clyde on 10 December 2008 saw Daring’s commanding officer, Captain Paul Bennett OBE, raise her White Ensign for the first time as the new ship’s company marched onboard. Planned to become fully operational during 2010, Daring and her subsequent sister-hips will be amongst the most potent air-defence ships in service anywhere in the world and a quantum leap forward from the remaining obsolescent Type 42 class escorts that currently form the backbone of the Royal Navy’s anti-air capability. However, the enhanced capacity that Daring represents has been a long time coming, with the origins of the class being traced back over a quarter of a century to the lessons learned from the 1982 Falklands War.

TYPE 45 CLASS ORIGINS

Виникнення класу TYPE 45

The Falklands War clearly demonstrated the Royal Navy’s vulnerability to saturation aircraft and missile attack. Whilst the GWS 30 Sea Dart missile system that formed the mainstay of the fleet’s air defences was largely successful in combating high-level air assault, performance against low-flying aircraft and the Argentine Navy’s modest inventory of air-launched Exocet missiles was less impressive. The losses of the Sea Dart-equipped Type 42 destroyers Sheffield and Coventry to, respectively, missile and aircraft strikes were particularly embarrassing examples of limited air-defence capability against even a second-rank power operating at maximum endurance from its bases. Particular weaknesses identified were the Type 42 destroyer’s inability to illuminate – and therefore engage – more than two targets simultaneously from its pair of Type 909 guidance radars, lengthy missile reaction times and limited capabilities against low-level or short-range attack.¹

Фолклендська війна продемонструвала вразливість Королівського флоту Великобританії до масованих атак літаків та ракет. У той час як зенітний ракетний комплекс GWS.30 Sea Dart, який був основою протиповітряної оборони флоту, достатньо успішно протидіяв висотним повітряним цілям, його ефективність проти низьколітаючих літаків та невиликої кількості аргентинських протикорабельних ракет була низькою. Втрати обладнаних Sea Dart есмінців Type 42 «Шеффілд» і «Ковентрі», відповідно, від ракетного та авіаційного ударів були прикладами обмежених можливостей протиповітряної оборони навіть проти військового флоту другорядної країни, що діяла на максимальній дальності від своїх баз. Виявленими недоліками були нездатність есмінця Type 42 виявляти, а відповідно і вражати, більше двох цілей одночасно за допомогою пари навігаційних радарів Type 909, тривалий час реакції зенітного комплексу та обмежені можливості проти атаки з низької висоти або малої дистанції.

The immediate solution was implementation of a programme of upgrades for the remaining Type 42 vessels. These encompassed a series of improvements to the capabilities of the Sea Dart system and the installation of the Vulcan Phalanx close-in weapons system (CIWS) for last ditch defence. However, in the longer term, a more comprehensive response was required, particularly given ongoing improvements in anti-surface missile technology being achieved by the Soviet Union, the principal Cold War enemy. This involved both a replacement design for the cramped Type 42 hull and a new missile/radar combination.

Негайним рішенням було впровадження програми модернізації залишившихся есмінців Type 42. Вона охоплювали ряд удосконалень можливостей системи Sea Dart та встановлення зенітної артиллерійської системи ближнього радіусу дії Vulcan Phalanx (CIWS). Однак у довгостроковій перспективі потрібна була більш комплексна відповідь, особливо з огляду на постійні вдосконалення протикорабельних ракет Радянським Союзом — головним противником часів Холодної війни. Це вимагало як новий проект на заміну затісного корпусу Type 42, так і нову комбінацію ракети та радару.

It was initially hoped that the replacement air-defence ship would be based on the international NFR-90 programme, which was intended to produce a common frigate design for the main NATO navies in the 1990s. A collaborative project involving the common procurement of around fifty surface escorts for the navies of Canada, France, Germany, Italy, the Netherlands, Spain, the United Kingdom and the United States, NFR-90 design studies moved slowly forward throughout the 1980s before collapsing at the end of the decade as the differing needs of the partner countries proved impossible to reconcile. A period followed during which the various European participants attempted to form revised alliances, the UK eventually joining with France and Italy to design a Common New Generation Frigate (CNGF) under Project Horizon following signature of a trinational staff requirement in December 1992. At first it was hoped that construction of three initial ships (one for each nation) would commence in 1997 and that they would enter service around 2002.

Спочатку сподівалися, що корабель протиповітряної оборони на заміну буде базуватися на міжнародній програмі NFR-90, яка мала на меті розробку спільного проекту фрегата для основних ВМС НАТО в 1990-х роках. Спільний проект передбачав придбання приблизно п’ятидесяти кораблів для ВМС Канади, Франції, Німеччини, Італії, Нідерландів, Іспанії, Сполученого Королівства та Сполучених Штатів. Розробка конструкції NFR-90 повільно просувалася вперед протягом 1980-х років, поки не була припинена, оскільки віявили що неможливо узгодити занадто різні потреби країн-партнерів. Після цього був період, коли європейські учасники намагалися сформувати новий альянс. І зрештою Великобританія приєдналася до Франції та Італії до розробки спільного фрегата нового покоління (Common New Generation Frigate - CNGF) у рамках проекту Horizon. Об'єднані вимоги флотів трьох країн були підписані у грудні 1992 року. Спочатку планувалося, що будівництво перших трьох кораблів, по одному для кожної країни, розпочнеться у 1997 році і що вони вступлять у стрій приблизно 2002 року.

Type 45 Design Evolution

Еволюція проекту Type 45

Unfortunately, the new alliance was also beset with problems. An early point of difficulty was the choice of multi-function radar for the PAAMS principal anti-air missile system, which was to combine surveillance, target indication/tracking and missile guidance roles in a single unit. Whilst the French and Italian navies supported selection of the EMPAR (European Multi-function Phased Array Radar) system, the UK preferred the more advanced technology offered by the SAMPSON active phased array derived from the MESAR (Multi-function Electronically Scanned Adaptive Radar) demonstrator programme. This solution was felt to offer a far superior area-defence capability against saturation attack, a key Royal Navy requirement given the Falklands’ experience touched upon above.

На жаль, новий альянс також зіткнувся з проблемами. Першими труднощами був вибір багатофункціонального радара для основної зенітної ракетної системи PAAMS, який мав поєднувати функції спостереження, цілевказівки, супроводження та наведення ракет в одному блоці. ВМС Франції та Італії узгодили вибір радару EMPAR (European Multi-function Phased Array Radar - Європейський багатофункціональний радіолокатор з фазованою решіткою). Тим часом Велика Британія віддала перевагу більш передовій технології - радару з активною фазованою решіткою SAMPSON, подальшим розвитком опитного радару отриманого по программі MESAR (Multifunction Electronically Scanned Adaptive Radar - багатофункціональний адаптивний радар з електронним скануванням). Вважалося, що ражар з активною фазованою решіткою забезпечує значно кращу здатність оборони території від масованого поітряного нападу, що було ключовою вимогою Королівського флоту з досвіду Фолклендського конфлікту.

In the end, it proved possible to design PAAMS in such a way that it could interface with both radars and the three partners agreed to proceed with the air-defence system on that basis. However, other disputes focusing on Project Horizon’s industrial and management structure – not least a perception that France and Italy were seeking an unreasonably large work-share compared with the number of ships they required – ultimately proved insurmountable in spite of political support for the programme at the highest levels. As a result, it was announced in April 1999 that the UK would abandon participation in Project Horizon – but not PAAMS – in favour of the development of a new national design, the Type 45 destroyer. The Type 45 designation continued the post-war sequence adopted for Royal Navy antiaircraft escorts, with Type 41 being the Leopard class frigates of the 1950s and Type 43 and Type 44 abandoned studies for enhanced Sea Dart-armed ships following on from the Type 42.

Зрештою домовилися спроектувати ЗРК PAAMS таким чином, щоб він міг взаємодіяти з обома радарами, і три партнери погодилися продовжити створення системи протиповітряної оборони. Однак далі виникли інші суперечки, зосереджені на промисловій та управлінській структурі проекту Horizon. Не в останню чергу це біли ті обставини, що Франція та Італія вимагали для своєї промисловості невиправдано великої частки робіт, порівняно з кількістю кораблів, які їм було потрібні. Зрештою, незважаючи на політичну підтримку програми на найвищому рівні, ці труднощі виявилися непереборними і у квітні 1999 року було проголошено, що Велика Британія продовжить участь у проекті створення ЗРК PAAMS, але відмовляється від участі у проекті Horizon, на користь розробки нового національного проекту - есмінця Type 45. Позначення Type 45 продовжувало післявоєнну послідовність кораблів протиповітряної оборони Королівського флоту - Type 41 були фрегатами класу «Леопард» 1950-х років, а позначення Type 43 та Type 44 мали зупинені проекти кораблів з озброєнням Sea Dart, що мали наслідували есмінцям Type 42.

PROGRAMME REQUIREMENTS

Проектні вимоги

Although principally designed as high-specification anti-air warfare ships for local area fleet defence, Daring and her sisters were configured from the outset to be versatile warships capable of carrying out a range of tasks on a world-wide basis. Whilst budgetary constraints meant that not all desired equipment could be fitted immediately, a significant amount of flexibility to upgrade the class to meet evolving requirements through an incremental acquisition plan (IAP) was also built into the design. This desire to balance specialised and more general purpose functions was clearly demonstrated by the nine key user requirements (KURs) established at the time the Type 45 programme was authorised, as set out in full below:

Незважаючи на те, що основним завданням нових есмінців була протиповітряна оборона корабельної групи, Type 45 проектувалися як багатофункціональні кораблі, що здатні виконувати низку завдань у всьому світі. Але бюджетні обмеження призвели до того, що частина озброєння та обладнання встановлювалися не відразу, а з часом, згідно плану поступового придбання (incremental acquisition plan - IAP). Ці вимоги були сформульовані у дев'ятьох ключових експлуатаційних вимогах (key user requirements - KUR) до кораблів програми Type 45:

1. Зенітна ракетна система. Повинна захищати кораблі у радіусі 6,5 км від масованого нападу до восьми надзвукових ракет у проміжку часу X секунд (Х - засекречена інформація)
2. Система обзору та спостереження за тактичною обстановкою у повітрі. Повинна відстежувати до 1000 цілей з можливим темпом підльоту / вильоту до 500 літальних апаратів на годину.
3. Управління союзними літальними апаратами. Type 45 повинен забезпечити тактичне керування принаймні чотирма літаками, або чотирма групами літаків за умови спілкування тільки з лідерами груп.
4. Корабельна авіація. Type 45 повинен мати можливість забезпечувати базування та експлуатацію одного гвинтокрила - Merlin або Lynx Mk8.
5. Збройні сили на борту. Type 45 повинен забезпечувати базування та управління щонайменше 30 військовослужбовців.
6. Військово-морська дипломатія. Задля можливості демонстрації сили супротивникам або ширшій міжнародній спільноті кораблі повинні мати на озброєнні гармату середнього калібру, щонайменше 114 мм.
7. Радіус дії. Type 45 має бути в змозі самостійно впродовж 20 днів подолати щонайменше 3000 миль до місця завдання, виконувати його не менше трьох днів, та повернутися назад.
8. Потенціал модернізації. Конструкція Type 45 повинна забезпечувати можливість зростання водотоннажності при модернізаціях що найменше на 11,5%.
9. Операційна готовність. Type 45 має мати 70% готовність для участі у операціях флоту двадцять років щонайменше, при цьому 35% з них повинні проводитися у морі.

This demanding set of requirements – translating into over 700 functional performance specifications – inevitably required a large, expensive ship more akin to the imposing – if flawed – ‘County’ class of the 1960s than recent Royal Navy surface escorts. Whilst initially drawing heavily on the preparatory work carried out on Project Horizon, these national requirements also resulted in a steady divergence from the French and Italian warships that emerged from the remaining partners’ decision to continue with the project. This is evident in the various computerised images released as design-work progressed. Although still bearing a broad resemblance to the Franco-Italian ships, variations in propulsion and combat systems – when added to the different multi-function radar selection – provide the Type 45 destroyers with arguably significantly enhanced characteristics over their European half-sisters.

Щоб задовільнити ці вимоги були розроблені понад 700 специфікацій функціональних характеристик. Це неминуче призводило до потреби у великому, коштовному кораблі, більш схожому на клас «Каунті» 1960-х років, ніж на сучасні надводні кораблі Королівського флоту. Спочатку ці вимоги базувалися на проекті Horizon, але ці національні вимоги розійшлися з вимогами до французьких та італійських кораблів, що зрештою і призвело до виходу Великобританії з міжнародного проекту. Не дивлячись на схожість проектів, розбіжності у силовій установці та бойових системах, особливо завдяки радару, Type 45 отримав покращені характеристики порівняно з європейськими аналогами.

Розподіл робіт з проектування та будівництва

BUILD AND DESIGN RESPONSIBILITIES

Preparations for construction of the new Type 45 design moved forward relatively quickly following the decision to pursue a national programme, with BAE Systems appointed as prime contractor on the project in November 1999. This was followed by confirmation of initial approval for the first three members of a class of up to twelve ships on 11 July 2000 after so-called ‘Main Gate’ approval. An actual contract for their design and manufacture was signed in December that year. At this stage it was anticipated that the destroyers would be constructed from competitively-bid modules, with final assembly being shared between BAE Systems’ Clyde facilities at Govan and Scotstoun and VT Group’s shipyard on the south coast. However, subsequent BAE Systems’ attempts to secure all assembly work upset these arrangements, leading the UK Government to appoint the independent RAND Corporation to assess the merits of various construction approaches.² The result was a decision to construct the class in pre-allocated blocks shared between BAE and VT, final assembly of ships being assigned to BAE. A contract for a further three destroyers was placed in February 2002 to facilitate this strategy. The debate surrounding this process was subject to controversy at the time and inevitably delayed the entire project. However, the revised arrangements have ultimately worked well in practice, facilitating the subsequent merger of BAE Systems’ and VT’s shipbuilding assets into BVT Surface Fleet.

Після прийняття рішення про національну програму підготовчі роботи почали просуватися швидше. У листопаді 1999 року головним підрядником проекту було призначено BAE Systems. Після цього 11 липня 2000 року було ухвалено рішення про будівництво перших трьох кораблів з потенційним збільшенням серії до 12 одиниць. У грудні 2000 року було підписано контракт на їх проектування та будівництво. На цьому етапі передбачалося що есмінці будуть побудовані з модулів, які будуть виготовлятися на конкурсних засадах різними фірмами, а остаточна збірка їх буде розподілена між верфами BAE Systems у Говані та Скотстоні на річці Клайд, та верф'ю en:VT Group на південному узбережжі. Але спроби BAE Systems отримати для себе усі роботи по фінальному монтажу порушили ці домовленості і призвели до того, що уряд Великобританії призначив RAND Corporation для незалежної оцінки переваг різних підходів до будівництва. Результатом стало рішення будувати кораблі з заздалегідь розподілених між BAE Systems та VT Group, та остаточній їх збірці BAE Systems. Для закріплення цих домовленостей у лютому 2002 року був укладений контракт на ще тир кораблі. Дебати навколо цього питання призвели до затримки проекту але вважається що вони добре спрацювали на практиці. Також вони посприяли злиттю суднобудівних бізнесів BAE Systems та VT Group у BVT Surface Fleet 2008 року.

Responsibility for the design of the Type 45 was placed in the hands of BAE Systems, as both prime contractor and design authority. Actual design work was carried out by BAE Systems’ Naval Ships teams at Scotstoun and Filton (Bristol), working closely both with the Defence Procurement Agency’s Type 45 Integrated Project Team and a small group of principal suppliers. In addition to VT, these included Rolls-Royce and Alstom/Converteam in respect of propulsion equipment, BAE’s Insyte Integrated System Technologies subsidiary (radar and combat management system), Thales (integrated communications) and the Europaams consortium (anti-air missile system).

Головним підрядником та автором проекту була BAE Systems, тому вона була призначена відповідальною за проектування. Роботи з проектування виконувалися підрозділами BAE Systems у Скотстауні та Філтоні, які тісно співробітничали з об'єднано командою з проектування Type 45 (Type 45 Integrated Project Team) з Агентства оборонних закупівель та невеликою групою підрядників. До групи підрядників крім VT входили виробники силової установки Rolls-Royce and Alstom/Converteam, радару та системи управління дочірня компанія en:BAE Systems Integrated System Technologies, інтегрованого зв'язку Thales та протиповітряного комплексу EUROPAAMS.

Виробництво

CONSTRUCTION

Fabrication of Daring commenced with the first cutting of steel at BAE Systems’ Govan yard in Glasgow on 28 March 2003. In accordance with the agreed build strategy, construction was divided into six main modules. Modules A to D, stretching from the stern to the bridge, were allocated to BAE’s Clyde facilities at Govan and Scotstoun. VT’s Portsmouth yard was responsible for the two forward modules, as well as the masts and funnels. Govan-built Block A was the first to be moved onto the building berth at Scotstoun in December 2004, with hull assembly being completed in November 2005 following the arrival of VT’s blocks from the south coast in June.

A series of images of Daring taken during sea trials in April 2008 (top) and July/August 2007 (below). Although the Type 45 design produced by prime contractor BAE Systems following the decision to pursue a national programme betrays considerable French influence as a carry over from the UK’s initial involvement in Project Horizon, overall layout is more traditionally British and therefore quite similar to that of the previous Type 23 frigate. (BVT Surface Fleet / BAE Systems)

Daring was launched from Scotstoun’s covered building hall on 1 February 2006 under Yard No. 311060. HRH, The Countess of Wessex officiated at the naming and launching ceremony. With a launch weight of 5,222 tonnes, she was reportedly the largest ship to be launched from what was previously the famous Yarrow shipyard and the first Royal Navy vessel to be dispatched into the Clyde for six years. She was subsequently berthed in Scotstoun’s dry dock for installation of funnels, masts and remaining superstructure followed by installation and integration of her various weapons systems. The process was facilitated by significant pre-installation testing of many of the most significant items of equipment. As a result, outfitting progressed very much to target and initial sea trials were commenced as planned on 18 July 2007.

Build strategy was slightly revised for the five subsequent class members, with hull assembly and launch taking place at Govan before transfer to Scotstoun for final outfitting. At the time of writing, a further three ships of the class have been launched, with the final vessel – Duncan – due to go down the slipway during 2010. It was originally hoped that a total class of twelve Type 45 destroyers would ultimately be built. However, demands on a stretched UK defence budget emanating from the need to support operations in Afghanistan and Iraq, when combined with ongoing cost overruns across a range of defence equipment projects, has meant that this hope will not be realised. Class numbers were reduced to eight as a result of the New Chapter to the Strategic Defence Review published in July 2004, with a further reduction to the six already on order confirmed in June 2008.

Daring was built in modules at different yards. Here the stern ‘A’ Module is pictured being moved onto the building berth at Scotstoun in December 2004 following fabrication further up the River Clyde at Govan. (BAE Systems)

Daring’s hull structure was finally completed with the arrival of the forward hull blocks from VT’s Portsmouth shipyard in summer 2005. (BAE Systems)

A series of images of Daring’s launch from the historic Yarrow shipyard at Scotstoun on 1 February 2006. With a launch weight of more than 5,200 tonnes, she was reportedly the largest ship ever launched from the yard. (Conrad Waters)

Конструкція

GENERAL DESIGN FEATURES

At around 7,350 tons full load displacement and with an overall length of 152.4m or approximately 500ft, Daring is the largest Royal Navy surface escort to be completed since the Tiger class cruisers of the 1950s. She is also broadly comparable with the original United States Navy (USN) Arleigh Burke (DDG-51) class destroyers in overall size. The main factor determining her dimensions has been the desirability of placing her Sampson multi-function radar as high above the waterline as possible so as to increase radar horizon, requiring a comparatively large and beamy hull to ensure stability. The bulk – and particularly depth – of the 48-cell Sylver silo for the Aster surface-to-air missiles that form another key component of PAAMS, as well as the considerable space requirements of the design’s innovative integrated electrical propulsion (IEP) systems, were also important influences. Other considerations have been the requirement to allow incremental insertion of additional equipment and capabilities throughout the class’s service life without the need to resort to major reconstruction, as well as increased importance given to upgrading crew living conditions.

ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ КОНСТРУКЦІЇ

При повній водотоннажності близько 7350 тонн і загальній довжині 152,4 м або приблизно 500 футів Daring є найбільшим надводним ескортним кораблем Королівського флоту з часів крейсерів класу Tiger 1950-х років. За габаритними розмірами він також можна порівняти з оригінальними есмінцями ВМС США (USN) типу Arleigh Burke (DDG-51). Основним фактором, що визначав її розміри, була бажаність розміщення її багатофункціонального радара Sampson якомога вище над ватерлінією, щоб збільшити радіолокаційний горизонт, вимагаючи відносно великого та просторого корпусу для забезпечення стабільності. Об’єм – і особливо глибина – 48-осередкового бункеру Sylver для ракет «земля-повітря» Aster, які є ще одним ключовим компонентом PAAMS, а також значні вимоги до простору інноваційної інтегрованої системи електричної тяги (IEP), також мали важливий вплив. Іншими міркуваннями були вимога дозволити поступове введення додаткового обладнання та можливостей протягом усього терміну експлуатації класу без необхідності вдаватися до капітальної реконструкції, а також підвищення важливості, яке надається покращенню умов життя екіпажу.

In general appearance, Daring betrays much of the French influence in the Horizon project from which many of her initial design features originated. In particular, considerable attention has been given to reducing radar cross section through careful superstructure design and the concealment of external equipment. She consequently carries more than a passing resemblance to the La Fayette class stealth frigates. Overall layout is, however, more reminiscent of previous Royal Navy designs, with the concentration of all principal armament (viz. medium-calibre gun, PAAMS missile silo and positions for Harpoon surface-to-surface missiles) forward of the bridge similar to the arrangement seen in the previous Type 23 frigate class. An interesting feature is the incorporation of three masts. The Sampson multi-function radar is housed in a goldfish-bowl like dome on the top of the prominent foremast, whilst the complementary S1850M long-range search array is located towards the aft of the main superstructure. The intermediate mainmast is reserved for communications functions associated with the ship’s fully integrated communications system. Загальний вигляд Дерінг значною мірою видає французький вплив у проекті Horizon, з якого походить багато її початкових конструктивних особливостей. Зокрема, значну увагу приділено зменшенню радіолокаційного перетину шляхом ретельного проектування надбудови та приховування зовнішнього обладнання. Отже, він має більш ніж побіжну схожість із стелс-фрегатами класу La Fayette. Загальне розташування, однак, більше нагадує попередні проекти Королівського флоту, з концентрацією всього основного озброєння (зокрема, гармати середнього калібру, ракетної шахти PAAMS і позицій для ракет класу «земля-земля» Harpoon) перед містком, подібним до компонування, яке можна побачити в попередньому класі фрегатів типу 23. Цікавою особливістю є включення трьох щогл. Багатофункціональний радар Sampson розміщений у куполі, схожому на чашу золотої рибки, у верхній частині видатної фок-щогли, а додаткова пошукова решітка дальнього радіусу дії S1850M розташована в кормовій частині головної надбудови. Проміжна грот-щогла зарезервована для функцій зв’язку, пов’язаних із повністю інтегрованою системою зв’язку корабля.

Internally, the greatest impression is one of space, with compartments and walkways considerably larger than those seen in previous post-war Royal Navy escorts. This impression is reinforced by a significant reduction in crew size compared with previous destroyers, a significant level of automation meaning that a Type 45 destroyer can operate with just over 190 personnel as compared with the 287 nominal complement of the preceding – and much smaller – Type 42. Accommodation is in the form of ninety-four modularised cabins, which were prefabricated off-site by Vinci Services before being slotted into position at the shipyard. Officers are generally housed in single cabins, Senior Rates in single or double-berth cabins and Junior Ratings in cabins with no more than six berths. Additional accommodation is provided to facilitate the transportation of specialist teams: for example, up to sixty Royal Marines can be embarked under austerity conditions. All ranks have their own dedicated recreational spaces. It is therefore not surprising that living conditions are claimed to be the best in the fleet.

Зсередини найбільше враження справляє простір із купе та проходами, значно більшими, ніж ті, що спостерігалися в попередніх післявоєнних ескортах Королівського флоту. Це враження підкріплюється значним зменшенням розміру екіпажу порівняно з попередніми есмінцями, значним рівнем автоматизації, що означає, що есмінець типу 45 може працювати з трохи більше ніж 190 особами в порівнянні з 287 номінальним складом попереднього – і набагато меншого – типу. 42. Приміщення має форму дев’яноста чотирьох модульних кают, які були зібрані за межами майданчика компанією Vinci Services перед установкою на верфі. Офіцери, як правило, розміщуються в одномісних каютах, старші класи — в одномісних або двомісних каютах, а молодші — у каютах із не більше ніж шістьма спальними місцями. Додаткові приміщення надаються для полегшення перевезення команд спеціалістів: наприклад, за умов суворої економії на борт можна посадити до шістдесяти Королівських морських піхотинців. Усі ранги мають власні місця для відпочинку. Тому не дивно, що умови проживання називають найкращими у флоті.

Озброєння

WEAPONRY AND COMBAT SYSTEMS

Given their core role as fleet air-defence ships, the heart of the Type 45 destroyer class’ combat capabilities is inevitably built around the PAAMS principal anti-air missile system. The PAAMS (S) version used by the Royal Navy in Daring and her sisters comprises a number of building blocks, the principal elements of which are:

■ A BAE Systems Insyte Sampson multi-function active phased-array radar.

■ A DCNS Sylver (système de lancement vertical) silo with – initially – forty-eight missile cells.

■ MBDA Aster 15 and Aster 30 surface-to-air missiles.

■ A MBDA PAAMS command and control (C2) system.

ЗБРОЄННЯ ТА БОЙОВІ СИСТЕМИ

Враховуючи їх основну роль як кораблів протиповітряної оборони флоту, суть бойових можливостей класу есмінців типу 45 неминуче побудована навколо основної протиповітряної ракетної системи PAAMS. Версія PAAMS (S), яка використовується Королівським флотом у Daring та її сестрах, складається з кількох будівельних блоків, основними елементами яких є:

Виходячи з головної ролі як кораблів протиповітряної оборони флоту, головним озброєнням Type 45 є зенітний ракетний комплекс (ЗРК) PAAMS (S). Версія комплексу для британського флоту відрізняється від версії PAAMS для фрегатів класу Horizon багатофункціональним радаром. До складу комплексу входять:

• Багатофункціональний радар з активною фазованою решіткою SAMPSON фірми BAE Systems Insyte.
• Вертикальна пускова установка DCNS Sylver A50 з сорока вісьмома комірками.
• зенітні ракети MBDA Aster 15 і Aster 30.
• система управління (command and control (C2) system) MBDA PAAMS.

Додатково встановлений пошуковий радар дальнього радіуса дії BAE Systems Insyte/Thales S1850M. Формально він не входить до складу ЗРК PAAMS, але він працює в тісному поєднанні з зенітним комплексом. Під час церемонії першого прибуття головного Daring у порт приписки Портсмут 28 січня 2009 року Королівський флот офіційно проголосив про присвоєння комплексу PAAMS (S) позначення Sea Viper. Це позначення продовжило традиційний як для Королівського флоту ланцюжок найменувань ЗРК - починаючи з комплексів 1960-х років Sea Slug і Sea Cat, та 1970-х років Sea Dart і Sea Wolf.

Whilst not formally part of PAAMS, the BAE Systems Insyte/Thales S1850M long-range search radar also installed in the class works in close conjunction with the system. The Royal Navy announced that the new combination was to be given the designation Sea Viper during the ceremonies marking the first arrival of Daring at her homeport of Portsmouth on 28 January 2009. This follows a chain of nomenclature starting with the Sea Slug and Sea Cat missiles of the 1960s leading onto Sea Dart of the 1970s and the Sea Wolf system introduced at the end of that decade.

Хоча радар далекого радіусу дії S1850M від BAE Systems Insyte/Thales S1850M офіційно не є частиною PAAMS, він також працює в тісному поєднанні з системою. Королівський флот оголосив, що новій комбінації буде присвоєно позначення Sea Viper під час церемонії першого прибуття Daring у порт приписки Портсмут 28 січня 2009 року. Це слідує за ланцюжком номенклатур, починаючи з ракет Sea Slug і Sea Cat. 1960-х, що веде до Sea Dart 1970-х і системи Sea Wolf, представленої наприкінці того ж десятиліття.

The key distinguishing feature of Sea Viper is clearly its use of the Sampson radar. One of the new generation of multi-function, active electronically scanned array (AESA) radars, Sampson combines the roles of surveillance, target tracking and missile guidance in a single system. In contrast to traditional mechanical radars, electronically scanned arrays such as Sampson use state of the art electronics to form and direct their radar beams, thereby allowing simultaneous tracking and engagement of larger numbers of targets at greater ranges than hitherto. The ‘active’ part of the system relates to the nature of the array’s radio frequency (RF) source, with each of the radar’s numerous receiving and transmitting elements being individually energised. This differs from earlier ‘passive’ electronically phased array (PESA) radars – such as the AN/SPY-1 associated with the US Aegis combat system – that use a single energy source to send energy into the radar’s elements. Although AESA radars are typically more complicated and expensive to fabricate than PESA systems, the greater level of redundancy inherent in their construction makes them less prone to failure. Energy requirements are also less. Sampson has no high-voltage, high-power microwave parts or associated water cooling systems, thereby easing both installation and ongoing maintenance.

Ключовою відмінною рисою Sea Viper є використання радара Sampson. Один з нового покоління багатофункціональних радарів з активною електронно-сканованою решіткою (AESA), Sampson поєднує в собі функції спостереження, супроводу цілей і наведення ракет в одній системі. На відміну від традиційних механічних радарів, системи з електронним скануванням, такі як Sampson, використовують найсучаснішу електроніку для формування та спрямування своїх радіолокаційних променів, що дозволяє одночасно відстежувати та вражати більшу кількість цілей на більшій відстані, ніж раніше. «Активна» частина системи пов’язана з природою радіочастотного (РЧ) джерела масиву, причому кожен із численних приймальних і передавальних елементів радара живиться індивідуально. Це відрізняється від попередніх «пасивних» радарів з електронною фазованою решіткою (PESA), таких як AN/SPY-1, пов’язаних із бойовою системою США Aegis, які використовують одне джерело енергії для передачі енергії в елементи радара. Хоча радари AESA зазвичай складніші та дорожчі у виготовленні, ніж системи PESA, вищий рівень резервування, притаманний їхній конструкції, робить їх менш схильними до збоїв. Вимоги до енергії також менші. У Sampson немає високовольтних, потужних мікрохвильових частин або відповідних систем водяного охолодження, що спрощує як установку, так і поточне обслуговування.

Ключовою відмінністю PAAMS(S)/Sea Viper від італо-французького варіанту PAAMS(E), що встановлений на фрегатах Horizon є використання багатофункціонального радару з активною фазованою решіткою (англ. Active electronically scanned array - AESA) SAMPSON. На відміну від радарів з пасивною фазованою решіткою (Passive electronically scanned array - PESA) - РЛС en:EMPAR проекту Horizon та РЛС en:AN/SPY-1 на американських есмінцях Ескадрені міноносці типу «Арлі Берк» на відміну від одного потужного джерела радіосигналу, який ділиться між передавачами на елементах решітки, у AESA кожний елемент решітки є «активним» - має своє джерело радіосигналу з підсилювачем та передавально-приймальним блоком. Хоча це ускладнює конструкцію радара та робить його дорожчим, активна решітка менш схильна до збоїв. А використання малопотужних мікрохвильових частин робить непотрібним використання системи водяного охолодження та спрощує установку і обслуговування радару.

As installed in Daring, Sampson features two back-to-back arrays – each with over 2,000 individual radiating elements – installed in a masthead assembly that rotates at 30rpm and weighs a little more than 5 tons. Whilst involving greater mechanical complexity than systems that use four fixed arrays to produce 360-degree coverage such as AN/SPY-1 Aegis or Thales’ APAR, this solution extends radar horizon by allowing installation at a greater height in the ship and reduces overall cost. Operating in the 2,000–4,000 MHz frequency E/F bands (USN S-band) as a compromise between the greater surveillance range obtainable from lower frequency systems and the enhanced tracking abilities of radars operating in the higher frequency bands, Sampson is claimed to have a search range of over 400km. This search capability is supplemented by the more specialised S1850M array, a modified version of the Thales SMART-L long range volume search radar working on a 1,000–2,000 MHz D (L) band frequency. The S1850M mounts Thales interrogator IFF equipment, which is supplemented by a Raytheon IFF system.

На Sampson використано дві обернутих тильними сторонами одна до одної фазованих решіток з понад 2000 елементів кожна. На відміну від чотирьох антенних решіток радарів AN/SPY-1 Aegis та Thales [[APAR розташованих нерухомо по чотирьох сторонах надбудови, для 360-градусного обзору РЛС загальною вагою приблизно у 5 тонн обертається зі швидкістю 30 об/хв. Хоча механічно така конструкція менш надійна, вона дозволяє встановити радар на більшій висоті задля збільшення радіогоризонту та знижує загальну вартість. Стверджується що передавачі елементів фазованої решітки працюють у діапазоні частот E/F (2000–4000 МГц) - американський S-діапазон. Довжина хвилі 75 - 150 мм використана як компроміс між більшою дальністю спостереження у РЛС з більшою довжиною хвилі, та коротших хвиль, які швидше затухають, але забезпечують більшу точність відстеження цілей. Стверджується що радар Sampson забезпечує дальність спостереження понад 400 км. Пошукові спроможності розширені завдяки РЛС S1850M. Цей радар є модифікацією радару дальньої дії Thales SMART-L та працює у діапазоні D (L) - 1000 — 2000 МГц. На S1850M встановлений запитувач системи «свій — чужий» (interrogator IFF) фірми Thales, який доповнений обладнанням фірми Raytheon.

The second key element of Sea Viper is the MBDA Aster missile and the associated Sylver vertical launch system (VLS). Each Type 45 destroyer is equipped with six Sylver A-50 eight-cell launcher modules, with space and weight reserved for two further modules should circumstances so require. This provides capacity for up to forty-eight Aster missiles in either the shorter-range Aster 15 or longer-range Aster 30 variant, with the time between missile launches being less than half a second if ripple firing is required. Whilst the Sylver VLS is capable of being developed to launch a range of other weapons – not least the proposed Fireshadow loitering munition – this does not include the TLAM Tomahawk land-attack cruise missile. As such, it is possible that modules from the competing US Mk41 VLS will be installed if a decision is made to use the surplus space available to increase fighting potential.

Зенітні ракети MBDA Aster розташовані у системі вертикального пуску Sylver (Sylver vertical launch system / Sylver VLS). Пускова установка утворена шістьма восьмикомірковими модулями Sylver A-50, що дає місткість у 48 ракет. Зарезервовано місце ще під два модулі. Установка може запускати ракети з інтервалом у пів секунди. Кожна комірка може вміщувати або зенітну ракету Aster 15 меншої дальності, або Aster 30 більшої дальності. З модулів A-50 можуть запускатися і інші види ракет. Під запуск з неї планувався дрон-камікадзе Fire Shadow, але його розробку було скасовано. Вважається що на зарезервоване місці можуть бути встановлені модулі вертикального пуску Mk41 VLS, якщо буде прийняте рішення встанови крилатих ракет Tomahawk.

Другим ключовим елементом Sea Viper є ракета MBDA Aster і відповідна система вертикального запуску Sylver (VLS). Кожен есмінець типу 45 оснащений шістьма восьмиклітинними пусковими модулями Sylver A-50, при цьому простір і вага зарезервовані для двох додаткових модулів, якщо цього вимагатимуть обставини. Це забезпечує потужність до сорока восьми ракет Aster або у варіанті Aster 15 меншої дальності, або у варіанті Aster 30 більшої дальності, причому час між запусками ракет становить менше півсекунди, якщо потрібне пульсуюче постріл. Хоча Sylver VLS можна розробити для запуску цілого ряду іншої зброї – не в останню чергу запропонованого боєприпасу Fireshadow, – це не включає ударну крилату ракету TLAM Tomahawk. Таким чином, цілком можливо, що модулі від конкуруючої американської Mk41 VLS будуть встановлені, якщо буде прийнято рішення використовувати надлишок доступного простору для збільшення бойового потенціалу.

The combination of Sampson and Aster is intended to provide multi-layered air defence – ship self defence, local area defence for ships in company and long-range fleet area defence – in the most hostile environments. Potential targets identified will be tracked by Sampson and co-ordinated with the overall air picture compiled by the ship’s combat management system in conjunction with other surveillance equipment. If an anti-air engagement is required, Sampson will provide uplink information to the Aster missiles in flight on the latest position of the targets. At least ten missiles are capable of being controlled simultaneously. The Aster’s active radar seeker then takes over for the final stages of the ‘kill’, with the patented PIF-PAF system combining conventional aerodynamic controls with direct thrust vectoring in the terminal phase being particularly potent in ensuring success against the new breed of corkscrewing’ anti-ship missiles. A range of up to 120km is claimed for the longer-range Aster 30 missile, which employs a larger booster section than the shorter-range Aster 15. The latter has a claimed interception range of between 1.7km and 30km for self and localised defence missions.

Комбінація Sampson і Aster призначена для забезпечення багаторівневої протиповітряної оборони – самооборони кораблів, локальної оборони для кораблів компанії та оборони дальньої зони флоту – у найбільш ворожому середовищі. Виявлені потенційні цілі будуть відстежуватися програмою Sampson і узгоджуватися із загальною повітряною картиною, складеною системою бойового керування корабля в поєднанні з іншим обладнанням спостереження. Якщо потрібне протиповітряне зіткнення, Sampson надасть ракетам Aster під час польоту інформацію про останні позиції цілей. Принаймні десятьма ракетами можна керувати одночасно. Потім активна радіолокаційна система самонаведення Aster бере на себе останні етапи «вбивства», причому запатентована система PIF-PAF, яка поєднує звичайні аеродинамічні елементи керування з прямим вектором тяги на кінцевій фазі, є особливо потужною для забезпечення успіху проти нової породи штопора». протикорабельні ракети. Заявлена ​​дальність до 120 км для ракети Aster 30 великої дальності, яка має більшу розгінну секцію, ніж Aster 15 меншої дальності. Заявлена ​​дальність перехоплення останньої становить від 1,7 км до 30 км для самооборони та місій локалізованого захисту. .

The command and control sub-system that regulates PAAMS’ operation interfaces with Daring’s overall CMS-1 combat management system, which provides the command team the functionality required to deploy the ship’s weaponry to best advantage. Designed by BAE Systems Insyte, CMS-1 is a scalable, fully-distributed system based on a dual redundant local area network that serves a series of multi-function consoles from tactical data servers linked by an ethernet data transfer system (DTS) to the ship’s sensors and weapons. Specifically developed for the Type 45 destroyer programme on the basis of experience gained from the previous Type 23 frigates, it can be configured for ships of all sizes from patrol vessels to aircraft carriers. For example, the offshore patrol vessel Clyde is fitted with a single console compared with the more than twenty-five installed in Daring. Incorporating gun fire control and data link capabilities, CMS-1 supports tasks such as tactical picture compilation, threat evaluation, weapons assignment and kill assessment, with tactical data links – links 11, 16 and 22 are or will be installed – allowing information to be shared widely with other allied platforms. The US developed Cooperative Engagement Capability (CEC) will also be fitted to all six ships of the class from 2014 onwards.

Підсистема командування та управління, яка регулює роботу PAAMS, взаємодіє із загальною системою керування бойовими діями CMS-1 Daring, яка надає команді команди функціональні можливості, необхідні для розгортання озброєння корабля з максимальною перевагою. CMS-1, розроблена компанією BAE Systems Insyte, є масштабованою, повністю розподіленою системою, заснованою на подвійній резервній локальній мережі, яка обслуговує серію багатофункціональних консолей від серверів тактичних даних, з’єднаних системою передачі даних Ethernet (DTS) з корабельні датчики та озброєння. Спеціально розроблений для програми есмінців типу 45 на основі досвіду, отриманого від попередніх фрегатів типу 23, він може бути налаштований для кораблів будь-якого розміру від патрульних кораблів до авіаносців. Наприклад, офшорне патрульне судно «Клайд» оснащене однією консоллю в порівнянні з більш ніж двадцятьма п’ятьма, встановленими в «Дерінг». CMS-1 підтримує такі завдання, як компіляція тактичного зображення, оцінка загрози, розподіл зброї та оцінка вбивств, завдяки таким функціям, як керування вогнем і передача даних, за допомогою тактичних каналів передачі даних (канали 11, 16 і 22 встановлені або будуть встановлені), що дозволяє передавати інформацію. широко ділиться з іншими союзницькими платформами. З 2014 року на всіх шести кораблях цього класу також буде встановлено розроблену США систему кооперативного залучення (CEC).

t, 7,350 tons full load displacement. Overall Hull Dimensions: 152.4m × 21.2m × 5.4m. Length between perpendiculars is 143.5m. Weapons Systems: Missiles: 6 × Sylver A50 8-cell VLS modules for Aster 30 and Aster 15 surface-to-air missiles as part of the Sea Viper air defence system. Provision for 2 × quad Harpoon surface-to-surface missiles. Guns: 1 × 4.5in (114mm) Mk8, Mod 1, 2 × 30mm, 2 × 20mm Vulcan Phalanx CIWS (initially fitted for but not with). Torpedoes: Provision for 2 × twin fixed 324mm anti-submarine torpedo tubes. Aircraft: 1 EH-101 Merlin or 2 Lynx helicopters. Countermeasures: Thales radar electronic support measures (RESM) system complementing IFF system mounted on S1850M radar. RN Outfit DLF and RN Outfit DLH Sea Gnat decoy systems. Provision for Type 2170 surface ship torpedo defence (SSTD) system. Principal Sensors: 1 × Sampson multifunction radar, 1 × S1850M long-range search radar, surface search and navigation arrays. 1 × Type 2091 MFS-7000 bow-mounted sonar. Provision for towed-array as part of the SSTD system. Combat System: BAE Systems Insyte CMS-1 combat system. Communications include links 11, 16 and 22. Propulsion Systems: Machinery: IEP. 2 × WR-21 gas turbines rated at 42MW total. 2 × Wärtsilä 12V200 diesel generators rated at 4MW total.

The Type 45 destroyer can embark and sustain one AW-101 Merlin or two Lynx helicopters. Here a Merlin is pictured on Daring’s flight deck. (lohn Jordan)

Daring is equipped with a CMS-1 combat management system supplied by BAE Systems Insyte. Featuring Windows-based software, the user interface is through multifunction consoles that are distributed around the ship to assist local tasks by means of a dual redundant local area network. The ship’s networks also support access to the integrated platform management system used for ship and damage control functions.

Daring оснащений системою бойового керування CMS-1 від BAE Systems Insyte. Завдяки програмному забезпеченню на базі Windows інтерфейс користувача здійснюється через багатофункціональні консолі, які розподілені по всьому кораблю, щоб допомогти виконувати локальні завдання за допомогою подвійної резервної локальної мережі. Суднові мережі також підтримують доступ до інтегрованої системи керування платформою, яка використовується для функцій контролю за судном і пошкодженнями.

Силова установка

PROPULSION

In addition to having what is possibly the world’s leading air-defence capability, Daring is also innovative in that she is the first major surface combatant with military standard integrated electric propulsion (IEP). Previously confined to passenger ships and auxiliaries, IEP employs electric motors to transmit power from generation systems to the propeller shafts. This avoids the complexity of mechanical transmission. Under IEP, all propulsion and auxiliary electrical (e.g. weapons systems and ‘hotel’ services) requirements are met by common generation units, greatly increasing flexibility.³

На додаток до того, що вона має, можливо, провідний у світі потенціал протиповітряної оборони, Дерінг також є інноваційною в тому, що вона є першим великим надводним боєм із інтегрованою електричною силовою установкою військового стандарту (IEP). Раніше обмежуючись пасажирськими суднами та допоміжними суднами, IEP використовує електродвигуни для передачі енергії від систем генерації до гребних валів. Це дозволяє уникнути складності механічної трансмісії. Відповідно до IEP, усі вимоги до двигунів і допоміжної електрики (наприклад, систем озброєння та «готельних» послуг) задовольняються звичайними генеруючими блоками, що значно підвищує гнучкість.³

Однією з інновацій Type 45 стало використання інтегрованої електричної силової установки, в якій газові турбіни та дизелі використовуються для генерації електроенергії, яка крім бортових систем живить електродвигуни, що приводять в дію гребні вали. Раніше така система викорисnовувалася тільки на цивільних суднах і Type 45 стали першим великим бойовим кораблем, що отримав подібну установку.

The generation plant in Daring comprises two 25MW (down-rated to 21.5MW) Rolls-Royce WR-21 intercooled recuperated (ICR) gas turbines and two 2MW Wärtsilä 12V200 diesel generators. These feed two high-voltage switchboards that distribute power both to the ship’s systems via highvoltage transformers and, through two propulsion converters, to the 20MW Converteam advanced induction motors that actually drive the twin shafts. Design speed was set at 28 knots, although well in excess of 30 knots was achieved during the first set of sea trials. A Converteam-designed electric power system controls and monitors the overall network, integrating with the ship’s wider platform management system designed by Northrop Grumman Marine Systems and Rockwell Automation. In addition to the normal machinery control room, this latter system is accessible from a ship-wide network of plug-in points. This facilitates surveillance and damage control in a combat scenario.

Для генерації електроенергії на есмінцях використовуються дві газові турбіни Rolls-Royce WR-21 із проміжним охолодженням (англ. intercooled recuperated (ICR) gas turbines) потужністю 25 МВт, з потужністю 21,5 МВт н виході, та два дизельні генератори Wärtsilä 12V200 потужністю 2 МВт. Вони живлять два високовольтних комутаційних щита, які через високовольтні трансформатори розподіляють енергію до систем корабля, та через два перетворювачі електричної енергії на два асинхронних двигуни Converteam потужністю 20 МВт, що приводять у дію два гребних вали.

Силова установка забезпечує дальність плавання у 7000 миль. Проектна швидкість есмінців 28 вузлів, хоча під час перших ходових випробувань було досягнуто значно більше 30 вузлів. Розроблена Converteam система електроживлення контролює загальну мережу та інтегрована із зальною системою управління корабля, розробленою Northrop Grumman Marine Systems та Rockwell Automation. На додаток до звичної диспетчерської у машинному відсіку, доступ до останньої системи може здійснюватися через корабельну мережу з будь якої точки підключення, які розміщені по всьому кораблю. Це полегшує спостереження та здійснення контролю за пошкодженнями у бойовій обстановці.

The Rolls Royce WR-21 intercooled recuperated (ICR) gas turbine is at the heart of Daring’s innovative integrated electric propulsion (IEP) system. (Rolls Royce)

Газова турбіна Rolls Royce WR-21 з проміжним охолодженням і рекуперацією (ICR) є основою інноваційної інтегрованої електричної силової установки (IEP) Daring. (Роллс Ройс)

Whilst IEP is the main innovation in Daring’s propulsion system, the WR-21 gas turbines also represent a significant technological step forward. Developed under what was originally a US Navy project by a consortium of Northrop Grumman, Rolls Royce and DCNS, the turbines’ ability to recycle hot gases reduces fuel consumption across the entire power range and produces a lower heat signature. Although not widely adopted – possibly due to its initial high capital cost – WR-21 appears to have worked well during Daring’s initial sea trials. The system should be invaluable in reducing overall life cycle expenses and is a key feature behind the class’ lengthy 7,000 nautical mile operating range.

Незважаючи на те, що IEP є основною інновацією в силовій системі Daring, газові турбіни WR-21 також представляють значний технологічний крок вперед. Здатність турбін переробляти гарячі гази, розроблена в рамках проекту ВМС США консорціумом Northrop Grumman, Rolls Royce і DCNS, знижує споживання палива в усьому діапазоні потужностей і створює нижчу тепловіддачу. Незважаючи на те, що WR-21 не отримав широкого застосування – можливо, через високі початкові капітальні витрати, WR-21, здається, добре працював під час початкових морських випробувань Daring. Система має бути неоціненною для зниження загальних витрат протягом життєвого циклу та є ключовою особливістю цього класу, завдяки тривалому робочому діапазону 7000 морських миль.

DAMAGE CONTROL

Effective damage control has been afforded a high priority in the Royal Navy since the painful lessons of the Falklands War. This is clearly evident in Daring’s design. The ship is divided into four principal zones for damage-control purposes, each of which is equipped with colour-coded lockers housing equipment needed to deal with fire, water, electrical and other damage. All major facilities such as the operations room, machinery control centre and even the galley are duplicated, whilst the extensive network of plug-in points referenced above allows effective control actions to be directed from undamaged zones. Access between zones is facilitated by the use of curtains to create smoke-free pockets between compartments. Little has been revealed in public about incorporation of physical protection in the design, although use of Kevlar composite armour to safeguard sensitive areas such as the operations room – located in a relatively exposed position at main deck level beneath the bridge and forward mast – would seem likely. Other protective features include the incorporation of technical galleries for cabling and other services alongside most of the ship’s length – effectively providing a double skin – as well as extensive measures to reduce shock damage.

КОНТРОЛЬ ПОШКОДЖЕННЯ

Після болісних уроків Фолклендської війни ефективний контроль за збитками став пріоритетом Королівського флоту. Це чітко видно в дизайні Daring. Корабель розділений на чотири основні зони для цілей контролю пошкоджень, кожна з яких обладнана кольоровими камерами зберігання обладнання, необхідного для боротьби з пожежею, водою, електрикою та іншими пошкодженнями. Усі основні об’єкти, такі як операційна кімната, центр керування машинами та навіть камбуз, дублюються, тоді як розгалужена мережа точок підключення, згадана вище, дозволяє керувати ефективними діями керування з непошкоджених зон. Доступ між зонами полегшується завдяки використанню шторок для створення недимних кишень між відділеннями. Про включення фізичного захисту в конструкцію було небагато оприлюднено, хоча використання кевларової композитної броні для захисту чутливих зон, таких як операційна, розташована у відносно відкритому місці на рівні головної палуби під містком і передньою щоглою, здавалося б. ймовірно. Інші захисні функції включають включення технічних галерей для кабелів та інших послуг уздовж більшої частини довжини судна, що ефективно забезпечує подвійну обшивку, а також комплексні заходи для зменшення пошкоджень від ударів.

COST

The maximum acceptable cost of the first six ships of the Type 45 destroyer programme at the time of main gate approval in December was set at £5,475m, although a somewhat lower total cost of £5,000m was targeted. This figure was in addition to a further £232m that had already been spent in the assessment phase of the design. The unit cost of each ship was expected to be £582m, suggesting development costs of a little over £1.5bn.

ВАРТІСТЬ

Максимальна прийнятна вартість перших шести кораблів програми міноносців типу 45 на момент затвердження головних воріт у грудні була встановлена ​​на рівні 5475 мільйонів фунтів стерлінгів, хоча планувалась дещо нижча загальна вартість у 5000 мільйонів фунтів стерлінгів. Ця цифра була доповненням до ще 232 мільйонів фунтів стерлінгів, які вже були витрачені на етапі оцінки проекту. Очікується, що вартість одиниці кожного корабля становитиме 582 мільйони фунтів стерлінгів, що передбачає витрати на розробку трохи більше 1,5 мільярда фунтів стерлінгів.

Unfortunately, in common with many major defence projects, the Type 45 programme has suffered from significant cost overruns. According to subsequent oversight by the UK National Audit Office, the UK Ministry of Defence (MOD) and its industrial partners were initially over-optimistic about the resources and time required to procure the required ships and did not establish the project on a suitable basis given the immaturity of both the Type 45 and associated PAAMS missile system design.⁴ For example, the original contract was signed before the commercial alliance required to build the ships has been formed and – in spite of agreement of a fixed price contract for the first threes ships – the MOD retained considerable financial exposure if key equipment such as PAAMS was delivered late. These initial failings were exacerbated by poor project management and supervision. As a result, the total cost of the project had risen to £6,464m (plus the initial £232m assessment phase expenses) by 2007, of which unit costs amounted to £649m for each ship. In addition, delays associated with agreeing the original build strategy were a key factor behind cumulative delays of as much as thirty-six months in Daring’s targeted ‘in service’ date by this time.

На жаль, як і багато великих оборонних проектів, програма Type 45 постраждала від значного перевитрати коштів. Згідно з подальшим контролем Національного аудиторського управління Великобританії, Міністерство оборони Великобританії (МО) та його промислові партнери спочатку були надто оптимістичними щодо ресурсів і часу, необхідних для закупівлі необхідних кораблів, і не створили проект на відповідній основі, враховуючи незрілість як типу 45, так і пов’язаної з ним конструкції ракетної системи PAAMS.⁴ Наприклад, початковий контракт було підписано до того, як було сформовано комерційний альянс, необхідний для будівництва кораблів, і – незважаючи на домовленість щодо контракту з фіксованою ціною для перших трьох кораблів. кораблі – Міністерство оборони залишалося значним фінансовим ризиком, якщо ключове обладнання, таке як PAAMS, було доставлено із запізненням. Ці початкові недоліки були посилені поганим управлінням проектом і наглядом. У результаті загальна вартість проекту до 2007 року зросла до 6464 мільйонів фунтів стерлінгів (плюс початкові витрати на етапі оцінки в розмірі 232 мільйони фунтів стерлінгів), з яких одиничні витрати становили 649 мільйонів фунтів стерлінгів на кожне судно. Крім того, затримки, пов’язані з узгодженням початкової стратегії будівництва, були ключовим фактором загальних затримок на цілих тридцять шість місяців у цільовій даті «введення в експлуатацію» Daring до цього часу.

More positively, considerable effort devoted to put the programme on a firmer footing – most notably renegotiation of the contract for the six ships then under construction in 2007 – have been broadly successful. As of mid-2009, no additional costs or delivery slippage had been reported since that date. In addition, whilst Daring’s official in service date of November 2010 remains three years late, the current trials programme is being managed with the aim of bringing this process forward by between six and twelve months. The National Audit Office has also commissioned independent analysis that suggests the revised unit cost of £649m is broadly in line with the costs associated with similar types of vessel, albeit the comparison is not so favourable when development charges are taken into account.

Більш позитивним є те, що значні зусилля, спрямовані на те, щоб поставити програму на міцнішу основу – зокрема, перегляд контракту на шість кораблів, які тоді будувались у 2007 році – були загалом успішними. Станом на середину 2009 року з цієї дати не було повідомлено про додаткові витрати чи відставання від доставки. Крім того, незважаючи на те, що офіційна дата початку роботи Daring у листопаді 2010 року запізнюється на три роки, поточна програма випробувань ведеться з метою прискорення цього процесу на шість-дванадцять місяців. Національне контрольно-ревізійне управління також замовило незалежний аналіз, який свідчить про те, що переглянута вартість одиниці в розмірі 649 мільйонів фунтів стерлінгів в цілому відповідає витратам, пов’язаним з аналогічними типами суден, хоча порівняння не настільки сприятливе, якщо врахувати витрати на розробку.

Випробування та початок експлуатації

TRIALS AND ENTRY INTO SERVICE

As an entirely new design featuring a significant amount of innovative equipment – not to say the first Royal Navy frontline surface combatant built to Lloyd’s Register’s 1999 Rules and Regulations for the Classification of Naval Ships – Daring has undergone a significant programme of trials. To a great extent, these were already well underway prior to her maiden voyage on 18 July 2007, as key elements of her equipment were tested on land before being trialled at sea. The most visible of these test arrangements was the construction of a Maritime Integration and Support Centre (MISC) overlooking Portsmouth Harbour on Portsdown, which was commissioned in 2004. Encompassing both the combat management system and key elements of PAAMS – including both Sampson and S1850M radars – MISC allowed acceptance of key elements of the ship’s combat system before installation in the ship.

Будучи повністю новою конструкцією, що включає значну кількість інноваційного обладнання – не кажучи вже про перший фронтовий надводний бойовий корабель Королівського флоту, побудований відповідно до Правил і положень Реєстру Ллойда 1999 року щодо класифікації військово-морських кораблів – Daring пройшов значну програму випробувань. Значною мірою вони вже були запущені до її першого плавання 18 липня 2007 року, оскільки ключові елементи її обладнання були випробувані на суші перед випробуванням у морі. Найпомітнішим із цих випробувань було будівництво Центру морської інтеграції та підтримки (MISC) з видом на гавань Портсмута в Портсдауні, яке було введено в експлуатацію в 2004 році. Він охоплював як систему бойового управління, так і ключові елементи PAAMS, включаючи радари Sampson і S1850M. – MISC дозволив прийняти ключові елементи бойової системи корабля до встановлення на кораблі.

The actual programme of sea trials has been split into two main stages, with Stage 1 being conducted by shipbuilder BVT and Stage 2 by the Royal Navy. Stage 1 trials were divided into three separate phases of broadly one month each between July 2007 and September 2008, allowing structural, propulsion, radar and communications systems to be fully tested. Key user requirements 7, 8 and 9 had been fully met by the time this process was completed. Following acceptance off contract in December 2008, Daring departed the River Clyde under the White Ensign for the first time on 16 January 2009 and arrived at her new home port of Portsmouth on the 28th of that month. Stage 2 trials – intended to ensure full demonstration of all outstanding key user requirements – commenced almost immediately and were still continuing at the time of writing. Whilst formal commissioning was scheduled for the summer of 2009, it is unlikely to be before the start of 2011 that Daring is operationally deployed.

Фактична програма морських випробувань була розділена на два основні етапи, причому етап 1 проводився суднобудівником BVT, а етап 2 - Королівським флотом. Етап 1 випробувань був розділений на три окремі фази приблизно по одному місяцю кожна між липнем 2007 року та вереснем 2008 року, що дозволило повністю перевірити структурні, рухові, радіолокаційні та комунікаційні системи. Ключові вимоги користувача 7, 8 і 9 були повністю виконані на момент завершення цього процесу. Після розірвання контракту в грудні 2008 року «Дерінг» вперше вирушила з річки Клайд під «Білим прапорщиком» 16 січня 2009 року та прибула до свого нового порту приписки Портсмут 28 числа того ж місяця. Випробування 2-го етапу, покликані забезпечити повну демонстрацію всіх невиконаних ключових вимог користувачів, розпочалися майже одразу й тривали на момент написання статті. Хоча офіційне введення в експлуатацію було заплановано на літо 2009 року, малоймовірно, що Daring буде введено в дію раніше початку 2011 року.

Daring’s trials have run in parallel with testing of the Sea Viper PAAMS (S) missile system, for which the trials barge Longbow has been fitted out with a full replica of a Type 45 destroyer air-defence outfit. A first firing of the system – that deployed an Aster 30 missile against a simulated aircraft target – was completed to plan on 4 June 2008. This was followed by a second trial, utilising an Aster 15 missile to destroy a short-range target simulating an anti-ship missile, on 4 February 2009. A further test from Longbow is scheduled for later in 2009. The first firing of Sea Viper from an actual Type 45 vessel is not expected until 2010, with second of class Dauntless likely to claim this honour.

Випробування Daring проходили паралельно з випробуваннями ракетної системи Sea Viper PAAMS (S), для якої дослідна баржа Longbow була оснащена повною копією засобів протиповітряної оборони есмінця Type 45. Перший запуск системи, який розгорнув ракету Aster 30 проти імітованої авіаційної цілі, був завершений за планом 4 червня 2008 року. Після цього було проведено друге випробування з використанням ракети Aster 15 для знищення цілі малої дальності, що імітує протикорабельна ракета 4 лютого 2009 року. Подальше випробування з Longbow заплановане на пізніший кінець 2009 року. Перший запуск Sea Viper із справжнього корабля типу 45 очікується не раніше 2010 року, причому другий корабель класу Dauntless, ймовірно, претендуватиме на цю честь .

Propulsion through 2 × Converteam advanced induction motors rated at 40MW total producing 54,000shp through 2 shafts. Speed and Range: Designed maximum speed 29 knots (over 30 knots was achieved on trials). Range is 7,000 nautical miles at 18 knots. Other Details: Complement: A typical crew comprises c. 190 personnel, including 20 officers. Accommodation is provided for c.235. Class: Six ships have been ordered: Daring (D32), Dauntless (D33), Diamond (D44), Dragon (D35), Defender (D36) and Duncan (D37).

Focus on the Type 45’s air-defence role has resulted in the remaining weapons fit being somewhat sparse for a ship of Daring’s size. However, additional capabilities are likely to be acquired over time as part of the incremental acquisition plan. Initial weaponry includes a 4.5in (114mm) Mk8 Mod 1 medium calibre gun, two smaller 30mm guns for the destruction of close-range threats and facilities to embark and sustain either one Merlin HM Mk1 or two Lynx HMA Mk8 helicopters. Countermeasures include RN Outfit DLF Siren and Outfit DLH Sea Gnat decoys, whilst a comprehensive radar electronic support measures package is provided by Thales Aerospace. Underwater threats such as submarines and mines can be detected by an Ultra Electronics MFS-7000 bow-mounted sonar developed from a design supplied by EDO Corporation to the Brazilian Navy. In addition to possible upgrades already mentioned, potential future enhancements include installation of an upgraded 6in (152mm) main gun, Phalanx CIWS, anti-submarine torpedo launchers and the Surface Ship Torpedo Defence (SSTD) system.

Зосередженість на ролі протиповітряної оборони Type 45 призвела до того, що залишилося зброї дещо мало для корабля розміру Daring. Проте з часом, імовірно, будуть придбані додаткові можливості в рамках плану поступового придбання. Початкове озброєння включає гармату середнього калібру Mk8 Mod 1 калібру 4,5 дюйма (114 мм), дві менші 30-міліметрові гармати для знищення загроз з близької відстані та засоби для посадки та підтримки одного гелікоптера Merlin HM Mk1 або двох гелікоптерів Lynx HMA Mk8. Контрзаходи включають приманки RN Outfit DLF Siren і Outfit DLH Sea Gnat, тоді як Thales Aerospace надає комплексний пакет засобів електронної підтримки радарів. Підводні загрози, такі як підводні човни та міни, можуть бути виявлені носовим гідролокатором Ultra Electronics MFS-7000, розробленим на основі конструкції, наданої корпорацією EDO для ВМС Бразилії. На додаток до вже згаданих можливих модернізацій, потенційні майбутні вдосконалення включають встановлення оновленої 6-дюймової (152-мм) основної гармати, Phalanx CIWS, протичовнових торпедних установок і системи протиторпедного захисту надводних кораблів (SSTD).

Daring departing Portsmouth under the White Ensign in March 2009 whilst conducting an ongoing programme of post-delivery trials prior to commissioning in the summer. Focus on her primary air defence role means that the remaining weapons fit is somewhat sparse but additional capabilities should be obtained under an incremental acquisitions programme. (Conrad Waters)

Daring відправляється з Портсмута під White Ensign у березні 2009 року, одночасно виконуючи поточну програму випробувань після доставки перед введенням в експлуатацію влітку. Зосередженість на її головній ролі протиповітряної оборони означає, що зброї, що залишилася, дещо мало, але додаткові можливості слід отримати в рамках програми поетапного придбання. (Конрад Уотерс)

Daring’s new propulsion system performed well during sea trials, comfortably exceeding the ship’s 28-knot design target with a speed of over 30 knots. (BAE Systems)

Нова силова установка Daring показала хороші результати під час ходових випробувань, з комфортом перевищивши проектну ціль корабля у 28 вузлів зі швидкістю понад 30 вузлів. (BAE Systems)

As well as being fast and manoeuvrable, Daring’s propulsion system provides her with a considerable radius of action. For example, a range of 7,000 miles at 18 knots allows her to travel from the UK to the Falkland Islands with fuel to spare. (BVT Surface Fleet)

Окрім швидкості та маневреності, силова установка Daring забезпечує їй значний радіус дії. Наприклад, запас ходу в 7000 миль зі швидкістю 18 вузлів дозволяє їй подорожувати від Великобританії до Фолклендських островів із запасом пального. (Надводний флот BVT)

In addition to Sea Viper, Daring’s initial armament includes a 4.5in (114mm) Mk 8 Mod 1 medium-calibre gun. (Conrad Waters)

Окрім Sea Viper, початкове озброєння Daring включає 4,5-дюймову (114-мм) гармату середнього калібру Mk 8 Mod 1. (Конрад Уотерс)

Порівняння та висновки

COMPARISONS AND CONCLUSION

Whilst the course of Daring’s design development and acquisition have proved to be far from straight-forward, the ultimate result appears to have been successful. Even though she incorporates a significant amount of new technology, the progress so far achieved with ongoing sea trials suggests that the extensive programme of de-risking that was carried out in advance of and during construction has served its purpose. It appears likely, therefore, that Daring will more than satisfy the demanding set of key user objectives established when the programme was authorised.

Незважаючи на те, що розвиток дизайну та придбання Daring виявився далеко не простим, кінцевий результат, здається, був успішним. Незважаючи на те, що вона включає значну кількість нових технологій, прогрес, досягнутий на поточний момент у ході поточних морських випробувань, свідчить про те, що широка програма зменшення ризиків, яка була виконана напередодні та під час будівництва, виконала свою мету. Таким чином, цілком імовірно, що Daring більш ніж задовольнить вимогливий набір ключових цілей користувача, встановлених під час авторизації програми.

Whilst comparisons with other warship designs are always fraught with danger given wide variations in the strategic and tactical objectives influencing shipbuilders in different nations, it is perhaps inevitable that Daring will be measured against the alternate European air-defence vessels that emerged from the ashes of the original NFR-90 project. These can be broadly divided into three categories, viz. the two pairs of Franco-Italian Forbinl Andrea Doria escorts that were the fruits of those countries continued involvement in Project Horizon, the Thales APAR-equipped Dutch and German ships and the Spanish F-100 class frigates that feature the Aegis combat system and associated AN/SPY-1 radar.

Хоча порівняння з іншими конструкціями військових кораблів завжди пов’язане з небезпекою, враховуючи великі варіації стратегічних і тактичних цілей, що впливають на суднобудівників у різних країнах, можливо, неминуче, що Daring буде порівнюватися з альтернативними європейськими кораблями протиповітряної оборони, які постали на попелищі оригінальний проект НФР-90. Їх можна загалом розділити на три категорії, а саме. дві пари франко-італійських суден супроводу Forbinl Andrea Doria, які стали результатом подальшої участі цих країн у проекті Horizon, оснащені Thales APAR голландські та німецькі кораблі та іспанські фрегати класу F-100, які оснащені бойовою системою Aegis та пов’язаною з нею AN РЛС SPY-1.

It appears likely that Daring will more than satisfy the demanding objectives set when the Type 45 project was established. She is pictured here in September 2008 towards the end of the Stage 1 trials programme. (BVT Surface Fleet)

Схоже, що Daring більш ніж задовольнить вимогливі цілі, поставлені під час створення проекту Type 45. Вона зображена тут у вересні 2008 року наприкінці програми випробувань Етапу 1. (Надводний флот BVT)

Of these ships, the Project Horizon vessels inevitably share the closest design antecedents with Daring and have significant similarities. However, the decision to accept the less capable EMPAR to meet the multi-function radar requirement makes them less potent warships in the area defence role, whilst other equipment choices appear to have been influenced more by national industrial priorities than purely military factors. Short production runs also suggest that little has been gained in cost terms, albeit EMPAR will also be used to equip Italian versions of the new FREMM type frigates. Meanwhile, the collaboration between Germany and the Netherlands has produced a series of well-balanced if comparatively shorter-ranged ships that combine the excellent tracking and control capabilities of the APAR 8,000-12,000 MHz I/J (X) band multi-function radar with a SMART-L volume search array optimised for longer range surveillance. Whilst the selection of US Standard and ESSM missiles possibly suggests lower absolute performance in the antimissile role than that provided by Aster, this is counterbalanced by the possibilities of utilising existing US missile development work as a shortcut to developing a theatre ballistic missile defence (TBMD) capability. Finally, the Spanish F-100 class frigates have followed the low-risk route of purchasing the well-established US Aegis system. This might have fewer advantages for the national high-end industrial base and could also be seen as adopting less than cutting-edge technology. However, it allows Spain to take full benefit from ongoing upgrade work being carried out to Aegis on the basis of USN and – increasingly – other fleets’ operating experience. It has also allowed the lucrative sale of spin-offs of the design to Australia and Norway.

З цих кораблів судна Project Horizon неминуче мають схожі конструкції з Daring і мають значну подібність. Однак рішення прийняти EMPAR з меншими можливостями, щоб відповідати вимогам багатофункціонального радара, робить їх менш потужними військовими кораблями в зоні оборони, тоді як на вибір іншого обладнання, схоже, більше вплинули національні промислові пріоритети, ніж суто військові фактори. Короткі виробничі цикли також свідчать про те, що було небагато виграно з точки зору вартості, хоча EMPAR також буде використовуватися для оснащення італійських версій нових фрегатів типу FREMM. Тим часом співпраця між Німеччиною та Нідерландами створила серію добре збалансованих, але порівняно менших кораблів, які поєднують чудові можливості відстеження та контролю багатофункціонального радара APAR 8000-12000 МГц I/J (X) діапазону з об’ємний пошуковий масив SMART-L, оптимізований для спостереження на більшій відстані. Хоча вибір ракет США Standard і ESSM, можливо, свідчить про нижчу абсолютну ефективність протиракетної ролі, ніж у Aster, це врівноважується можливостями використання існуючих ракетних розробок США як швидкого шляху до розробки протиракетної оборони ТВД (TBMD). здатність. Нарешті, іспанські фрегати класу F-100 пішли шляхом низького ризику придбання добре зарекомендував себе американської системи Aegis. Це може мати менше переваг для національної промислової бази високого класу, а також може розглядатися як впровадження не найсучасніших технологій. Однак це дозволяє Іспанії отримати повну вигоду від поточної роботи по модернізації Aegis на основі USN і – дедалі частіше – досвіду експлуатації інших флотів. Це також дозволило вигідно продавати дочірні компанії в Австралії та Норвегії.

In conclusion, Daring and her sisters represent extremely potent additions to the Royal Navy. They already compare well with other recent designs and will benefit from further upgrades as the incremental acquisition plan is implemented. Whilst defence economies have halved class numbers, when considered together with the new CVF aircraft carriers and Astute class submarines, they will leave the Royal Navy in the forefront of today’s fleets.

Підсумовуючи, Дарінг та її сестри представляють надзвичайно потужне доповнення до Королівського флоту. Вони вже добре порівнюються з іншими останніми розробками та отримають вигоду від подальших оновлень у міру реалізації плану поетапного придбання. У той час як оборонні економіки скоротили кількість класів вдвічі, якщо розглядати разом з новими авіаносцями CVF і підводними човнами класу Astute, вони залишать Королівський флот в авангарді сучасних флотів.

Примітки

Notes

1. For a more detailed description of the Type 42 destroyer design process and the abortive Type 43 and Type 44 successor projects, see Norman Friedman, British Destroyers & Frigates – the Second World War and After (London, Chatham Publishing, 2006), Chapter 14, pp 274–313.

2. RAND Corporation’s influential report has been published and provides an interesting overview of the benefits and demerits of competitive procurement. See John Birkler, John F Schank, Mark V Arena, Giles Smith and Gordon Lee, The Royal Navy’s New Generation Type 45 Destroyer – Acquisition Options and Implications (Santa Monica, CA, RAND Corporation, 2002).

3. A good summary of recent developments in integrated electric propulsion is provided in ‘IES primed for warship propulsion’, Editor: David Foxwell, Warship Technology – March 2008 (London, RINA, 2008), pp 28–30.

4. The UK National Audit Office’s (NAO) annual reports on MOD Major Projects provide a clear and independent analysis of the extent to which a range of major British new equipment programmes have managed to achieve both the operational and cost targets required when the relevant project was first approved. Whilst there appears to be some improvement arising from implementation of the more commercially realistic UK Defence Industrial Strategy (DIS), the underlying picture of over-optimism and poor management continues to make fairly depressing reading. In addition, for a specific NAO analysis of the Type 45 project, see Report by the Comptroller and Auditor General, Providing Anti-Air Warfare Capability: the Type 45 Destroyer (London, The Stationery Office, 2009).

Примітки

Коментарі

Посилання на джерела

Джерела

• Section 3: Significant Ships. 3.2 HMS Daring – The Royal Navy’s Type 45 Air-Defence Destroyer // Seaforth World Naval Review 2010 / Conrad Waters. — Seaforth Publishing, 2009. — ISBN 978-1-84832-051-2.