Користувач:Seleonov/Бажано створити

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Жако Ван Дормаль

[ред. | ред. код]

Жако Ван Дормаль (фр. Jaco Van Dormael, 9 февраля 1957, Иксель) — бельгийский кинорежиссёр, актёр, сценарист, продюсер. Навчався в Національній вищій школі сценічних мистецтв і технік масової комунікації ( фр. INSAS) в Брюсселі , в Національній вищій школі Луї Люм'єра в Парижі . Спеціаліст по постановкам в дитячих театрах і в цирку.

Майбутній режисер починав кар'єру як професійний клоун і довгий час не бажав кращого, крім як веселити дітей. Знімав короткометражки, не сподіваючись на цьому заробити. У 34 роки дебютував «Тото-героєм», якого ніхто не наважився вписати в яку б то не було актуальну тенденцію - проте, всупереч логіці, фільм взяв «Золоту камеру» за дебют в Каннах, і режисер став знаменитим. Наступний фільм, «День восьмий», він зняв лише п'ять років потому. Знову успіх, каннські нагороди для акторів і номінація на «Золотий глобус».

Фільмографія

[ред. | ред. код]
  • 1980 - Maedeli-La-Breche (короткометражний, Оскар за кращий закордонний студентський фільм)
  • 1981 - Stade (репортаж про Олімпійських іграх для людей з обмеженою рухливістю; Золотий кадуцей КФ в Ренне )
  • 1982 - L'Imitateur (короткометражний, премії за кращий короткометражний і кращий документальний фільм на КФ у Брюсселі)
  • 1983 - Sortie de secours (документальний)
  • 1984 - E pericoloso sporgersi (короткометражний, Головна премія КФ в Клермон-Феррані )
  • 1985 - De Boot
  • 1991 - Тото-герой / Toto le héros (номінація на премію БАФТА , повнометражний, приз Золота камера Каннського МКФ , премія глядацьких симпатій на МКФ в Локарно , премія Сезар за найкращий закордонний фільм)
  • 1995 - День восьмий / Le Huitième Jour (повнометражний, номінація на Золоту пальмову гілку Канського МКФ)
  • 2009 - Пан Ніхто / Mr Nobody (повнометражний, номінація на Золотого лева Венеціанського МКФ )

Музей Історії Львівської політехніки

[ред. | ред. код]

При Національному університеті «Львівська політехніка» існує Музей Історії Львівської політехніки. Тут зібрано документи (найдавніші 1848-1850, 1858, 1870-1890 рр.), експонати пов’язані з різними ділянками технічних досягнень, ілюстративний матеріал про становлення та розвиток навчального закладу, про відомих педагогів та вчених, що працювали тут у різні часи. Про славетних випускників, контакти Львівської політехніки з іншими технічними закладами світу.

Франц Ксаверій Герстенбергер

[ред. | ред. код]

Франц Ксаверій Герстенбергер (Gerstenberger Franz Ksawery; р. нар. i p. смерті невід.) - живописець.

Акварелі та гуаші Франца Ксаверія Герстенбергера є цікавим, докладним і чи не єдиним джерелом не лише для дослідження творчості львівського художнього осередку зламу ХVШ – ХІХ ст., але й для вивчення особливостей громадського, культурного і світського життя Львова того часу. Такими, зокрема, є його “Контракти у Львові” 1806 р., “Редута у Львові”, “Фестини в єзуїтському парку” та “Вистава “Медея” у пофранцисканському театрі”. [1]

Творчість

[ред. | ред. код]

Ю.Бірюльов "ҐЕРСТЕНБЕРҐЕР ФРАНЦ КСАВЕРІЙ" Енциклопедія Львова, т.1, стор. 615

Львівські бали

[ред. | ред. код]

Львівські бали

Посилання

[ред. | ред. код]

Сапєга Леон Людвік

[ред. | ред. код]
  • Сапєга Леон Людвік (1803-1878), князь, учасник повстання 1831 р., після еміграції брав активну участь у громадському житті Галичини - ініціював побудову залізниці та першого залізничного вокзалу, багатьох промислових підприємств, заснував Рільничу Академію в Дублянах; підтримуючи розвиток галицької промисловості, був головою багатьох господарських товариств...
  • О творце Галицких железных дорог
  • http://tripatlas.com/Leon_Sapieha

Історія Львова

[ред. | ред. код]
  • Історія Львова (тритомник) Книжки багато ілюстровані репродукціями гравюр, ікон, дівніх портретів, архівних і сучасних фотографій.
    • Перший том охоплює період від першої літописної згадки про Львів (1256) до входження міста у склад імперії Габсбургів (1772). У томі йдеться про перетворення заснованого королем Данилом Романовичем і князем Левом Даниловичем міста з укріпленого поселення в столицю князівства, згодом Галицького королівства, а далі про Львів як центр Руського воєводства у складі Речі Посполитої, релігійний осередок для православних (пізніше греко-католиків), римо-католиків, вірмен, євреїв. У центрі уваги авторів – еволюція територіальної структури і юридичного статусу міської громади, політичні події і суспільні рухи, економічне життя, розвиток освіти й мистецтва, міжнародні культурні зв’язки.
    • Другий том охоплює період перебування міста в складі імперії Габсбургів (1772 – жовтень 1918). У томі йдеться про Львів столицю Королівства Галичини і Володимирії – найбільшого коронного краю монархії Габсбургів – Австрії, а з 1867 р. Австро-Угорщини.
    • Третій том охоплює період від Листопадового чину 1918 р. до сучасності. У томі йдеться про драматичні події, які позначились на долі львів’ян: спалах україно-польської збройної боротьби за місто, акції урядів міжвоєнної Польщі, більшовицькі репресії і вивози на Сибір і Казахстан в 1939-1941 рр., нацистський терористичний режим і геноцид євреїв.
    • Історик Василь Расевич оцінив «Історію Львова» як «не українсько- і не польськоцентричну». Місто описане у ній, як осередок культур

Археологічні пам'ятки Львова

[ред. | ред. код]

У книзі на основі комплексного міждисциплінарного аналізу джерельного матеріалу представлені археологічні пам'ятки з території сучасного міста Львова. Репрезентовано 172 пункти, на яких зафіксована 361пам'ятка, що датується від палеоліту до ХХ століття включно. Використано матеріали 157 фахівців, які відкрили, брали участь у дослідженнях або згадували ці пункти.

Хроніка міста Львова

[ред. | ред. код]
  • Зубрицький Денис. Хроніка міста Львова. Наук. ред.: Ярослав Дашкевич, Роман Шуст. Переклад з польської І. Сварника; коментарі М. Капраля. МГКО "Документальна скарбниця"; Львівський національний університет ім. Івана Франка; Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського; Центральний державний історичний архів України, м. Львів; Громадська організація "Інститут Львова". – Львів: Центр Європи, 2002. – 602 с. ISBN 966-7022-36-6

- праця видатного українського історика XIX століття Дениса Зубрицького охоплює період з 1340 до 1782 років. Побудована на документальному матеріалі львівських архівів, має цінність джерельного матеріалу. Сучасний український переклад з польського видання 1844 року доповнений передмовою, науковим коментарем, іменним, географічним та тематично-предметним показчиками. Для істориків, краєзнавців, усіх, хто цікавиться історією Львова. [1]

Мацей Богуш Стенчинський (Стечинський)

[ред. | ред. код]

Богуш Стенчинський (pl:Maciej Bogusz Stęczyński; 1828 – 1890) – відомий польський поет і рисувальник. Залишив по собі багато рисунків та літографій з видами сіл і міст Галичини. Помер від голоду, у краківському будинку для безпритульних. Стенчинський багато подорожував, замальовуючи побачені краєвиди, писав вірші. У 1847 році у Львові вийшов альбом «Околиці Галіції».

Книга: Stęczyński M.B. Okolice Galicji. – Lw. : 1847.

Німці України

[ред. | ред. код]

Мистецтво львівської сецесії

[ред. | ред. код]

Бірюльов Ю.О. Мистецтво львівської сецесії, 2005, ISBN 978-966-7022-44-7. У книзі дається історико-художня характеристика львівського мистецтва періоду сецесії (модерну) - стилю кінця 19 - 20 ст. Розкривається своєрідність цього важливого явища в українській мистецькій спадщині. Розглядаються особливості взаємодії просторових мистецтв. На основі аналізу творів архітектури, образотворчого та прикладного мистецтва досліджуються виражальні засоби образно - пластичної системи сецесії. Монографія розрахована на мистецтвознавців, художників, архітекторів, викладачів та студентів вузів. Може зацікавити широке коло читачів - шанувальників українського й зарубіжного мистецтва.

Центр Європи

[ред. | ред. код]

Українська архітектура

[ред. | ред. код]

Рецензія: Тарас Я. Українська сакральна дерев'яна архітектура

Подається комплексна характеристика народного храмового будівництва Українських Карпат. Розглядаються визначні пам'ятки дерев'яної храмової архітектури галицької, бойківської, лемківської, гуцульської то буковинської шкіл традиційної архітектурної творчості. Книжка покликана сприяти популяризації та збереженню пам'яток народної храмової архітектури карпатського краю

Книгу "Монастирі та храми Путивльщини" (серія "Національні святині України") присвячено православним монастирям і церквам ХVІІ - початку ХХ століть міста Путивля Сумської області та його округи на відзначення 600-ліття об'явлення чудотворної ікони Мовчанської Богородиці. Автор книги досліджував ці пам'ятки церковної архітектури протягом останніх 25 років. Книга містить загальну історичну розвідку про місто Путивль та його околиці, а також історико-архітектурні нариси про визначні путивльські храми, Спасо-Преображенський собор (колишній Святодухівський монастир), Мовчанський монастир Різдва Богородиці, заміський Софроніївський монастир і храми приміських сіл. Книгу ілюстровано унікальними малюнками й фотографіями, у тому числі й архівними. Для архітекторів, мистецтвознавців, істориків, культурологів, краєзнавців і широкого загалу читачів.

Вперше в історії України фундаментальне висвітлено багатовіковий розвиток української архітектури. Системно викладено формування будівельної діяльності людини від найдавніших часів, становлення й розквіт архітектури Київської Русі, стильові, типологічні й конструктивні особливості монументального зодчества в наступні історичні епохи. Визначено характерні типи й естетичні засади народного будівництва. Виконана із залученням численних архівних джерел та з урахуванням досліджень багатьох поколінь вітчизняних і зарубіжних науковців, ця праця не лише впевнено засвідчує національні пріоритети в архітектурній спадщині, але й значно розширює коло видатних пам'яток, що належать народу України.

  1. ↑ http://www.nbuv.gov.ua/articles/2006/06ksohxc.pdf
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувач:Seleonov/Бажано_створити&oldid=42486876