Користувач:Semen1936/Чернетка
Матеріали, ухвали Всеукраїнського форуму «Українська альтернатива» Без мови немає нації!
[ред. | ред. код]Витяг із тижневика «Слово Просвіти» ч.50, 17-23 грудня і ч.51, 24-30 грудня 2015р.
Українська альтернатива
15 грудня у Київському міському будинку вчителя з ініціативи просвітян відбувся Форум “Українська альтернатива”, тема якого виснувалася з 12 круглих столів, присвячених проблемам національної безпеки, протистоянню “патріотичній” русифікації, місцю освіти, мови, релігії в сьогоднішніх обставинах російської агресії в Криму та на Донбасі, самоідентифікації та патріотичному вихованню нації. У Форумі та науково-практичній конференції взяли участь державні діячі, науковці, просвітяни, митці, освітяни – представники української інтелігенції з усієї України.
Форум відкрив голова Оргкомітету, координатор роботи пленарного засідання голова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, народний депутат України І– VІ скликань, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка Павло Мовчан. Привітав учасників і виступив з промовою почесний гість – Президент України Віктор Ющенко.
У своїх доповідях та виступах учасники зібрання обговорили наступні питання: роль творчих спілок у процесі державотворення; місце освіти, мови, релігії в духовному житті нації; формування національно-патріотичного світогляду молоді та інші важливі, в т. ч.й організаційні питання.
За результатом роботи Форуму ухвалено підсумкові документи: Резолюцію, Звернення до влади і громади та Ухвалу, які ми подаємо сьогодні. Матеріали Форуму детально подамо в наступних числах “СП”.
Найважливіша національна справа
Стан культурного розвитку будь-якої країни є одним із найоб’єктивніших показників не лише здоров’я суспільства у всіх його виявах, й повноти вирішення тих проблем, передусім політичних і економічних, які стоять перед ним.
Нам усім добре відомо, що впродовж останніх років розвиток культурної сфери в Україні відбувається вкрай суперечливо. З одного боку, розгортаються інноваційно-революційні процеси, зумовлені тяжінням народу до національно-культурного відродження та демократичного суспільного життя, ствердження ідентичності, прагнення інтеграції у світовий цивілізаційний поступ. З іншого – виявляються системні проблеми світоглядного характеру, загострюються внутрішні соціально-економічні протиріччя, увиразнюються негативні тенденції в управлінському, кадровому, інфраструктурному, фінансовому забезпеченні галузі. Підсилення інноваційних і модернізаційних динамічних тенденцій пов’язане передусім з активізацією культурного життя в регіонах, глибшим усвідомленням значення культури як форми вияву національної самосвідомості, як чинника консолідації суспільства та зміцнення державності.
Зібрання 15 грудня 2015 року в Києві – це, по суті, перший організаційний крок до створення громадського об’єднання Всеукраїнського форуму “Українська альтернатива”, метою якого має стати практична робота з консолідації українського суспільства у відстоюванні цілісності та суверенітету держави, відновленні історичної пам’яті, збереженні і розвитку української мови, національної культури і мистецтва, утвердженні громадянського суспільства з високими гуманістичними цінностями, національною свідомістю та правдивим патріотизмом. Сьогодні продовжуємо друкувати матеріали Форуму (початок див. у ч. 50), зокрема, виступи його учасників та Ухвалу.
Віктор ЮЩЕНКО,
Президент України:
– Вітаю сьогоднішнє зібрання, бо воно надзвичайно актуальне. Я переконаний, що люди, які сьогодні в залі, потрібні, щоб сформувати національну ініціативу, яка приведе нас до українських цілей, українських цінностей, української єдності.
Хочу почати зі слів Тараса Шевченка: “Мій любий краю неповинний! За що тебе Господь кара, Карає тяжко? За Богдана, Та за скаженого Петра”. Цим я хочу підкреслити, що корені нашого лиха у московській політичній системі, яка з кожним роком забирала у нашої нації мову, пам’ять, віру і Церкву, героїв, звичаї, традиції, те, що було основою нашої цілісності і єдності. Зверніть, будь ласка, увагу, чому Путін не пішов на Житомирщину, Київщину, Чернігівщину? Чому він вибрав Донбас? Бо на Донбасі найменше того, що нас об’єднує і консолідує як націю. Там переважає чужа мова, чужі герої, чужа Церква… Що потрібно, щоб перемогти окупанта на сході нашої країни? Я почав би з того, що основою нашого патріотизму, нашої гідності є насамперед наша ідентичність, наша цілісність.
Як повернути те, що втрачено? А втрачений цілий простір. В українському телебаченні 23 % української мови, серед українських видань, газет 70 % російськомовних, журналів російськомовних – 87 %… На сході триває війна не за землі – за гео¬політичний простір, простір панування. Тому починати треба з мови. Один із наших героїв говорив: “Якщо ви втратите територію, втратите державу, ресурси – усе це можна повернути. Якщо ви втратите мову, культуру, традицію – втратите все”. Іншими словами, наші біди в тому, що, як вважають російські ідеологи, “Россия заканчивается там, где заканчивается русский язык”. На жаль, дуже часто територія держави і мовна території не збігаються. Тому сьогодні на Форумі, який підготовлено громадською націо¬нальною ініціативою, ставимо завдання відновити той втрачений простір: мови, пам’яті, культури. Я думаю, що ми робимо найважливішу національну справу. І тому зичу, щоб ми на цьому Форумі знайшли той діалог, який виведе нас на закріплення національної ініціативи, національного формату, як повернути нам рідну мову, культуру, Церкву, звичаї, традиції, інформаційний простір та інші цінності. На цій дорозі я закликаю всіх до порозуміння і співпраці.
- УХВАЛА Всеукраїнського Форуму «Українська альтернатива»
м. Київ 15 грудня 2015 року Київський будинок учителя
Понад чотириста делегатів науковців, громадських об’єднань, творчих спілок, експертів, представників інтелігенції та громадських активістів з усіх регіонів України на Всеукраїнському Форумі “Українська альтернатива”, що відбувся 15 грудня 2015 року в Київському будинку учителя, одностайно висловили глибоку стурбованість катастрофічною ситуацією, що склалася в Україні. Зокрема це зовнішня агресія і внутрішні чвари, загроза національній безпеці та демократичному поступові держави, загострення травм від суспільних протестів і війни, відсутність реформ і поглиблення суспільно-політичних протиріч, ескалація економічної кризи і зубожіння народу, активна інформаційна війна у сфері цінностей і світогляду, формування потужного фронту деструктивних чужинських сил, що прагнуть підірвати основи національної культури і переформатувати культурний простір держави під нищівні космополітичні моделі, знівелювати новими формами “культурної філософії”, “модернізації”, “арт-бізнесу” і “глобалізаційних стратегій” базові традиційні професійні галузі культури, громади творчих спілок, прогресивні молоді сили України. Саме у цих умовах особливо зростає роль культури в націє- і державотворчих процесах, оскільки вона сприяє відновленню історичної пам’яті, зміцненню ідентичності, утвердженню і консолідації громадянського суспільства з високими гуманістичними цінностями, особливо в умовах, що склалися після революційних подій 2013– 2014 року та боротьби із сепаратизмом, тероризмом і зовнішньою агресією у південно-східних регіонах держави.
Упродовж багатьох років в Україні системно знищувалася не лише українська армія, а й українська культура – національна мова, кіно, вітчизняна книга, театр, образотворче та народне мистецтво, традиційна обрядовість і звичаєвість, танок і пісня, радіо, телебачення, естрада. Сьогодні, у часи глобальних потрясінь, стає очевидним, що українська гуманітарна зброя, як і зброя військова, повинні стати пріоритетами національної безпеки і оборони, складовими державної незалежності і гарантами майбутнього держави. В гібридній війні кривава Революція Гідності та мужня оборона країни від агресії Росії засвідчили духовні потуги, здібності самоорганізації та самопожертви народу задля консолідації української нації в ім’я перемоги і розбудови власної держави.
На жаль, мусимо констатувати, що в культурній сфері множаться тенденції деструктивних дій, спрямованих на послаблення ролі наших духовних орієнтирів, нівелювання споконвічними канонами духовності і практик.Враховуючи виклики та загрози, перед якими опинилися український народ та Українська держава, підтримуючи європейський демократичний вибір цивілізаційного поступу суспільства, учасники Всеукраїнського Форуму “Українська альтернатива” звертаються:
І. до Президента України як гаранта Конституції і безпеки України:
– визнати на всіх рівнях виконавчої влади культуру як один із найважливіших напрямів реформи і розбудови Української держави, вважаючи культуру чільною сферою національної безпеки;
– створити при Президентові України Громадську раду з культурної та гуманітарної політики з найбільш авторитетних і компетентних фахівців, представників організацій, установ, творчих спілок, наукових інституцій, громадських активістів, котрі мають найвищі компетенції і займають стратегічні позиції в процесах збереження, промоції та поширення національних культурних цінностей, надавши їй широких експертно-дорадчих функцій і повноважень і забезпечивши ефективне впровадження її напрацювань у суспільно-політичне і культурне життя країни;
– створити консультативно-дорадчу Раду з питань мовної політики, підзвітну Президентові України, включивши до її складу провідних фахівців – представників галузевих інститутів Національної академії наук України, громадських організацій і творчих спілок;
– вжити заходів для якнайскорішого переведення відносин України з НАТО з формату партнерства на інтеграційну основу. З цією метою актуалізувати пункт 23 Бухарестської Декларації саміту НАТО (2008 р.) про майбутнє членство України в Альянсі. До Варшавського саміту НАТО (2016 р.) провести Всеукраїнський референдум щодо членства України в Альянсі і домогтися надання Україні Плану дій для членства в НАТО (ПДЧ).
ІІ. до Верховної Ради України:
– розробити і ухвалити Закон України “Про основні засади культурної та гуманітарної політики в умовах надзвичайних ситуацій, природних катаклізмів, масових заворушень, військової агресії”, в якому визначити культуру стратегічним напрямом розвитку держави і суспільства, надати культурній політиці пріоритету;
– скасувати Закон України “Про засади державної мовної політики;
– ухвалити новий Закон України “Про мовну політику”, відповідно до статті 10 Конституції України;
– розробити і ухвалити Закон України “Про основні засади інформаційної безпеки держави”;
– ухвалити Закон України “Про відповідальність за набуття подвійного громадянства громадянами України”;
– розробити і ухвалити Закон України “Про меценатство”.
ІІІ. Конституційному Суду України:
– розглянути в терміновому порядку справу за конституційним поданням 57 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України “Про засади державної мовної політики” від 3 липня 2012 р. № 5029-VI.
ІV. Кабінету Міністрів України:
1. Розробити та затвердити Національно-культурну державну цільову програму в рамках Стратегії розвитку української культури до 2025 року, в якій передбачити наступні пріоритети: 1) створення єдиного культурного простору України, збереження цілісності культури;
2) розробка та затвердження Державної цільової програми розвитку, функціонування і дослідження української мови;
3) затвердження Державної стратегії розвитку народних художніх промислів України до 2025 року;
4) створення професійної системи багаторівневої популяризації української історії, культури і мистецтва;
5) впровадження стратегії ефективної культурної дипломатії;
6) сприяння широкому і прозорому залученню культурного потенціалу України до програми ЄС “Креативна Європа”;
7) розвиток системного міжнародного партнерства у культурній сфері;
8) охорона національного культурного надбання;
9) запровадження державних регуляторних механізмів, які унеможливлять монополізацію національного культурного простору вузьким колом суб’єктивних груп;
10) збереження нематеріальної культурної спадщини, зокрема традиційної народної культури, мов, діалектів і говорів, фольклору, традицій, звичаїв і обрядів, народних художніх промислів тощо;
11) забезпечення діяльності базової мережі закладів культури, закладів освіти сфери культури;
12) збереження системи художньої освіти на основі кращих традицій існуючих мистецьких шкіл;
13) забезпечення обов’язкової музичної і мистецької освіти в школах і дошкільних навчальних закладах.
14) підтримка українськомовних книговидання і періодичної друкованої, кіно- й аудіопродукції;
15) сприяння діяльності та фінансова підтримка професійних творчих спілок та громадських організацій у сфері культури, активному функціонуванні державної мови в культурному просторі України;
16) створення сприятливого режиму оподаткування та надання фінансової підтримки для виробництва і розповсюдження книг, фільмів та інших видів культурного продукту українською мовою в Україні та за кордоном;
17) встановлення квот щодо пропорційного демонстрування та розповсюдження вітчизняного українськомовного продукту на телебаченні, радіо, у кіно- та відеомережах;
18) збереження Музейного фонду України, створення єдиного реєстру мистецьких творів, зокрема національних раритетів;
19) створення Державного реєстру національного культурного надбання;
20) створення єдиного Національного та регіонального реєстрів і електронного обліку культурної спадщини (рухомої та нерухомої) України;
21) запровадження національного проекту “Людина – національне надбання” в номінаціях: традиційна народна культура, музичне мистецтво, фольклор; забезпечити розробку і механізми впровадження нормативно-правової бази соціально-правового захисту творчих особистостей, митців і майстрів, сприятливе оподаткування майстерень і діяльності членів творчих спілок;
22) державна закупівля для Бібліотечного фонду України, бібліотек, закладів освіти і науки, мистецьких шкіл, кращої українськомовної книжкової продукції, через прозору і чесну оцінку незалежних експертів, у рамках книжкових форумів, виставок тощо;
23) підтримка вітчизняного виробника у сфері культури;
24) розвиток національних культурних індустрій як проміжних ланок між усіма суб’єктними секторами національної культури;
25) сприяння розвитку традиційного народного мистецтва та відродження галузі народних художніх промислів, промоції осередків традиційної культури, передусім тих, що включені в Реєстри ЮНЕСКО, зокрема “Петриківського декоративного розпису” (смт Петриківка Дніпропетровської обл.);
26) забезпечення високого рівня захисту авторських і суміжних прав;
27) розширення мережі театрів, філармоній, музеїв, бібліотек, книгарень, особливо на сході та півдні країни;
28) підтримка і збільшення культурної ролі обласних і районних центрів, осередків історико-культурних традицій;
29) підтримка українського культурного життя в різних формах і виявах по всьому світі;
30) з метою підвищення ефективності управління процесом збереження та раціонального використання культурної спадщини об’єднати національні заповідники, національні природні парки, заповідники, що входять до складу галузевих міністерств (культури, екології та природних ресурсів, науки та освіти, інфраструктури та інших) в єдину структуру із забезпеченням відповідного державного фінансування;
31) внести зміни до законів України з виробленням механізмів для повернення в державну власність об’єктів історико-культурної спадщини та заповідних територій, приватизованих із порушенням чинного законодавства України.
2. Розробити і внести на розгляд Верховної Ради України: – Закон України про нематеріальну культурну спадщину;
– Закон України про культурну спадщину.
- V. До Київської міської державної адміністрації:
– розробити і впровадити Програму набуття столицею України національного культурного обличчя;
– розробити Стратегію (план дій) щодо здійснення заходів із набуття Києвом статусу “Культурна столиця Європи”;
– забезпечити в столиці дотримання Закону України про державну мову у сфері послуг, вуличній рекламі і громадському транспорті;
– розробити і забезпечити періодичне (щоквартальне) влаштування свят-ярмарків національної культури (кулінарія, народне мистецтво, народні художні промисли, музика, спів, танці, креативні індустрії) у постійних локаціях центру столиці, з урахуванням народного календаря свят;
– передати у власність приміщення, в яких розміщенні керівні органи Національних творчих спілок України і їх підрозділи;
– установити оплату земельного податку для Національних творчих спілок України як для релігійних організацій;
– внести зміни до методики, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 р. №415/1280 в частині збільшення норми площ нежитлових приміщень до 50,0 м2, що використовуються членами творчих спілок та до яких застосовується орендна ставка у розмірі 1 гривня.
Рада Всеукраїнського Форуму “Українська альтернатива”
- Меморандум Форуму
Ми, учасники Форуму “Українська альтернатива”, виходячи з нинішнього стану агресії Росії проти незалежності й територіальної цілісності України, глибокої соціально-економічної і духовної кризи, усвідомлюючи значущість єдності й консолідації громадянського суспільства й держави задля перемоги над зовнішнім і внутрішнім ворогами, залишаючись вірними цінностям Революції гідності, заявляємо, що головними стратегічними завданнями нації і держави мають стати:
– виховання сильної української політичної нації, здатної до захисту свободи й суверенітету України, творення духовних і матеріальних цінностей, розвитку національної культури й економіки, обстоювання людської, національної і державної гідності;
– утвердження національної ідеї як основи поступу Української держави, прогресивного розвитку українства і найвищого політичного, громадянського пріоритету;
– повага до України, гордість за Україну, праця і боротьба за Україну як визначальної духовної, ідейної, політичної цінності, до її національної культури й історії, рідної мови і національних святинь, традиції і віри, Конституції і державних символів, що є найпосутнішими завданнями для влади і нації, сім’ї і церкви, усіх громадян, для яких Україна є Батьківщиною;
– виховання нації, зміст, форми, методи якого опираються на українську історію, написану нами, а не завойовниками, національну пам’ять і культуру, традицію і сучасну героїку тих, хто виявив мужність, благородство, відданість Україні, її ідейним і духовним вартостям;
– декомунізація суспільства, яка формуватиме сучасний гуманістичний, національно-свідомий тип українця, аби позбутися рудиментів й синдромів зросійщення, денаціоналізації українського народу;
– збереження національної ідентичності як гарантії існування й розвитку української нації, її єдності й соборності, що має стати пріоритетом державної політики в гуманітарній сфері, і буде оперта на національні цінності, національну культуру, національну пам’ять, національні традиції, національну церкву, на Конституцію України;
– формування на україноцентричних принципах політичного, соціокультурного, інформаційного простору та стратегії життєдіяльності нації і держави;
– усвідомлення одним із важливих чинників національно-патріотичного виховання громадян – як чинника національної безпеки України. Нагальною вимогою до влади і найвищого державного керівництва є скасування українофобського мовного закону “Ка-Ка”, який руйнує українську ідентичність, національну свідомість, соборну державність. Необхідно визнати культуру, освіту, науку найвищим національним пріоритетом, які формують людський капітал – найголовніше багатство України. Остаточно деолігархізувати політичну систему, яка зруйнувала безпеку держави, породила соціальну несправедливість і зубожіння народу, нав’язуючи бездуховні, “гастрономічні” ідеали, ігноруючи права і свободи Людини, цінності Української нації.
- РЕЗОЛЮЦІЯ Науково-практичної конференції «Патріотичне виховання нації» в рамках Форуму
Подосі після Революції гідності українська нація живе за законом Ка-Ка “Про засади державної мовної політики”, який був накинутий силовим способом у порушення Конституції України та регламенту ВР України. Цей закон писався, як видно, під диктовку московськими суфлерами і без всякого обговорення в порушення регламенту без необхідних процедур 2-х читань у рекордний термін був схвалений промосковською більшістю в українському парламенті. Донецька гангрена, прищеплена до українського тіла, інфікувала і продовжує інфікувати національний організм. “Рабочая газета”, газета “Вести”, “Левый берег”, “Московский комсомолец” і “Комсомольская правда”, які видаються в Україні, незважаючи на закон про декомунізацію, мільйонні наклади російських книг, московські видавництва в Україні, телевізійні московські канали і радіостанції щохвилини, щогодинно отруюють національну свідомість українців, позбавляючи можливості їхньої самоідентифікації, – це лише окремі пункти з тих суцільних плям, що викривлюють силове поле української держави… Кризові явища у сфері інтелектуального потенціалу України, який є гарантом ефективного реформування суспільства, витворюючи відповідний простір нації, забезпечуючи необхідним динамізмом соціально-економічних, політичних і духовно-культурних процесів, лише підсилюють суспільну напругу. Відсутність чіткого стратегічного бачення перспективи розвитку України саме в гуманітарній сфері, де замість підсилення національного чинника пропонується такий собі інтер-європейський з англомовними пріоритетами, обеззброює українців, а не консолідує, як непоборну цілісність. Політична еліта України послідовно ігнорує український національний чинник, не усвідомлює визначальної ролі української культури, української освіти й українського єдиного інформаційного простору, як і єдиної української помісної церкви.
Серйозне занепокоєння викликає проблема інформаційної безпеки України, зокрема втрата 85% національного інформаційного простору. ВР України не забезпечила законодавчого проведення такої інформполітики, яка узгоджувалася б із системою національних інтересів, натомість дала можливість через закон про суспільні ЗМІ і телебачення комерціоналізувати рештки інформаційного простору. Внаслідок чого Україна катастрофічно втрачає національний інформаційний простір. Значна частина політичної і бізнесової еліти України ігнорує процес етнонаціонального відродження і віддає перевагу російськомовній культурі, пресі, засобам масової інформації, освіті, спорту і не лише пасивно спостерігає, а й активно сприяє навальному опануванню національного інформаційного простору російськими і російськомовними ЗМІ. Відсутність послідовної мовно-культурної політики, яка б передбачала захист і напрями розвитку української мови і культури, спричиняє звуження та розрив єдиного національного простору держави, підключення багатьох регіонів України до інформаційної мережі Росії особливо на сході і півдні України, що є безпосередньою загрозою національній безпеці України, її державно-територіальній цілісності. Наведемо цитату з резолюції 2-го Всеукраїнського з’їзду інтелігенції, що мав місце 14 травня 1999 року.
“За умов потурання та байдужості місцевих державно-адміністративних структур, особливо на сході та півдні України, посилюється протидія найменшим спробам впровадження державної мови в адміністративно-управлінську та освітню сфери, що поглиблює мовно-культурну фрагментарність суспільства, зумовлює лінгвокультурний розрив між українським містом і селом, спричиняє денаціоналізацію українства та руйнує етнокультурний зв’язок поколінь… Затвердження двомовності (яке відбулося у 2012 р.) на державно-адміністративному рівні, зміцнить домінуюче становище російської мови на сході та півдні України і призведе до остаточного витіснення мовно-культурного комплексу у цих регіонах. Хибна політика двомовності у державі поглибить розкол у суспільстві і може призвести, як показує досвід зарубіжних країн, до втрати державно-територіальної цілісності країни”.
Більше п’ятнадцяти років тому, звертаючись до Л. Кучми і В. Пустовойтенка, ми прогнозували те, до чого можуть спричинитися ті процеси, які набирають усе більших обертів. Чи могли нас почути ті, хто прийшов до влади не будувати Україну, а її ділити? Невже нас нічого не вчить недалека історія?! Ми знаємо, що Л. Кучма і В. Янукович прийшли до влади завдяки підтримці Московії. Ми знаємо також, на чиї гроші велася агітаційна робота за того, хто всіх почув, а вже 2014 року і побачив.
Чому ж глухі до тих проблем, які не втрачають своєї значущості, а й актуальності, нинішні владоможці?.. А тому, що в їхній політиці відсутні достеменно українські національні пріоритети. Відсутня у них і українська альтернатива, без якої немислимий новий процес державотворення… Українська справа відсунута на маргінеси, домінуючими ж стали кланово-бізнесові інтереси так званих політичних структур, які узурпували право на владу від імені української нації… Цьому шахрайству необхідно покласти край.
Ми зібралися сьогодні для того, щоб явити свою українську альтернативу, яка б стала консолідуючим чинником для всіх тих, хто перейнятий долею України в цей період тяжких національних випробувань, коли роз’єднаність, неконсолідованість національно-патріотичних політичних сил, спричинених політикою олігархічних кланів за принципом “Розділяй і владарюй”, покликана підсилювати дезорієнтацію української нації та поширювати простір для маніпуляції суспільними настроями з боку олігархів, для яких поняття Батьківщини відсутнє. Бо їхня Батьківщина – це їхні статки…
Ми вимагаємо від Президента України як гаранта Конституції України сформувати таку систему ціннісних орієнтацій, базованих на національній ідеї, на національних історичних, духовних і морально-етичних цінностях, які будуть утверджуватись через систему освіти, виховання, через ЗМІ – державницьких патріотичних світоглядів у свідомості молодого покоління, ідеал правової держави як гаранта прав і свобод людини, відродження традиційних норм моралі, в основі яких лежать визначальні цінності людського буття – сім’я, нація, держава…
Звернення Форуму до влади і громади (Освіта і наука: національний вимір) Учасники форуму “Українська альтернатива” зазначають, що серед 17 пріоритетів розвитку світу до 2030 р., визначених ООН, освіта перебуває на 4 місці (відповідно з цілями розвитку ООН після 2015 р.).
Україні, зважаючи на глобальні та національні інтереси, необхідно:
– досягнути, реалізуючи державну освітню політику, результатів, коли б на освіту виділялося більше 6 % валового внутрішнього продукту або ж не менше 20 % державних витрат, стимулюючи фінансову кооперацію допомоги освіті, залучаючи для цього бізнес, недержавні інституції;
– гарантувати якісну професійну підготовку педагогів, які мають належну підтримку держави і позитивну мотивацію до праці. Виконати законодавчу норму щодо оплати вчительської праці відповідно гарантії держави педагогічним, науково-педагогічним працівникам;
– визнати пріоритетну роль дошкільної освіти, створити належні умови для її здобуття, фізичного, психічного, розумового розвитку дітей. Сприяти збереженню та удосконаленню мережі дошкільних установ, значно збільшити охоплення дітей суспільним вихованням (лише 56 відсотків від загальної кількості дітей від 1 до 6 років);
– забезпечити рівні права на здобуття дошкільної освіти як первинної складової системи безперервної освіти. Дошкільна освіта має стати доступною і безоплатною; – виховувати з раннього дитячого віку любов і повагу до України, батьків, народних традицій і звичаїв, державної мови, національних символів і цінностей Українського народу;
– скасувати Закон України “Про засади державної мовної політики” (“закон Ка-Ка”), який зігнорував норми Конституції України (ст. 10), рішення Конституційного Суду 1999 р. про статус державної української мови. Адже мова освіти всупереч національним інтересам і Конституції стала визначатися статтею 20 згадуваного вище антиукраїнського “закону”.
– здійснити швидкі й ефективні заходи, зважаючи на катастрофічну ситуацію із навчально-методичним і науково-експериментальним забезпеченням освітнього процесу, зі зміцнення навчально-матеріальної бази дошкільних установ, шкіл, університетів та ін. освітніх закладів. Такий негативний стан є одним із чинників низької якості вітчизняної освіти (за результатами Рейтингу ефективності національних систем освіти 2014 року Україна не ввійшла до 40 кращих країн світу в галузі освіти… Натомість Польща – 10, Росія – 13, Чехія – 19, Угорщина – 22, Словаччина – 27, Болгарія – 30);
– зупинити ліквідацію позашкільних навчальних закладів, що суперечить основним засадам державної політики (ст. 9 Закону України “Про позашкільну освіту”);
– зупинити тенденцію на зменшення держзамовлення у ВНЗ “бюджетників”, ігноруючи досвід кращих освітніх систем і практик;
– забезпечити на перспективу відповідно до кращих європейських стандартів безкоштовну вищу освіту в державних ВНЗ України;
– забезпечити виконання Закону “Про наукову і науково-технічну діяльність” передусім у частині фінансування науки (1,7 % валового внутрішнього продукту) відповідно до статті 34. (За останні 5 років дії цього Закону (1991 р.) цей показник ніколи реально не перевищував 0,47 %. У Європі цей показник складає 3 %, США – 4,5 %, Японії – 7 %. Нині видатки української держави на науку становлять близько 0,2 %);
– радикально змінити державну політику щодо провадження наукових ідей і винаходів (слід нагадати, що Україна продукує щорічно 10– 15 тис. винаходів та ідей, посідаючи 5-те місце в світі після США, ЄС, Індії, Росії, а українська космічна галузь запустила в космос більше апаратів, ніж НАСА);
– першочергово треба збільшити фінансування науки до 2,5– 3 % від ВВП; оптимізувати використання коштів, захистити інтелектуальну власність; стимулювати інноваційну діяльність; підвищити престиж і соціальний статус ученого; зупинити міграцію (в таких катастрофічних масштабах) інтелектуального потенціалу;
– не допустити науково-технічної контрреволюції, наступу влади проти науки, яка завжди використовувалася в Україні для ідеологічного обслуговування. Слід виходити з того, що наука потрібна передусім народу, без якої держава стає напівколоніальною;
– не допустити ліквідації професійно-технічної освіти, адаптувати її згідно з вимогами ринку, потребами народу, національної економіки і соціальної політики;
– держава зобов’язана, особливо в ці важкі й доленосні часи, визначити найважливіші стратегічні завдання для української нації, які мають стати основою для розвитку вітчизняної наукової думки, опираючись на світові тенденції й національні інтереси;
– наука, освіта, система національного виховання мають ефективно протидіяти згубній зовнішній духовній й ідеологічній інтервенції, впливу “культурних й ідеологічних” цінностей” Росії, зокрема через ЗМІ, книгу, церкву;
– якісно вирішити найближчим часом політику української книги (наукової, художньої, суспільно-політичної, публіцистичної). 80 % книг на українському ринку імпортуються, 3/4 – із Росії. В Україні на одну людину 2015 року друкується лише 0,5 книги;
– забезпечити переклад українською кращих зразків світової літератури для її безперервного і ґрунтовного вивчення в середній та вищій школі;
– створити розгалужену мережу сучасних бібліотек з інформаційним доступом до світових джерел наукової та культурної спадщини;
– забезпечити ефективне впровадження Стратегії національно-патріотичного виховання української молоді, в основі якої – українська національна ідея, принципи людино- і україноцентризму, громадянськість і відданість своєму народу і Батьківщині;
– освіта мусить виконувати високий благородний чин – навертати народ на шлях націокультурності, щоб не втратити імперативи Правди, національної Пам’яті, Гідності й Самоповаги до власного “Я”;
– для освіти, а отже, для держави і суспільства, надважливо, щоб замість розрізненості й непізнаності справжніх національних цінностей вибудовувалося якісно нове науково-освітнє, культурно-історичне, світоглядно-ціннісне явище українського гуманізму, інтелектуалізму, естетизму, громадянського патріотизму;
– реформа освіти і надалі залишатиметься “реформою” без душі і тіла, якщо в змісті вітчизняної освіти не будуть представлені надбання тих видатних українських науковців, митців, просвітників, громадських, духовних і політичних діячів, які на материзні і поза її межами вірою і правдою, талантом і серцем творили велич національної та світової культури;
– освіта передовсім потребує Ріднокультурного ґрунту, пам’ятаючи сказане Богданом Лепким – “який гіркий з чужої ниви хліб”;
– ігнорування українознавства в освіті – шлях до сегрегації, відчуженості, нетолерантності й соціально-політичного дискомфорту;
– найвищим гуманним і громадянським завданням освіти – виховати і самовиховати повагу до власного “Я”, свого Роду, Народу, України;
– допоки в собі не виховаєш Українця, доти не станеш Європейцем;
– виховання Нації – найбільш значуща і державотворча “реформа”;
– педагог і соціокультурне середовище – головні чинники виховання молоді;
– громадянське виховання є вартісним лише за умов опертя на історичну пам’ять українського народу, національну ідею, державну, національну, особисту гідність, впровадження принципу україноцентризму та українознавчих цінностей відповідно духовного, культурного, господарського, інтелектуального, природного потенціалу і стратегічної перспективи українства;
– освіта і наука в Стратегії сталого розвитку “Україна-2020” мають бути зараховані до найважливіших пріоритетів, які творитимуть якісний людський потенціал, освіченість і вихованість нації, забезпечуючи: державі – соборність, народу – єдність, суспільству – справедливість, політиці – моральність, церкві – помісність, владі – відповідальність, вихованню – патріотичність, культурі – духовність, історії – правдивість, людині – громадянськість, мові – пошанованість, традиції – народність, світогляду – українськість, поступу – європейськість, безпеці – євроатлантичність, світу – олюдненість, провідникам – незрадливість, навчителям – вдячність, просвітникам – мудрість, духу – високість.
- Відкриті листи Президентові України Петрові Порошенку
1.Врятуймо мову – майбутнє нації!
Вельмишановний пане Президенте!
Враховуючи роль англійської мови як мови міжнародного спілкування, Президент Порошенко підписав Указ “Про проголошення 2016 року Роком англійської мови в Україні”. Поруч із цим у нашій державі існує проблема повноцінного функціонування і захисту української мови, зумовлена 360-літнім зросійщенням і забороною використання рідної мови в усіх сферах життя українського народу.
Мова є підґрунтям, фундаментом для формування національної гідності, розвитку нації. В усіх цивілізованих країнах кожна людина має право на громадянство і працевлаштування лише за умов володіння державною мовою.
Незважаючи на існування України як незалежної суверенної держави, протягом чверті століття п’ята колона і проросійські агресивні елементи проводять інформаційну війну, щоб повернути нас у колоніальне рабство північного сусіда.
Стереотип меншовартості та суто формального існування державної мови продовжується при тотальному користуванні російською мовою. Частка української мови на найбільших всеукраїнських каналах знову поступово зменшується. Російськомовний простір має тотальне розповсюдження. Від пересічного населення до високопосадовців. Навіть із трибуни Верховної Ради.
Нівечення повноцінного існування української мови загрожує існуванню нації. Вважаючи за необхідне захист і розвиток України як суверенної європейської держави, пропонуємо Президенту оголосити 2016 рік Роком української мови для забезпечення соціальних, культурних і освітніх можливостей українського народу; Кабінету Міністрів України розробити комплекс заходів щодо повноцінного охоплення і функціонування української мови в усіх сферах життя, як передбачає 10-та стаття Конституції України. Захищаючи рідну мову, рятуєш Україну і майбутнє своїх дітей!
Галина ДЕНИСЕНКО, Надія КОВАЛЕНКО, Павло МОВЧАН, Лесь ТАНЮК, Галина ЯБЛОНСЬКА, Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, Петро ПЕРЕБИЙНІС, Вадим КРИЩЕНКО, Ярема ГОЯН, Ада РОГОВЦЕВА, Марія МИКОЛАЙЧУК, Катерина МОТРИЧ, Василь ОВСІЄНКО, Наталя ОСЬМАК, Ольга КОБЕЦЬ, Максим МАРУСИК, Богдан БЕНЮК, Дмитро ПАВЛИЧКО, Іван ДРАЧ, Тарас ДЕНИСЕНКО, Олександр ДЕНИСЕНКО, Леся БІЛАШ, Володимир ВАСИЛЕНКО, Андрій ІЛЛЄНКО, Михайло ІЛЛЄНКО, Ольга БОГОМОЛЕЦЬ, Олег МУСІЙ, Любов ГОЛОТА, Іван ЮЩУК, Лариса ІВАНОВА, Лариса МАСЕНКО, В’ячеслав БРЮХОВЕЦЬКИЙ, Лариса БРЮХОВЕЦЬКА, Любомир ПИРІГ, Дмитро ГРОДЗИНСЬКИЙ, Раїса ІВАНЧЕНКО, Володимир БІЛІНСЬКИЙ, Наталка ПОКЛАД, Роман КОВАЛЬ, Сергій ТРИМБАЧ, Віталій ДОНЧИК
Примітка. Цей лист відкритий для підписів. Надсилайте їх до редакції, можна з коментарями.
2.Оголосити 2016-й роком повернення Україні української мови Вельмишановний пане Президенте!
Щиро радий Вашому Указу 641/2015 “Про проголошення 2016 року Роком англійської мови в Україні”. Шкода, що таких указів не могло бути в час мого школярства та студентства – тоді видавалися укази про посилене, поглиблене вивчення лише російської мови. Але ні тодішнє, ні теперішнє керівництво чомусь не бачить загроженого стану української мови, не усвідомлює нагальної необхідності допомагати саме їй.
Якщо Ви бачите дві людини, одна з яких розкошує, користуючись своїм становищем багаторічного панування над іншими, а друга знемагає, побита і пограбована насильниками-ґвалтівниками, принижена роками підневільного, рабського становища, то кому з цих двох Ви, як милосердний християнин, намагатиметеся допомогти?
По-моєму, християнство, та й взагалі народна мораль, завжди спонукали допомагати постраждалим, скривдженим, ослабленим, пограбованим, аби могли вижити, а не товстосумам, щоб стали ще багатшими.
На жаль, Ви цим указом робите навпаки – підтримуєте, надаєте перевагу мові, яка протягом віків розповсюджувалась по всьому світу і тепер панує на всіх континентах, при тому ніби забули про мову власної країни – українську, яку віками нищила Російська імперія, довівши до того стану, що вона й зараз на своїй землі, у свого народу залишається упослідженою і зневаженою, хоч за законом ніби й має статус державної. Але ж той її статус порушуєте і Ви, і уряд, і Верховна Рада, призначаючи міністрів і чиновників, які за законом зобов’язані знати, та не знають, а головне, не хочуть знати української мови, демонструючи тим зневагу і до законів, і до народу, на благо якого повинні працювати. Але ж одне з найбільших благ для людини – жити в комфортному рідномовному середовищі.
Скажіть, чи буде хтось працювати на того, кого зневажає? Риторичне запитання, правда ж? А якщо до мови з такою зневагою ставиться найвище керівництво, то як до неї ставитиметься підлегла йому чиновницька братія? Якщо керівники країни нехтують законами держави, то чому народ має бути законослухняним? Чи Ви вважаєте, що порушувати закони – це такі дрібниці, на які можна не зважати заради досягнення високої мети – покращення життя народу? Але яке може бути покращення, яка правова держава, коли керівники цієї держави, держслужбовці вважають, що закони писані не для них?
Видавати указ про проведення в країні року іноземної мови в той час, коли рідна в ній принижена, має мізерні відсотки використання в засобах масової інформації – на телебаченні, радіо, у пресі, Інтернеті, у виданні книг, в армії, у сфері бізнесу та обслуговування, а також у більшості великих міст, крім західних, і в побуті – це, по-моєму, демонстрація зневаги до власного народу, прихована за намаганням долучити його до сучасного глобалізованого світу.
Похвально шанувати всі народи, всіх людей, схилятися перед усіма матерями, але дбати про чужу, зневажаючи свою, вважаю, непростимий гріх.
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Це із Тараса Шевченка – “І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє”. Перечитайте його, не цурайтесь свого – читайте, а якби ще й робили так, як він учив… А то “чужому научаєтесь” – грузинському досвіду. Бачите, там усі можуть говорити англійською. Так, пане Президенте, можуть, але розмовляють усі грузинською!!! А вже потім у школі, у вишах вивчають англійську.
Щоб українській мові піднятися до статусу справді, а не на папері, державної, до рівня грузинської в Грузії, спочатку потрібно було б:
1) Підтвердити своїм підписом рішення Верховної Ради про скасування закону “Про засади державної мовної політики” N5029-V1, що узаконює теперішній стан української мови – формально державної, фактично – упослідженої.
2) Звільнити всіх незаконно призначених міністрів і чиновників, що не володіють державною мовою, чим сприяють подальшій русифікації, бо їхні підлеглі мусять з ними спілкуватись і готувати документи російською. Таким чином підлеглі їм міністерства будуть зросійщені.
3) Створити державний орган із широкими повноваженнями, що відповідатиме за стан української мови як державної.
4) Підписати Указ “Про проголошення 2016 року Роком повернення Україні української мови”.
Саме повернення – дерусифікації, а не українізації. Українці нікого не збираються примусово українізувати. Протягом віків царський і радянський окупаційні режими видали близько півтисячі законів, публічних і таємних указів, постанов, рішень, спрямованих на приниження, витіснення, заборону, знищення нашої мови. Тож тепер ми лише хочемо повернути собі те, що у нас віками по-злодійськи крали.
Хто буде проти, щоб господарю повернули вкрадене у нього?! Хіба що сам злодій-грабіжник – не для того він крав, щоб повертати. Або той, хто боїться злодія, бо й досі застрашений насильником: хай, мовляв, уже й так буде, аби тихо, аби не ще гірше.
Зрозуміло, що для досягнення дерусифікації необхідні заходи, рівносильні тим, яких протягом століть вживала Росія для русифікації України, навіть значно сильніші й дієвіші, з огляду на нинішню тотальну війну Росії проти України, яку чомусь називають гібридною. Якщо ж таких заходів не буде вжито, зросійщення само собою не тільки не зупиниться, а дедалі більше поглинатиме Україну, що й відбувається зараз.
Тож велике до Вас, пане Президенте, прохання подбати про окрадену матір. Хоч спробувати повернути їй вкрадене. Для цього, звичайно, з огляду на теперішній стан, одного року буде мало, і всі необхідні, виписані в указі заходи здійснити не вдасться. Тому пропоную у заключних положеннях бажаного указу “Про проголошення 2016 року Роком повернення Україні української мови” вказати, що таким оголошується кожен наступний рік, аж поки українська мова справді набуде статусу державної і функціонуватиме вільно й повнокровно в усіх сферах українського життя.
Хоча, можливо, краще було б скласти програму захисту і розвитку державної мови на 5– 10 років із планом конкретних дій на кожен рік. Щоб, урешті-решт, кожний українець у себе вдома перестав почуватися як за кордоном і в своїй державі перебував у комфортному для нього рідномовному середовищі, як живуть усі державні народи в усьому світі. Щоб в Україні, говорячи Вашими словами, “завжди була, є й буде українська мова”!
Олександр МЕЛЬНИК, художник
- Виступи учасників Форуму:
«Брати владу в свої руки» - Олесь ДАНІЙ, громадський діяч, народний депутат України VII скликання.
«Роль держави в патріотичному вихованні нації» - Степан ВОЛКОВЕЦЬКИЙ, голова Івано-Франківського обласного об'єднання ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, народний депутат України І-ІI скликань.
«Якщо культура буде упослідженою, ситуація не зміниться» - Сергій ТРИМБАЧ, голова Національної спілки кінематографістів України.
«Вистояти і перемогти» - Микола ГОЛОМІШКА, лідер політичної партії «Патріот»
«Наша головна зброя — правда» - Степан ХМАРА, герой України.
«Роль державної мови у вихованні молодого покоління» - Олександр ПОНОМАРІВ, доктор філологічних наук, професор.
«Злочинна антидержавна сутність закону» - Іван ЮЩУК, професор, заслужений діяч науки і техніки України.
«Стратегічний напрям розвитку Української держави і суспільства» - Євген ШЕВЧЕНКО, голова Координаційної ради Національних творчих спілок України, голова Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений діяч мистецтв України.
Були думки інших учасників Форуму.