Користувач:Vitalik027/Чернетка

Моріс Равель. Вокальний цикл "Природні історії" ("Histoires naturelles").

Історія створення:

Створення «Природніх історій» було радісною подією для друзів композитора, тому вони з нетерпінням чекали дня прем’єри яка відбулася 12 січня 1907 року в приміщенні Національної спільноти. Виконувала цикл Жанна Баторі, неперевершена виконавиця нової музики. Її виконання було бездоганим, проте в залі вибухнув неочікуваний скандал. Більшість слухачів не змогли або не захотіли зрозуміти творчий задум композитора, адже те, що здається в наші дні простим та зрозумілим, викликало у тогочасної публіки роздратування та протест. Причиною цього були консервативні смаки парижан, яких здивував незвичайний вибір сюжету. Особлива критично поставився до Равеля його ворог – критик газети «Тан» П. Лало. Він опублікував статтю, в якій писав, що текст «Природніх історій» далекий від музики, і назвав цей вокальний цикл «кафіконцерторм з нонами»; він відмовляв творчості Равеля в самостійності, знаходячи в ньому «ехо музики Дебюсі», а самого композитора відніс до «дебюсистів». На захист Равеля виступили такі митці як Ж.Марно, Л. Лалуа, М. Д. Кальвокорессі. Особливо вагомою була стаття М. Д. Кальвокорессі в газеті «Гранд Ревю» 10 травня 1907 року, де Кальвокорессі відстоює оригінальність та неповторність «Іторій».Проте скандал на прем’єрі, не завадив стрімкій популярності «Природніх історій», які ще не раз звучали в програмах паризьких концертів.

В 1906 році Равель працює над «Природніми історіями» на тексти Ж.Ренара. Сама назва має подвійний підтекст. З одного боку, це історії, герої яких – тварини, з другого – історії ці розповідаються без прикрас, «природньо». Ж.Ренар спирався на багату традицію перенесення людських рис характеру на тварин. Ця традиція існувала у французькій літературі починаючи з «Романа про Лисицю» і байок Лафонтена. На межі 19-20 ст. її продовжили Ростан, Жерар, Ренар, Колетт.

«Природні історії» Ренара видані в 1896 році. В них йде мова про звичайних – не екзотичних тварин, птахів, рослин, комах навколишнього світу: про лебедя, цвіркуна, жаворонка та ін. «Історії» Ренара написані прозою. Вони насичені добротою та гумором, м’якою усмішкою та іронією; хоча  текстам притаманна простонародність висловлювання, вони є глибоко поетичними.

З багаточисельних замальовок письменника, Равель відібрав картини не лише поетичні, а й ті, що містять іронію. Простота та життєвість «Історій» Ренара знаходить відгук в інтерпритації Равеля. Композитор знаходить абослютно нову для нього манеру трактування тексту.

«Прозора та чітка мова, глибока, таємнича поетичність творів Жюля Ренара давно приваблювали мене. Його текст, - зазначав Равель,- підказав мені форму своєрідної музичної декламації, тісно пов’язаної з інтонаціями французької мови...».

Саме Равель, в своїх пошуках втілює тексти Ренара в музиці, створює новий для французької музики жанр вокальної мініатюри. Не романси, не поеми, не пісні, а саме вокальної сцени.  Вокальні анімалістичні п’єси Равеля, тематично перетинаються з творчістю Мусоргського, де композитор теж звертається до образів тварин в своїх вокальних  творах - «Жук», «Папуга», «Кіт Матрос», «Сорока».

Говорячи про вокальну музику Равеля, стає особливо помітно, що композитор належить до покоління, яке втратило смак до мистецтва bel canto, Равель розглядав голос лише як учасника загального ансамбля. Проте  втративши одне, він вдосконалив інше – домігся особливої чіткості та правильності декламації, в якій правдиво передається кожний відтінок слова та будови фрази. Співачка М. Грей згадує: «При виконанні своїх пісень, Равель надавав великого значення інтерпретації поезії. Ніхто не знав краще за нього, як знайти ритми та мелодичну лінію, які підкреслили б з найбільшою правдивістю найтонший відтінок тексту». До цього варто додати, що ті хто знав композитора могли сказати слухаючи «Природні Історії»: «Це – голос Равеля, це – звороти Равеля, це звичайні гостро сатиричні моменти Равеля, який і створив ці мелодії quasi parlato», впізнавали його манеру закінчувати фразу пониженням голосу на кварту чи квінту. Важливою особливістю вокального письма Равеля є увага до розспіву кожного складу при збереженні безперервності мовної лінії, що властиво французькій мові.

Музично - виконавський аналіз вокального циклу "Природні історії":

      Вокальний цикл створений  на слова видатного французького письменника Жуль Ренара. Як вже зазначалося раніше, оригінальність  текстів полягає в тому, що вони написані прозою. Проте Равелю вдалося створити неповторний шедевр поєднавши прозові тексти з звуозображальними прийомами імпресіоністичної техніки. В цикл входять 5 пісень: №1 - «Пава»; №2 – «Цвіркун»; №3 – «Лебідь»; №4 – «Зимородок»; №5 – «Цісарка».

Перший номер «Пава» - гротескне втілення самозакоханої помпезності, на прикладі гордовитого пави, де композитор непереверщено викриває людські вади. Форма твору залежить від розвитку подій в тексті, тому складається з окремих епізодів. Мелодія вирізняється речетативно-декламаційним характером у вільній імпровізаційній формі. Особливо вагома роль фортепіано, де присутній чіткий ритм в якому виникає образ комічної ходи гордовитого птаха. Головною рисою є надзвичайно влучна звукозображальність як в мелодії так і в супроводі. Лінія вокалу складається переважно з коротких одновисотних інтонацій, динамічності яким надає тріольний ритм. Однак зустрічаються і кантиленні протяжні фрази , що потребують цільності інтонування, чуттєвого та проникливого виконання. Композитор використовує різноманітні засоби виразності для відтворення потрібного образу, особливо вражає гармонічна палітра твору яка насичена тональними співставленнями, різкими терпкими співзвуччами, секундакордами, неочікуваними модуляціями; виразовим чинником слугує також і ритмічна організація твору.

Ця перша замальовка в равелівському циклі, в якій втілюється образ іронічно поданої пихатості.

Наступний номер це витончена п’єса «Цвіркун», де всі засоби виразності підпорядковані втіленню образу втомленого цвіркуна , який заклопотаний своїми проблемами. Вокальна партія в цій замальовці більш розспівна ніж в попередньому номері, а фортепіанна навпаки –  на рідкість економна по засобам виразності, проте насичена яскравими зворотами що ілюструють зміст тексту (особливо вражають дивні, ніби цвіркочущі співзвучча).

Особливо майстерно Равелю вдається співставляти регістрові барви голосу та фортепіано, так в епізоді де розповідається про безкінечні турботи цвіркуна, на словах «підпилює коріння трави, що стала на шляху» використовується яскравий звуозображальний ефект за допомогою фігурацій  фортепіано в 3-й октаві та протяжної кантиленної мелодії голосу в 1-й октаві. У вокальній партії присутні також декламаційні інтонації ствердження, питальні інтонації, речетативні фрази без супроводу, тому для вокаліста постають різноманітні завдання які потребують активної реакції на всі зміни тексту.

Равель проявив всю свою винахідливість та неперевершений смак в інтерпритації досить дивного тексту.  

Третій номер - «Лебідь» - ілюструє образ прекрасного птаха, до якого зверталися у своїй творчості й інші композитори (найвідоміший приклад це п’єса «Лебідь» з сюїти «Карнавал тварин» Каміля Сен-Санса). Тут Равель не йде проти традицій, він трактує образ лебедя в ліричному вітленні – протяжна вокальна мелодія розгортається на фоні фортепіанних фігурацій що звукозображають плинність води. Незвичайним елементом тут є тільки часта зміна метроритмічної структури, яка змінюється 14 разів протягом 39-ти тактів. Форма твору цілком підпорідкована тексту, її схематично можна поділити на три частини. Пісня написана в повільному темпі, проте і тут Равель відходить від традицій bel canto, попри  на перший погляд розлогу та протяжну мелодію, в другому розділі зустрічаються декламаційні інтонації які треба майже проговорити.

Равель був неперевершеним майстром гармонізації, його мова насичена різноманітними хроматизмами, альтерованими акордами, тональними співставленнями, що додають гротескному характеру ще більш яскравішої виразності. У творі зустріячаються різноманітні ритмічні складності для вокаліста: поєднання тріолей з шістнадцятими, заліговані міжтактові ноти, різні види синкоп, така часта зміна ритму підкреслює специфічну манеру виконання - quasi parlato. П’єса є ліричним центром циклу тому потребує від виконавця особливого сценічного перевтілення.

Наступний номер – «Зимородок», це спокійно-оповідальний речетатив, що розгортається відповідно до словесного джерела. В основу покладена розповідь рибалки, що мав змогу милуватися красою зимового птаха. Вже початкові співзвучча що рухаються по хроматизмам задають казковий характер композиції. Мелодія звучить майже пошепки, загадково та інтригуюче, без супроводу. Повторення одновисотних звуків вимагатиме від вокаліста динамічної різноманітності та в певній мірі експресивності висловлювання.  Співставлення вокальних та фортепіанних епізодів сприяє ожвавленню музичної думки, так звукові замальовки в супроводі, готують розповідь головного героя та задають образну картину.

Заключна частина "Цесарка" - це дуже дотепна гумористична замальовка. Зла і пихата героїня, охарактеризована короткими "кричущими" репліками вокаліста. Як і в попередніх номерах фортепіанна партія насичена образотворчими деталями, дисонуючими співзвуччями, ритмічними фігурами.

Список літератури:

1. Альшванг А. Французский музыкальный импрессионизм. М.: Музыкальный университет, 1945. 31 с.

2. Асафьев Б. О музыке XX века. Л.: Музыка, 1982. 199 с.

3. Гнатів Т. Музична культура Франції рубежу ХІХ-ХХ століть: Клод Дебюссі. Моріс Равель: [навч. посібник для вищ. та серед. муз. навч. закл.] / Т. Гнатів. — К. : Музична Україна, 1993. — 207 с.

4. Жерар М. та  Шалю.Р. Равель в дзеркалі своїх листів. — Л.:     Музика, 1988. — С. 276.

5. Жаркова В.- Прогулки в музыкальном мире Мориса Равеля (в поиске смысла посланий Маэстро) монография/К.:Автограф,2009. – 528 с.

6. Мартынов А. – Морис Равель. Монография. М.:Музика, 1979. - 335 с.

7. Смирнов В – Морис Равель и его творчесство: Монография. –Л.:Музика, 1981.-224 с.

8. Ципин Г. Морис Равель. Государственное издательство/Москва.1959 278 с.

9. Шнєерсон Г. Французкая музыка XX ст. 2-е издательство. — М., 1970. 219с.

10. Холопов Ю.Н. Очерки современной гармонии М.: "Музыка", 1974. - 287 с

11. Roland-Manuel A. Maurice Ravel / A. Roland-Manuel. — Paris: Ed. Durand, 1948. — 191 p.

12. Landowski W. L. Мaurice Ravel, sa vie, son oeuvre / W. L. Landowski. — Paris: Edition Ouvrières, 1950. — 136 p.

13. Ravel, Maurice // The Enciclopædia Britannicа — 12 — London, New York City: 1922. — Vol. XXXII Pacific Ocean Islands to Zuloaga. — P. 254.

14. http://soundtimes.ru/muzykalnaya-shkatulka/velikie-kompozitory/moris-ravel

15. https://musicseasons.org/moris-ravel-estestvennye-istorii/