Перейти до вмісту

Корнет Ігор Олександрович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ігор Олександрович Корнет
И́горь Александрович Корнет
Народився29 квітня 1973(1973-04-29) (51 рік)
Ворошиловград, Українська РСР, СРСР
ГромадянствоСРСР СРСР
Україна Україна
Місце проживанняЛуганськ
Діяльністьдержавний службовець
УчасникРосійсько-українська війна (з 2014)
Посадаватажок Луганської народної республіки

Ігор Олександрович Корнет (нар. 1973, Луганськ) — проросійський колаборант, один із лідерів маріонеткової Луганської народної республіки, у якій виконує роль керівника так званого Міністерства внутрішніх справ. Силовим методом захопив владу на тимчасово окупованій території Луганської області.

В Україні перебуває у розшуку за звинуваченням у скоєнні злочинів проти основ національної безпеки України.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 29 квітня 1973 року в Луганську, в сім'ї військового офіцера Олександра Корнета. Дитинство провів у переїздах між військовими гарнізонами Радянського Союзу і країн Варшавського договору. У 1989 році закінчив школу № 55 при Групі радянських військ у Німеччині в місті Галле Німецької Демократичної Республіки.

У 1993 року пішов на службу до органів МВС України. У 1999 році був звільнений з посади міліціонера патрульно-постової служби міліції Жовтневого районного відділу ГУМВС в Луганській області.[1]

За даними української розвідки, у квітні 2022 року російська ФСБ арештувала його та запроторила до СІЗО[2].

15 травня 2023 року у Луганську на Корнета було здійснено замах. Згідно з інформацією місцевих ЗМІ невідомий кинув гранату у приміщення перукарні «Барбершоп». Внаслідок вибуху Корнет з важкими травмами госпіталізований до реанімації.[3]

Участь в окупації ОРДЛО

[ред. | ред. код]

З початку окупації перебував у керівній ланці бойовиків. Був оголошений «заступником міністра внутрішніх справ», а пізніше зайняв місце «міністра» так званої «ЛНР». Після призначення на посаду «міністра» Ігор Корнет вирішує реформувати «МВС ЛНР» і розширив штат «міністерства» з 219 осіб до майже 3 тисяч співробітників.

У 2016 році після замаху на вбивство Ігоря Плотницького «МВС» Корнета звинуватили в бездіяльності. Згодом його сподвижника Геннадія Циплакова звинуватили у спробі перевороту та заарештовано, який пізніше начебто здійснив самогубство.

У 2017 році конфлікт із Плотницьким загострився. Корнета виселили із займаного ним будинку. 20 листопада Плотницький заявив про усунення конкурента від виконання ним своїх обов'язків за рішенням суду.[1] Однак Корнет продовжив свою діяльність, його бойовики оточили центр м. Луганська та взяли під контроль адміністративні будівлі та офіс телекомпанії. Оточення Плотницького звинуватили у співпраці із СБУ. Також заарештували функціонерів «прокуратури», що зізналися в катуваннях Геннадія Циплакова.[4]

Реакція України

[ред. | ред. код]

Перебуває у розшуку в межах кримінального провадження за ч. 1 ст. 109 Кримінального кодексу України — «Злочини проти основ національної безпеки України».[1]

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Має дві дочки. Старша — Марина — навчається в НЮУ ім. Ярослава Мудрого в Харкові на бюджетній формі навчання, за спеціальністю «прокурорська діяльність»;[5][6] молодша — Ксенія — у школі в м. Самара.[джерело?]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Хто такий Ігор Корнет і що він не поділив з Плотницьким? (Сюжет). Архів оригіналу за 25 листопада 2017. Процитовано 24 листопада 2017.
  2. Романенко В. ФСБ Росії заарештувала "міністра внутрішніх справ «ЛНР» — розвідка [Архівовано 20 квітня 2022 у Wayback Machine.] // Українська правда. — 2022. — 20 квітня.
  3. У Луганську від вибуху в перукарні постраждав окупаційний міністр Ігорь Корнет
  4. У "прокуратурі" "ЛНР" зізналися, що замордували заколотника проти Плотницького, – ЗМІ - 24 Канал. 24 Канал. Архів оригіналу за 18 липня 2018. Процитовано 24 листопада 2017.
  5. Гламур “ЛНР”: донька Корнета вчилась у США та робить подарунки на $10 тисяч (укр.). Архів оригіналу за 24 листопада 2017. Процитовано 24 листопада 2017.
  6. На бюджеті: дочка ватажка «МВС ЛНР» Корнета вчиться на прокурора в Харкові. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 24 листопада 2017.

Посилання

[ред. | ред. код]