Коса (зачіска)
Коса́ (зменш.-пестл. косиця, косичка, кіска) — зачіска, при якій кілька пасом волосся на голові людини сплітаються разом. При найрозповсюдженішій варіації коси волосся поділяють на три однакові пасма. Зовнішне пасмо (поперемінно ліве і праве) переплітається з середнім. Кінець заплетеної коси закріплють за допомогою гумки, шпильки, стрічки або іншого аксесуару. Має різні стилістичні варіанти плетіння. Стрічку, що вплітають у косу, в Україні називають кіснико́м[1] (діал. заплі́тка)[2].
Косою також могли звати довге волосся[3].
У давнину на Русі дівчата носили розпущене волосся, з часом почали заплітати в коси, в дві, а за Дніпром у чотири коси.
Опис зачіски дівчат Поділля залишив у липні 1711 року данський дипломат Юст Юль:
«Дівчата ходять з непокритою головою; волосся заплітається в дві коси, що спадають на спину.»[4]
Здавна відомий весільний обряд розплітання коси молодої. Він відбувався в день шлюбу в супроводі весільних пісень: «Ой на горі жито, тоненькі покоси, А хто буде розплітати дівчиноньці коси? Козак буде розплітати, …до шлюбоньку вести»[5].
У традиційній українській культурі дівочі коси були ознакою краси, звідси приказки «Коса — дівоча краса», «Дівка без коси не має краси». Старовинний обряд першого заплітання волосся в дівчинки відомий як заплітини; на Гуцульщині його проводили вперше у віці п'ять років, виконувався він досвідченою жінкою, вона супроводжувала свої дії примовляннями[5].
Оскільки коса вважалася символом дівочої чистоти, то про дівчину, яка втратила цноту, казали: «Розчесав її косу до вінця», «Вже немає коси в Насті: Петро очіпком накрив». У разі, якщо дівчина втрачала незайманість до шлюбу, її коси відрізали, і це вважалося великою ганьбою. Навіть якщо дівчині зберігали коси, то вона не мала більше прав ходити з непокритою головою — звідси походження слова «покритка», яким називали дівчат та жінок, що народили позашлюбну дитину[5].
- Французька коса
- Свинячі хвостики
- Кінський хвіст
- Джерегелі
- Дрібушка — тоненька дрібно заплетена косичка[6]
- Кочівницька коса
- Чоловіча потилична коса
- Руса коса нижче пояса
- До сивої коси — до старості
- Зав'язати косу — одружитися
- Коса — дівоча краса
- Дівка без коси не має краси
- Коса коротка, а доля солодка
- Посивіє їй коса, як кінський хвіст
- А то коси, як ковбаси
- У кого коса товста, у того доля пуста
- ↑ Кісник // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Заплітка // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Коса // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Юст Юль «Записки Юста Юля, датского посланника при Петре Великом. 1709—1711» (1899) // перевод Ю. Н. Щербачева М; Университетская типография 354 с.(рос.)
- ↑ а б в Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К. : Довіра, 2006. — С. 309-310.
- ↑ Дрібушки // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- Заплітини // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 471. — 1000 екз.
- Коса // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 736. — 1000 екз.
- Коси розплітання // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 737-738. — 1000 екз.
- Розплітання коси // Пісні Явдохи Зуїхи / АН УРСР, Ін-т мистецтвознав., фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського; упоряд., передмов. та примітки В. А. Юзвенко, М. Т. Яценко; відп. ред. О. І. Дей ; записав Г. Танцюра. — К.: Наукова думка, 1965. — 810 с.: ноти. — (Українська народна творчість). — C. 111—122.
- Жіноча коса — носій зв'язку з Вищим світом [Архівовано 4 лютого 2016 у Wayback Machine.]
 | Ця стаття недостатньо ілюстрована. |