Перейти до вмісту

Космодем'янська Зоя Анатоліївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Космодем'янська.
Зоя Анатоліївна Космодем'янська
рос. Зоя Анатольевна Космодемьянская
Ім'я при народженнірос. Зоя Анатольевна Космодемьянская
Народилася13 вересня 1923(1923-09-13)[1][2]
Осино-Гайd, Тамбовська область, РСФРР, СРСР
Померла29 листопада 1941(1941-11-29)[1][2] (18 років)
Петрищевоd, Московська область, РРФСР, СРСР
·повішення
ПохованняНоводівичий цвинтар
ГромадянствоСРСР СРСР
Національністьросіянка
Місце проживання25 Zoi i Aleksandra Kosmodemyanskikh Streetd
Діяльністьвійськовослужбовиця, боєць опору
Галузьвійська[3]
Знання мовросійська[3] і німецька
Учасникнімецько-радянська війна
ЧленствоВсесоюзна ленінська комуністична спілка молоді
Роки активностіз 1941
Військове званнячервоноармієць
МатиКосмодем'янська Любов Тимофіївнаd
Брати, сестриКосмодем'янський Олександр Анатолійовичd
Нагороди
Герой Радянського Союзу
орден Леніна

Зо́я Анато́ліївна Космодем'я́нська (13 вересня 1923, село Осино-Гай (нині Гавриловський район) Тамбовської області — 29 листопада 1941, село Петрищево Наро-Фомінського району Московської області) — радянська комсомолка-диверсантка початкової фази німецько-радянської війни. Під час війни — перша жінка, що отримала звання Героя Радянського Союзу[4]. У радянській пропаганді увійшла в історію як уособлення патріотизму та самопожертви[5].

За офіційною радянською версією, червоноармієць[6] диверсійно-розвідувальної групи штабу Західного фронту. Як рядовий виконавець тактики «спаленої землі» була в листопаді 1941 закинута в тил ворога на територію Московської області, окупованої німецькими військами. При спробі підпалити сільські хати була спіймана селянами й віддана окупаційній німецькій владі[7], страчена через повішення. У 1942 році посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народилась 13 вересня (за іншими данними 8 вересня) 1923 в селі Осино-Гай, нині це Гавриловський район, Тамбовська область, в родині учителів Анатолія Петровича і Любові Тимофіївни Космодем'янських. Батько походив з священницької родини. Його прізвище походить, як і більшість священницьких прізвищ, від назви церкви, де служив його предок.[джерело не вказане 736 днів]

Дід — Петро Іоанович Космодем'янський, був священником Знаменської церкви села Осино-Гай.[джерело не вказане 736 днів] За непідвердженими данними, в ніч на 27 серпня 1918 Петро Іоанович був схоплений та потопленний в Сосулинському ставку, за звинуваченнями в прикритті контреволюціонерів. Тіло діда було знадйено лише в 1919 році та поховане біля церкви, закритої комуністами.[джерело не вказане 736 днів]

Молодший брат Олександр Космодем'янський — радянський танкіст, Герой Радянського Союзу, учасник радянсько-німецької війни. Після смерті Зої пішов на фронт у віці 17 років. Оскільки подвиг сестри був сильно розкручений радянською пропагандою, юнаку довірили важкий танк КВ-1, на якому був написано «За Зою».[джерело не вказане 736 днів]

Член ВЛКСМ з 1938 року. В жовтні 1941 року добровільно пішла в диверсійно-розвідувальний загін.

На початку війни Зою разом з іншими комсомольцями в складі спецзагонів готували для диверсійних акцій на окупованих німцями територіях — відповідно до сталінської тактики «спаленої землі». Під час Битви за Москву диверсійним загонам було поставлено завдання спалити всі будівлі в радіусі 200 км від Москви, щоб німецьким військам не було де зігрітися й переночувати. Відомий радянський диверсант Ілля Старинов пізніше назвав ці накази злочинними з моральної, безглуздими та навіть шкідливими з військової точок зору[8][9].

Космодем'янська встигла виконати тільки частину бойового наказу, організувавши підпал трьох будинків. Під час другої спроби підпалу мешканець села С. А. Свиридов підняв тривогу, і Космодем'янська була заарештована. Її катували і стратили через повішення 29 листопада 1941 року[7].

Відповідно до історичних розвідок часу радянської «перебудови» та «гласності», Зоя була типовою радянською комсомолкою — молодою людиною, вихованою на радянських комуністичних закликах та без усякого життєвого досвіду[джерело не вказане 736 днів].

Підозра на психічне захворювання

[ред. | ред. код]

У 2016 році публіцист Андрій Більжо (лікар-психіатр за освітою) заявив, що особисто бачив у лікарні імені Кащенка історію хвороби Космодем'янської (за його словами, вона зникла під час перебудови)[10][11]. Її поведінку під час її страти — мовчання та важке пересування ніг, Більжо пояснює як прояв «кататонічного ступору з мутизмом»[12].

Пам'ять

[ред. | ред. код]

Могила Зої Космодем'янської знаходиться на Новодівочому цвинтарі в Москві. На Мінському шосе поблизу села Петрищево[ru] їй встановлено пам'ятник.

У Києві

[ред. | ред. код]

У Києві в 1945 році на розі вулиць Коцюбинського і Чапаєва (нині тут — пам'ятник Олесеві Гончару) було встановлено гіпсову паркову скульптуру Зої Космодем'янської (автор невідомий). У 1985 році її замінили на бронзову (скульптор Анатолій Гайдамака). Упродовж 1990-х —2020-х років громадськість Києва не раз зверталася до місцевої влади з вимогою демонтувати пам'ятник[13]. Наприкінці 1990-х років пам'ятник, що на той час зазнав кількох актів вандалізму, перенесли до скверу на вулиці Олеся Гончара, 74-А[14]. У вересні 2016 році скульптуру було облито фарбою й повалено[15]. У червні 2023 року пам'ятник було демонтовано[16][17].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Космодемьянская Зоя Анатольевна // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. ↑ а б в FemBio database
  3. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
  4. ↑ Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза т. т. Гурьянову М. А., Космодемьянской З. А., Кузину И. Н., особо отличившимся в партизанской борьбы в тылу против немецких захватчиков» от 16 февраля 1942 года [Архівовано 15 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик: газета. — 1942. — 10 марта (№ 7 (166)). — С. 1.
  5. ↑ Артем Кречетніков (29 листопада 2016). "Русская Жанна д’Арк": как Зоя Космодемьянская стала героиней войны. BBC Русская служба. Архів оригіналу за 15 серпня 2018. Процитовано 1 грудня 2016. (рос.)
  6. ↑ Ю. А Жук. Неизвестные страницы битвы за Москву. — М.: АСТ; Хранитель, 2008. — ISBN 978-5-17-039641-2, 978-5-9713-6651-5 — С. 577: «красноармеец З. А. Космодемьянская…»
  7. ↑ а б Правда о Зое Космодемьянской. Архів оригіналу за 21 грудня 2016. Процитовано 18 грудня 2016.
  8. ↑ Илья Старинов. Записки диверсанта [Архівовано 26 червня 2019 у Wayback Machine.] // Альманах «Вымпел», М., 1997, № 3, с. 240.
  9. ↑ Илья Старинов. Мины замедленного действия: размышления партизана-диверсанта [Архівовано 8 липня 2014 у Wayback Machine.] // Альманах «Вымпел», 1999, № 1, с. 135.
  10. ↑ Андрей Сидорчик. Диагноз доктора Бильжо. Чем болела Зоя Космодемьянская?. www.aif.ru. Архів оригіналу за 17 січня 2019. Процитовано 9 березня 2018.
  11. ↑ Бильжо заявил, что в его статье не говорится ничего плохого о трагедии Космодемьянской. Он лишь хотел показать, что в войне участвовали и взрослые, и девочки, и душевнобольные (рос.). www.vz.ru. 19.12.2016. Архів оригіналу за 31 грудня 2016. Процитовано 31 грудня 2016.
  12. ↑ Диагноз недели с доктором Бильжо. Архів оригіналу за 18 грудня 2016. Процитовано 18 грудня 2016.
  13. ↑ В Киеве предлагают снести советский памятник «поджигательнице украинских домов»
  14. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 28 жовтня 2014. Процитовано 12 лютого 2023.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  15. ↑ В Киеве убрали памятник Зое Космодемьянской, подпорченный вандалами
  16. ↑ У Києві демонтували пам'ятник радянській диверсантці. ТиКиїв - голос твого міста. Процитовано 1 липня 2024.
  17. ↑ У Києві демонтували пам'ятник Зої Космодем'янській. tvoemisto.tv. Процитовано 1 липня 2024.

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Космодем%27янська_Зоя_Анатоліївна&oldid=43966581