Перевірена версія

Костиря Інна Олександрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Костиря Інна Олександрівна
Народилася28 січня 1984(1984-01-28) (40 років)
Кіровоград, Українська РСР, СРСР
Місце проживанняКиїв
Alma materКНУКіМ (2005) і НАДУ при Президентові України (2008)
Науковий ступіньдоктор політичних наук
Нагороди
Заслужений працівник культури України

Інна Олександрівна Костиря (нар. 28 січня 1984(19840128), в місті Кропивницький) — генеральний директор та художній керівник Палацу «Україна», директор Інституту журналістики і міжнародних відносин, проректор КНУКіМ, доктор політичних наук, професор кафедри міжнародних відносин, Заслужений працівник культури України.

Біографія

[ред. | ред. код]

З 2000 по 2005 рік навчалась в Київському національному університеті культури і мистецтв, по закінченню отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Кіно-, телемистецтво» та здобула кваліфікацію режисер кіно і телебачення.[1] У 2006—2008 роках навчалася в Національній Академії державного управління при Президентові України, спеціальність «Державне управління», здобула кваліфікацію магістра державного управління. Успішно захистила магістерську роботу на тему: «Політичне керівництво і державне управління».[джерело?]

Трудову діяльність Інна Костиря[2] розпочала у 2000 році в Київському національному університеті культури і мистецтв, надалі з 2002 року працювала в секретаріаті в Київській міській раді, з 2005 — в апараті Верховної Ради України.[джерело?]

Навесні 2014 була призначена генеральним директором Палацу «Україна», а в липні звільнена з посади. Тим не менш, подала до суду та виграла судову апеляцію у листопаді 2014 року.[3] Втім, директором Палацу й надалі залишався призначений у липні Роман Недзельський.[4]

У 2011 році захистила кандидатську дисертацію на тему «Політико-ідеологічні пріоритети управління культурою в період розбудови української держави». У 2016 році захистила дисертацію доктора політичних наук на тему «Сучасні геокультурні стратегії в політиці трансрегіональної комунікативної взаємодії».

У 2008 році працювала помічником ректора, начальником відділу організаційно-аналітичного забезпечення роботи ректора Київського національного університету культури і мистецтв. У 2011—2014 роки — проректор з перспективного розвитку Київського національного університету культури і мистецтв, паралельно у 2012—2014 — директор Інституту журналістики цього університету.

З 2012 року по теперішній час — завідувач кафедри міжнародних відносин Київського національного університету культури і мистецтв.

З 2016 року — професор Варшавської школи менеджменту[джерело?].

Громадська діяльність

[ред. | ред. код]

З 2003 року організація та проведення Всеукраїнського телевізійного проекту «Крок до зірок», конференцій[5], благодійних акцій[6][7], продюсер телепроєктів, виконавчий продюсер «Української пісні року».

Одна із засновниць міжнародного дипломатичного гольф турніру Diplomatic golf for good[8].

Автор посібників, наукових розробок та освітніх блогів[9][10][11][12][13].[14]

Політична діяльність

[ред. | ред. код]

Балотувалася в депутати на виборах до Верховної Ради від Радикальної партії Олега Ляшка (2014) та до Київської міської ради від партії УКРОП(2015).[15]

Також у 2019 році балотувалась на виборах до Верховної Ради України 9-го скликання як самовисуванець.[джерело?]

Нагороди

[ред. | ред. код]

У 2009 р. удостоєна почесного звання «Заслужений працівник культури України»[16]

У 2019 р. отримала премію «Топ-25 бізнес-леді України» за версією журналу «Влада грошей» в номінації «Освіта»[17]

У 2019 р. стала переможницею рейтингу 100 найуспішніших жінок України у номінації «Жіноче лідерство» за версією журналу WO.MO

У 2020 р. отримала титул «Людина року» в загальнонаціональній програмі «Людина року-2019»[18] в номінації «Нова генерація року»[19]

Підозри в плагіаті

[ред. | ред. код]

Текст докторської дисертації Інни Костирі дослідила професор Тетяна Пархоменко та виявила, за її словами, що 190 з 360 сторінок дисертації містять копії тексту інших авторів без посилань на них. Також Пархоменко повідомила, що близько третини кандидатської дисертації Костирі також є плагіатом.[20]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Вдохновляющий пример: Инна Костыря о лидерстве и ценностях. delo.ua (рос.). Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 24 вересня 2020.
  2. ↑ ПЕТРАКОВА, ТЕТЯНА. Інна Костиря. ukrpeople.com (укр.). Архів оригіналу за 26 квітня 2021. Процитовано 24 вересня 2020.
  3. ↑ Бывший директор дворца «Украина» восстановилась в должности через суд. Гордон.Ua, 27 ноября 2014 [Архівовано 3 червня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  4. ↑ Микола Підвезяний, Оксана Лой. Гендиректор палацу «Україна» Роман Недзельський: Я запрошую Порєченкова і Віку Циганову в тур. «Главком», 28 Квітня, 2015
  5. ↑ Студенти і посли прикрасили картинами та петриківським розписом «шевченківську» писанку. www.unian.ua (укр.). Архів оригіналу за 11 березня 2021. Процитовано 24 вересня 2020.
  6. ↑ Проєкт “Гольф в стилі Dior” Інна Костиря на обкладинці міжнародного журналу L`Officel Baltic. ТаблоID. Архів оригіналу за 16 травня 2020. Процитовано 24 вересня 2020.
  7. ↑ Проректор Університету культури Інна Костиря взяла участь у благодійному Віденському балі. ТСН.ua (укр.). 15 квітня 2019. Архів оригіналу за 20 жовтня 2020. Процитовано 24 вересня 2020.
  8. ↑ Под Киевом прошел международный турнир по гольфу Diplomatic Golf for Good by Volvo. gordonua.com. Архів оригіналу за 23 травня 2019. Процитовано 24 вересня 2020.
  9. ↑ Навчальний рік, найімовірніше, почнеться за змішаною системою. Це виклик для викладачів, яким потрібно забезпечити навчання в аудиторії та онлайн. gordonua.com. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 24 вересня 2020.
  10. ↑ Инна Костыря: Дистанционное образование – сеть либо боттега?. ukranews_com (рос.). 11 лютого 2019. Архів оригіналу за 12 лютого 2019. Процитовано 24 вересня 2020.
  11. ↑ Инна Костыря: Культура на карантині!. OBOZREVATEL (рос.). Процитовано 24 вересня 2020.
  12. ↑ Сферу образования ждет глобальный эксперимент по внедрению онлайн-обучения, - Костыря. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 24 січня 2022. Процитовано 24 вересня 2020.
  13. ↑ Затишний, Євгеній (20 липня 2018). Перші і найважливіші завдання культурної дипломатії на зовнішньому напрямі. Модна дипломатія (укр.). Процитовано 24 вересня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  14. ↑ Інна Костиря. gordonua.com. Архів оригіналу за 2 жовтня 2020. Процитовано 24 вересня 2020.
  15. ↑ Кого Ляшко першим виключив зі списку. Freshnews.media, 09/03/2016. Архів оригіналу за 5 серпня 2017. Процитовано 13 вересня 2017.
  16. ↑ Указ Президента України від 30 листопада 2009 року № 977/2009 «Про відзначення державними нагородами України»
  17. ↑ Топ-25 від журналу "Влада грошей". Кращою бізнес-леді у сфері освіти стала Інна Костиря — DSnews.ua. www.dsnews.ua (укр.). 24 лютого 2020. Процитовано 24 вересня 2020.
  18. ↑ Лауреаты общенациональной программы Человек года-2019 в номинации Новая генерация года. kp.ua (ru-RU) . Архів оригіналу за 27 лютого 2020. Процитовано 24 вересня 2020.
  19. ↑ Оголошення номінантів загальнонаціональної програми "Людина року - 2019". www.ukrinform.ua (укр.). Архів оригіналу за 11 квітня 2020. Процитовано 24 вересня 2020.
  20. ↑ Тетяна Пархоменко. Плагіат під егідою МОН: як доктором стала «права рука» Поплавського. УП.Життя, 1 серпня 2017. Архів оригіналу за 3 вересня 2017. Процитовано 13 вересня 2017.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Костиря_Інна_Олександрівна&oldid=43571715