Котяча змія
Котяча змія | ||||||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||
|
Котяча змія[1] (Telescopus) — рід змій родини полозових (Colubridae). Описано 14 видів. Умовно отруйні змії (реальної небезпеки для людини, як правило, не становлять).[2]
Загальна довжина представників цього роду коливається від 80 до 180 см. Голова вкрита великими впорядкованими щитками, вона відмежована різким перехопленням від тулуба. Тулуб циліндричний, дещо сплощений. Очі середнього розміру з вертикальними зіницями. Луска гладенька, утворює 19-23 рядків навколо тулуба. Черевних щитків 174-280, підхвостових — 40-83 пар. Верхньощелепна кістка несе 10-112 зубів, які зменшуються у напрямку в глиб пащі. У задній частині кістки є декілька великих борознистих іклів, відокремлених від інших зубів беззубим простором. Передні зуби на нижньощелепній кістці довші, ніж задні.
Забарвлення сіре, жовто-коричневе з темними плямами, які утворюють шаховий малюнок.
Мешкають у Південній Європі, Південно-Західній Азії та Африці.
Полюбляють гірські та і рівнинні місцини, пустелі та напівпустелі. Зустрічається на висоті до 2000 м над рівнем моря. Котячі змії - це наземні нічні змії. Харчуються ящірками, рідше дрібними птахами й ссавцями. Здобич вбивають за допомогою отрути.
Це яйцекладні змії. Самиці відкладають 5-15 яєць.
- Telescopus beetzi
- Telescopus dhara
- Telescopus fallax
- Telescopus gezirae
- Telescopus hoogstraali
- Telescopus nigriceps
- Telescopus pulcher
- Telescopus rhinopoma
- Telescopus semiannulatus
- Telescopus tessellatus
- Telescopus tripolitanus
- Telescopus variegatus
- Атлас пресмыкающихся Северной Евразии / Ананьева Н. Б., Орлов Н. Л., Даревский И. С. и др. — СПб. : Зоолог. ин-т РАН, 2004. — 232 с. (с. 175—176). — ISBN 5-98092-007-2
- Определитель земноводных и пресмыкающихся фауны СССР / А. Г. Банников, И. С. Даревский, В. Г. Ищенко и др. — М. : Просвещение, 1977. — 415 с. (с. 306—309)