Кочубей Василь Васильович (полковник)
| Василь Васильович Кочубей | |
|---|---|
| Народився | 1680 |
| Помер | 1743 |
| Національність | українець |
| Діяльність | політик, військовий очільник |
| Військове звання | Полтавський полковник |
| Термін | 1727-1743 |
| Конфесія | православ'я |
| Рід | Кочубеї |
| Батько | Кочубей Василій Леонтійович |
| Мати | Любов Федорівна Жученко |
| Родичі | Данило Апостол |
| У шлюбі з | Maria Ivanovna Yanovitchd |
| Діти | Семен Кочубей, Pavel Kochubeyd, Marfa Vasylevna Kotsubeid[1] і Кочубей Василь Васильович[d] |
Василь Васильович Кочубей (1680 — пом. 21 серпня 1743) — значний військовий товариш (1708—1718), бунчуковий товариш, полковник Полтавського полку (1727—1743), старший син генерального судді В. Л. Кочубея. У 1743 р. невідомою особою та з невідомої причини на нього було подано донос. Того ж року він помер, похований в селі Жуки на Полтавщині.
Народився в родині генерального писаря, а потім — генерального судді Василя Кочубея та Любові Кочубей (Жученко).
Василь Кочубей був одружений двічі. Щодо першої дружини дослідники досі не мають одностайної думки. За однією із версій першою дружиною Василя була донька майбутнього гетьмана Д. Апостола — Анастасія, з якою вони побралися взимку 1708 р. Це весілля відсвяткували у Диканьці. Навесні 1708 р. суддя Кочубей свідчив, що мав великі витрати, адже нещодавно справив два весілля: дочці (Катерині) та синові (вочевидь, Василеві, бо Федір, за словами батька, був ще малим).
Існують також версії, що першою дружиною полковника В. Кочубея була чи то Марфа Андріївна Скоропадська чи то Марфа Іванівна Апостол — онука гетьмана Д. Апостола (дочка його старшого сина Івана).
Після того, як перша дружина померла через хворобу, Василь зостався вдівцем із малолітніми дітьми, зокрема Ганною.
Друге його одруження відбулося при романтичних обставинах. Допомагаючи сотнику полтавського полку засватати дівчину, Василь сам одружився із нею, адже це було кохання з першого погляду. Його нареченою стала Марія (Марфа) Іванівна Янович (?–29.10.1742) — сестра глухівського отамана І. Яновича. За іншою версією, другою жінкою Василя була Анна Янович — дочка глухівського сотника та сестра Івана — глухівського сотенного отамана.[2]
Джерела говорять, що «Василий Васильевич имел двадцять детей»[3], та наразі відомо про 10-х дітей: 5 синів (Павла, Івана, Семена, Василя, Петра) і 5 доньок (Олену, Марфу, Анастасію, Ганну та Уляну).
Освіту здобув у Києво-Могилянській академії, ймовірно, наприкінці 1690-х – на початку 1700-х років. Закінчив повний курс навчання.[4]
1708 р. розпочав канцелярську службу і згадувався серед знатних військових товаришів. Завдяки впливовому походженню й відомим родичам, у 1718 р. йому було надано чин бунчукового товариша. На початку 1723 брав участь у старшинському посольстві від наказного гетьмана П. Полуботка до царя Петра І. У 1725-1729 рр. брав участь у Гілянському поході.
Після призначення миргородського полковника Д. Апостола гетьманом його зять Василь Кочубей став полтавським полковником. Це сталося у 1727 [5] або 1729 [6] році.
Служба полковника припала на часи будівництва Української лінії та Російсько-турецької війни 1735-1739 років.[7]
Освіта і близькість до гетьмана дозволили Василю Кочубею зайняти високе положення в суспільстві. Поряд з військовою службою В. Кочубей вів цивільні справи. Наприклад, увесь 1735 рік полковник у Москві, де працював у складі кодифікаційної комісії.[8]
У 1709 р. разом із молодшим братом Федором отримали у спадок від діда Ф. Жученка с. Жуки та слобідку Локовщину. А в 1726 р. Василь успадкував Дубовичі.[9] По смерті матері успадкував х. Ретик.
У жовтні 1742 р. померла його дружина, сам В. Кочубей сильно хворів. Помер у селі Жуки під Полтавою, де його поховали 19 серпня 1743 р. в Покровській церкві.[10]
1914 р. під час ремонту Покровської церкви було відкрито склеп, у якому виявлено добре збережений шовковий одяг полковника і натільні хрестики. Тут же була похована його друга дружина і двоє дітей (імена і роки життя не встановлені).[11] Церкву в с. Жуки після встановлення радянської влади розібрали.
- ↑ Pas L. v. Genealogics — 2003.
- ↑ Герасько М. Родина генерального судді В. Л. Кочубея
- ↑ Милорадович Г. А. Родословная книга Черниговского дворянства. — СПб, 1901. — Т. 2 — Ч. 6. — с. 86
- ↑ Києво-Могилянська академія в іменах, XVII – XVIII ст.: Енциклопедичне видання / [упоряд. З. І. Хижняк; ред. В. С. Брюховецький]. – К.: Академія, 2001. – С. 289-290.
- ↑ Модзалевский В. Малороссийский родословник. – Т. 2. – С. 528.
- ↑ Кривошея В. Українська козацька старшина / Кривошея В. В. – 2-ге вид., доп. – Ч. 1: Урядники гетьманської адміністрації. – К.: Стилос, 2005. – С. 183.
- ↑ Репан О. Полтавський полковник В. В. Кочубей у російськотурецькій війні 1735-1739 рр.
- ↑ Теличенко И. Очерк кодификации малороссийскаго права до введения Свода Законов // Киевская старина. – 1888. – Т. 22. – № 9. – С. 427.
- ↑ Іванченко Л. А., Зіборова І. В., Проценко Л. Г. Суспільна та культурна діяльність родини Кочубеїв у с. Дубовичі (кінець XVII — початок XX ст.): Історико-краєзнавчий нарис — К.: НУБіПУкраїни, 2017. — с. 17.
- ↑ Курдиновский И. Село Жуки // Полтавские епархиальные ведомости. – 1869. – № 19. – С. 514.
- ↑ Бучневич В. Село Жуки Полтавского уезда // Труды Полтавской Ученой Архивной Кимиссии. – Полтава: Типография Г. И. Маркевича. – 1916. – Вып. 14. – С. 33.
