Перейти до вмісту

Кравченко Микола Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кравченко.
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Микола Кравченко.
Кравченко Микола Сергійович
ПрізвиськоКрук Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився20 травня 1983(1983-05-20) Редагувати інформацію у Вікіданих
Люботин, Харківська область, Українська РСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер14 березня 2022(2022-03-14) (38 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Горенка, Гостомельська селищна громада, Бучанський район, Київська область, Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
·смерть у боюd Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьвійськовослужбовець, громадський діяч, політик Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий ступінькандидат історичних наук
Знання мовукраїнська Редагувати інформацію у Вікіданих
УчасникРосійсько-українська війна (з 2014) Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяНаціональний корпус Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоКравченко Сергій Григорович Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди

Мико́ла Сергі́йович Кра́вченко (20 травня 1983(19830520) року, м. Люботин, Харківська область — 14 березня 2022, с. Горенка, Бучанський район, Київська область) — український громадський і політичний діяч, історик, ідеолог Азовського руху, один із засновників Харківської ГО «Патріот України»[1], начальник штабу партизанського загону «Чорний Корпус», ветеран полку «Азов»[2], заступник голови партії Національний Корпус[3], ветеран російсько-української війни, один з засновників Козацького Дому, прихильник і популяризатор ідей націократії та інтермаріуму, співзасновник видавництва «Орієнтир»[4], вікіпедист і вікімедієць[5].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 20 травня 1983 року у Люботині Харківської області[6]. Батько — Кравченко Сергій Григорович, український науковець, доктор архітектури, військовик, учасник російсько-української війни, загинув у ході російського вторгнення в Україну за два тижні до загибелі сина.

У 2005 році закінчив Харківський університет внутрішніх справ, здобувши кваліфікаційний рівень «спеціаліст» за фахом «фінанси», а у 2006 році також за фахом «правознавство» на іншому факультеті того ж університету[7].

У 2009 році закінчив магістратуру Харківського регіонального інституту Національної академії державного управління при Президентові України[7], У 2013 році закінчив аспірантуру Інституту української археографії і джерелознавства ім. Грушевського НАН України[7].

Від початку широкомасштабного російського вторгнення займався організацією київської територіальної оборони, зокрема, відповідав за будівництво західної лінії оборони Києва.

Загинув 14 березня 2022 року, разом з колегою Сергієм Машовцем, під час супроводу іноземних журналістів у селі Горенка Бучанського району Київської області, внаслідок ворожого обстрілу з БМ-21 «Град»[8][9].

Військово-революційний діяч

Кравченко був членом громадської організації «Патріот України» з 2005 року[10], один із її офіційних співзасновників[1]. У 2012—2013 роках перебував у підпіллі. Взимку 2013—2014 років  брав участь у Революції Гідності і подіях на київському майдані Незалежності.

З кінця лютого 2014 року діяв в Харкові. В ніч з 28 лютого на 1 березня 2014 року брав участь у штурмі клубу «Оплот», що на той час був головним штабом проросійських сепаратистів в Харкові[11]. 1 березня 2014 року брав участь у обороні Харківської облдержадміністрації, очолив «Правий сектор» у Харкові, за рекомендацією командира «Правий Сектор-Схід» Андрія Білецького[10]. В ніч з 14 на 15 березня 2014 року брав участь у бою на вулиці Римарській в Харкові, де проросійські сепаратисти вперше отримали втрати загиблими[3]. З легалізацією «Чорного Корпусу» і перетворенням його на добровольчий батальйон «Азов», став начальником кадрової служби батальйону[10].

Громадсько-політичний активіст

[ред. | ред. код]

Після обрання Андрія Білецького Народним депутатом в листопаді 2014 року, Микола Кравченко працював його помічником[12]. Став одним із засновників Цивільного корпусу «Азов»[10], також з 2016 по 2018 рік був керівником Юнацького корпусу «Азов»[13]. Співзасновник Національного Корпусу, політичної партії, заснованої на базі Цивільного Корпусу «Азов»; є заступником Лідера Національного Корпусу Андрія Білецького[10].

У травні 2016 року заснував громадську організацію «Азов-Пресс», котра згодом змінила назву на «Національний кореспондент»[14].

20 листопада 2017 року брав участь у відкритті Хорунжої школи ім. Сціборського[15].

Микола Кравченко на Вікіконференції 2021 у Києві

Долучився до розробки законопроєкту «Про колабораціонізм», зареєстрованого у Верховній Раді України[16][17]

У 2019 році став співзасновником і з того часу був директором ГО «Інститут національного розвитку».[18][19] Входив до складу журі заснованої інститутом відзнаки «Вікімеч» імені Олега «Raider» Ковалишина, що вручалася «за внесок у майбутню Перемогу України в інформаційній війні» і була створена для відзначення активістів, які впродовж багатьох років редагують Вікіпедію.[20][21]

Науковець

[ред. | ред. код]

Досліджував історію та ідеологію українського націоналізму, новітню історію України[22]. Кандидат історичних наук[23], у 2017 році захистив кандидатську дисертацію за темою «Діяльність українських націоналістичних політичних рухів кінця 1980-х — початку 2000-х рр. у мемуарних джерелах»[24].

Діяльність в культурі і освіті

[ред. | ред. код]

Є співзасновником видавництва «Орієнтир» — першого видавництва, заснованого ветеранами російсько-української війни[10].

У 2020 році був співзасновником та членом журі літературного конкурсу ім. А.Лупиноса[25].

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

1 травня 2023 року у місті Ізюм вулицю Трофімова перейменували на вулицю Миколи Кравченка.[26]

26 квітня 2024 року у місті Харків вулицю Фонвізіна перейменували на вулицю Миколи Кравченка.[27]

29 серпня 2024 року Київська міська рада перейменувала вулицю Нахімова на вулицю Миколи Кравченка.[28]

Праці

[ред. | ред. код]
  • Ідеологічна спадкоємність. Український націоналістичний рух ІІ половини XX століття [Текст]: іст. дослідж. / Микола Кравченко. — Київ: Домінант: Орієнтир, 2016. — 48 с. іл., фото. — 300 прим. — ISBN 978-966-2610-80-2[29]
  • Українська аргонавтика [Текст]: іст. дослідж. / Микола Кравченко. — Мена: Домінант: Орієнтир, 2016. — 115 с. : іл., фото. — Бібліогр.: с. 110—115. — 500 прим. — ISBN 978-966-2610-69-7[30]
  • Придністровська кампанія УНСО [Текст]: іст. дослідж. / Микола Кравченко. — Київ: Домінант: Орієнтир, 2017. — 36 с. іл., фото. — 300 прим.
  • Чеченська кампанія УНСО [Текст]: іст. дослідж. / Микола Кравченко. — Київ: Домінант: Орієнтир, 2017. — 34 с. іл., фото. — 300 прим.
  • Українські добровольці Грузинської громадянської війни [Текст]: іст. дослідж. / Микола Кравченко. — Київ: Домінант: Орієнтир, 2017 — 46 с. іл., фото. — 300 прим.
  • Вільне Козацтво 1917—1918 [Текст]: іст. дослідж. / Микола Кравченко. — Київ: Домінант: Орієнтир, 2017. — 34 с. іл., фото. — 300 прим.
  • Микола Кравченко, Андрій Перетятько. Чорний Клин. — Київ: RAINSHOUSE, 2023
  • Nотатки Крука. — Київ: RAINSHOUSE, 2023
  • Путівник Крука — Київ: RAINSHOUSE, 2024

Упорядкував праці

[ред. | ред. код]
  • Широкинська операція [Текст]: іст. дослідж. / Упор. Микола Кравченко. — Київ: Орієнтир, 2021—200 с. : іл., фото. — 300 прим. — ISBN 978-617-7701-23-0[31]
  • Визволення Маріуполя = Liberation of Mariupol: фотозб. військ. мемуаристики: [полк «Азов» / упоряд. М. Кравченко]. — Київ: Орієнтир, 2018. — 131 с. : іл. — (Серія «Азовські спогади»). — 500 прим. — ISBN 978-617-7701-00-1[32]
  • День Провокатора [Текст]: іст. дослідж. / Упор. Микола Кравченко. — Київ — Мена: Домінант: Орієнтир, 2016. — 64 с. : іл., фото. — 100 прим. — ISBN 978-966-6108-84-0[33]
  • Колектив авторів, упор. Кравченко, Микола. Фундамент українського націоналізму [Текст]: ідеологія і політологія. — Київ: Домінант: Орієнтир, 2017. — 264 с. іл., фото. — 400 прим. ISBN 978-966-2610-81-9[34]

Редагував

[ред. | ред. код]
  • Коваль, Данило Андрійович. Історія Українського Криму [Текст]: іст. розвідка / Данило Коваль ; [за ред. О. Однороженко, М. Кравченко, М. Мельник]. — Мена: Домінант, 2016. — 66 с. — (Бібліотека Цивільного корпусу «Азов»). — Бібліогр.: с. 63-66. — 500 прим. — ISBN 978-966-2610-65-9
  • Nаціоналістичний Ідеологічний Журнал [Текст]: збірка статей. / Упор. Микола Кравченко. — Київ: Орієнтир, 2020. — 76 с. : іл., фото. — 300 прим. — ISBN 978-617-7701-21-6[35]
  • Nаціоналістичний Ідеологічний Журнал. Випуск ІІ [Текст]: збірка статей. / Упор. Микола Кравченко. — Київ: Орієнтир, 2021. — 102 с. — 300 прим. — ISBN 978-617-7701-12-4

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б ХОГО Патріот України [Архівовано 4 листопада 2021 у Wayback Machine.] // YouControl. — Переглянуто: 2 квітня 2021.
  2. ↑ День провокатора. На Банковій влаштували акцію, щоб нагадати про події Майдану у 2013 році. Архів оригіналу за 1 листопада 2021. Процитовано 29 березня 2021.
  3. ↑ а б 14 березня 2014 — Україна відстояла Харків. Архів оригіналу за 4 листопада 2021. Процитовано 29 березня 2021.
  4. ↑ Внаслідок обстрілів загинув засновник видавництва «Орієнтир» Микола Кравченко
  5. ↑ Пам'яті вікіпедиста Миколи Кравченка. Архів оригіналу за 10 квітня 2022. Процитовано 19 червня 2022.
  6. ↑ Кравченко Микола Сергійович. Архів оригіналу за 1 листопада 2021. Процитовано 29 березня 2021.
  7. ↑ а б в Архівована копія. Архів оригіналу за 14 червня 2021. Процитовано 14 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  8. ↑ Загинув засновник видавництва «Орієнтир» Микола Кравченко. Суспільне. Процитовано 19 червня 2022.
  9. ↑ Publisher, Azov fighter Mykola Kravchenko died defending Ukraine. Kyiv Post (англійська) . Архів оригіналу за 3 травня 2022. Процитовано 19 червня 2022.
  10. ↑ а б в г д е Микола Кравченко, позивний «Крук», начальник партизанського штабу «Чорних чоловічків»: На Римарській ми отримали перемогу, а росіяни — перші свої трупи. Архів оригіналу за 10 жовтня 2019. Процитовано 29 березня 2021. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |title= на позиції 133 (довідка)
  11. ↑ 14 березня 2014 - Україна відстояла Харків. Цензор.нет. 14 березня 2018. Архів оригіналу за 4 листопада 2021. Процитовано 18 березня 2022. (укр.)
  12. ↑ Андрій Євгенійович Білецький. Архів оригіналу за 2 грудня 2020. Процитовано 29 березня 2021.
  13. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 14 червня 2021. Процитовано 14 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  14. ↑ ГО «Національний кореспондент». https://opendatabot.ua/. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 6 квітня 2021. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
  15. ↑ У Маріуполі відбулось відкриття Хорунжої школи імені Миколи Сціборського. https://nackor.org/. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 6 квітня 2021. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
  16. ↑ Список авторського колективу проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо забезпечення відповідальності осіб, які здійснювали колабораційну діяльність). Архів оригіналу за 1 листопада 2021. Процитовано 29 березня 2021.
  17. ↑ Законопроект про протидію колабораціонізму: коротко і по пунктах. https://nationalcorps.org/. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 6 квітня 2021. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |website= (довідка)
  18. ↑ Інститут національного розвитку. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 22 лютого 2021.
  19. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 14 червня 2021. Процитовано 14 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  20. ↑ У Києві вручили першу українську відзнаку для редакторів Вікіпедії. MediaSapiens. 7 червня 2021. Процитовано 27 серпня 2022.
  21. ↑ Оксана Воронцова (7 червня 2022). «Вікімеч». Українські редактори Вікіпедії вперше отримали нагороди (фото). Главком. Процитовано 27 серпня 2022.
  22. ↑ Полк «Азов» зібрав унікальні документи для істориків. Архів оригіналу за 1 листопада 2021. Процитовано 29 березня 2021.
  23. ↑ Науковці України НБУВ. Архів оригіналу за 25 березня 2022. Процитовано 29 березня 2021.
  24. ↑ Посилання на дисертацію (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 6 березня 2019. Процитовано 6 березня 2019.
  25. ↑ Відбулося нагородження переможців національного конкурсу малих літературних форм ім. А.Лупиноса. 10 листопада 2020. Архів оригіналу за 3 березня 2021. Процитовано 27 березня 2021.
  26. ↑ Інформаційний, Ізюм (2 березня 2024). Список перейменованих вулиць у місті Ізюмі – 2022-2023 рр. Ізюм Інформаційний (укр.). Процитовано 29 серпня 2024.
  27. ↑ У Харкові перейменували 367 топонімів: перелік.
  28. ↑ Дерусифікація триває: Київрада затвердила перейменування ще семи столичних вулиць. Інформатор Київ (укр.). 30 серпня 2024. Процитовано 1 вересня 2024.
  29. ↑ Ідеологічна спадкоємність. Український націоналістичний рух ІІ половини XX століття. Архів оригіналу за 21 лютого 2019. Процитовано 6 березня 2019.
  30. ↑ Українська аргонавтика. Закордонна діяльність УНА-УНСО (1991—2001 рр.). Архів оригіналу за 21 лютого 2019. Процитовано 6 березня 2019. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |title= на позиції 66 (довідка)
  31. ↑ Широкинська операція. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 6 березня 2019.
  32. ↑ Визволення Маріуполя. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 3 квітня 2022.
  33. ↑ День провокатора. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 6 березня 2019.
  34. ↑ Фундамент українського націоналізму. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 6 березня 2019.
  35. ↑ Nаціоналістичний Ідеологічний Журнал (NIЖ). Архів оригіналу за 1 листопада 2021. Процитовано 29 березня 2021.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кравченко_Микола_Сергійович&oldid=44245234