Перейти до вмісту

Кривицький Вальтер Германович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кривицький.
Гінзберг (Гінзбург) Самуїл Гершович
фр. Walter Krivitsky Редагувати інформацію у Вікіданих
Вальтер Кривицький в 1939 році
Народився28 червня 1899(1899-06-28)
Підволочиськ, Австро-Угорська імперія
Помер10 лютого 1941(1941-02-10) (41 рік)
Вашингтон, США США
·куля .38 калібру в голові, обставини смерті остаточно не встановлені
Країна Австро-Угорщина
 Російська імперія
 СРСР
 Франція
 США Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьрадянський шпигун, організатор заколотів, перебіжчик
Знання мовпольська[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Орден Червоного Прапора
почесна зброя

Ва́льтер Ге́рманович Криви́цький (28 червня 1899 — 10 лютого 1941) — радянський розвідник, перебіжчик (1937). Справжні прізвище, ім'я та по батькові — Гінзберг (Гінзбург) Самуїл Гершович[2].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в родині торгового службовця в містечку Підволочиськ (тоді в складі Королівства Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина). Учився в гімназії у Львові. Від 13 років — у робітничому русі. 1919 року вступив в РКП(б)[2].

Діяльність

[ред. | ред. код]

Займався підривною діяльністю в тилу Добровольчої армії на території України. Відтоді його партійний псевдонім «Вальтер Кривицький» став для нього другим ім'ям[2].

1920 направлений на Західний фронт у тил польської армії із завданням вчинити диверсії та саботаж на транспорті, забезпечувати командування Червоної армії військово-політичною інформацією[2].

Нагороджений орденом Червоного Прапора і почесною зброєю.

Після громадянської війни 1917—1922 закінчив спеціальні курси Військової академії РСЧА. Від 1921 — співробітник розвідувального управління штабу РСЧА. Знав кілька мов, зокрема, французьку, італійську, голландську, німецьку й польську. 1923 разом з контингентом партпрацівників і військових службовців відбув до Німеччини для навчання там німецьких комуністів методам саботажу, військової справи й підривної роботи. Діяв у французькій окупаційній зоні[2].

Після провалу «німецького Жовтня» (спроба частини керівництва РКП(б) — у першу чергу Льва Троцького та Григорія Зінов'єва — ініціювати в Німеччині восени 1923 комуністичну революцію) повернувся до СРСР[2].

Під час перебування на німецький території створив там базу для майбутньої розвідувальної мережі.

Будучи провідним фахівцем Розвідувального управління РСЧА, працював у Швейцарії, Італії, Австрії, Франції, Бельгії, Нідерландах.

Від 1925 викладав у Москві у Вищій школі підготовки розвідників, займав там посаду, що відповідала званню командира бригади РСЧА[2].

У червні 1926 направлений в Німеччину.

Після повернення в СРСР служив у центральному апараті Генштабу РСЧА; його безпосереднім начальником був Я. Берзін — головний організатор радянської розвідки. Від 1931 — в Іноземному відділі ОДПУ СРСР. 1934 — заступник директора Інституту воєнної промисловості[2].

Того самого року відряджений до Австрії. У жовтні 1935 направлений до Німеччини керувати нелегальною резидентурою Іноземного відділу ОДПУ СРСР.

Викупив в одного з високоурядовців креслення нового італійського підводного човна, а також, перебуваючи в Берліні, роздобув код японських дипломатичних шифрів. Виявив факт надсекретних переговорів між представником Німеччини Й. фон Ріббентропом і японським аташе Хіросі Осіма щодо координації дій Берліна й Токіо в Європі й на Далекому Сході та розподілу між ними сфер впливу у світовій політиці[2].

У грудні 1936 дістав наказ центру надати компрометуючі дані на політичних діячів СРСР, які на той час потрапили до розряду «ворогів народу», а також «заморозити» агентурну мережу в Німеччині.

З перевірених джерел йому стало відомо про таємні переговори Йосипа Сталіна (в обхід офіційних каналів НКВС СРСР) з Адольфом Гітлером (переговори велися зі сторони Й. Сталіна через торгового представника СРСР у Берліні Давіда Канделакі, а з боку А. Гітлера — через імперського міністра Ялмара Шахта)[2].

Утеча на Захід

[ред. | ред. код]

У березні 1937-го, напередодні «Великого терору», був відкликаний до Москви. Будучи добре поінформованим, вирішив не повертатися до СРСР.

Спочатку нелегально жив у Франції, а 1938-го, пересвідчившись, що за ним полюють агенти НКВС СРСР, переїхав до США. Почав співробітничати з англійською розвідкою МІ5. Виказав близько 100 прізвищ радянських розвідників у країнах Європи, в тому числі Ернеста Олдхема, Кіма Філбі, тощо.

Підготував і оприлюднив низку статей і спогадів, у яких розповів, зокрема, про здійснювані в СРСР великомасштабні підробки американських грошових купюр, про фінансування спецслужбами СРСР підривних операцій за кордоном, а також про вчинені ОДПУ—НКВС СРСР політичні вбивства й фальсифікації як в СРСР, так і в інших країнах.

У грудні 1939 — жовтні 1940 жив у Канаді, співробітничав з Королівською канадською кінною поліцією.

У лютому 1941 знайдений мертвим в одному з готелів у м. Вашингтон (США). 10 лютого 1941 року, о 9:30  вранці його тіло було знайдено прибиральницею в готелі Бельвю (англ. Bellevue Hotel), нині готель Джордж)[3] у Вашингтоні. Поруч з його ліжком лежало три передсмертні записки. Тіло лежало в калюжі власної крові, а в правій частині черепу була виявлена вогнепальна рана від кулі .38 калібру, випущеної з револьвера, який знаходився в його правій руці. У доповіді від 10 червня 1941 року[4] зазначено, що він вже був мертвий протягом шести годин.

Версія про самогубство була відкинута його вдовою. На думку багатьох дослідників,[5][6] (включно із самим Кривицьким)[7] був убитий радянськими агентами,[8] проте офіційне розслідування, не знаючи про практику НКВС знищувати перебіжчиків, дійшло висновку, що Кривицький скоїв самогубство[9][10].

Твори/праці

[ред. | ред. код]
  • In Stalin's Secret Service (1939)[11] (second edition 1939,[12] 1979,[13] 1985,[14] 2000[15])
    • Agent de Staline (French, 1940)[16]
    • Byłem agentem Stalina (Polish, 1964)[17]
    • Я был агентом Сталина. М., (1995)
  • Rusia en Espagna (Spanish, 1939)[18]
  • MI5 Debriefing & Other Documents on Soviet Intelligence (2004)[19]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л Голобуцький П. В., Трутовський Г. Й. Кривицький Вальтер Германович [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 324—325. — ISBN 978-966-00-0855-4.
  3. ↑ The George Hotel. Kimpton Hotels & Restaurants. 2012. Архів оригіналу за 3 листопада 2012. Процитовано 26 жовтня 2012.
  4. ↑ Venona: Soviet Espionage and The American Response 1939-1957 (footnote 18: Charles Runyon [Department of State], Memorandum for the File, «Walter Krivitsky», 10 June 1947). Central Intelligence Agency. 1996. Архів оригіналу за 10 жовтня 2012. Процитовано 18 березня 2016.
  5. ↑ Chambers, Whittaker (1952). Witness. Random House. с. 27, 36, 47, 59, 317—318, 381, 402, 436fn, 457, 459—463, informing 463, murder 207, 337, 485—486, fate of family 486-487. ISBN 0-89526-571-0.
  6. ↑ Hyde, Jr., Earl M. (July 2003). Still Perplexed About Krivistky. New York: International Journal of Intelligence and Counterintelligence (Volume 16, Issue 3). с. 431, 438. ISSN 1521-0561. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 11 вересня 2010.
  7. ↑ Large, David Clay, Between Two Fires: Europe's Path In The 1930s, New York: W.W. Norton & Co. (1991), ISBN 0-393-30757-3, ISBN 978-0-393-30757-3, p. 308: Just prior to his death, Krivitsky confided to his friend Sidney Hook and others that "if I am ever found apparently a suicide, you will know the NKVD caught up with me."
  8. ↑ Secret murders ordered from the Kremlin (Russian) [Архівовано 6 липня 2014 у Wayback Machine.], Interview with Nikita Petrov, historian and vice-president of Memorial Society, at Echo Moskvy,
  9. ↑ Knight, Amy W. (2006). How the Cold War Began: The Igor Gouzenko Affair and the Hunt for Soviet Spies. Carroll & Graf. с. 304, n. 6. ISBN 0-7867-1816-1.
  10. ↑ Files on Walter G. Krivitsky. Federal Bureau of Investigation. Архів оригіналу за 10 серпня 2004.
  11. ↑ Krivitsky, Walter G. (1939). In Stalin’s Secret Service: An Expose of Russia’s Secret Policies by the Former Chief of the Soviet Intelligence in Western Europe. New York: Harper Brothers. Процитовано 11 вересня 2010. {{cite book}}: контрольний символ C1 в |title= на позиції 39 (довідка)
  12. ↑ Krivitsky, Walter G. (1939). In Stalin’s Secret Service: An Expose of Russia’s Secret Policies by the Former Chief of the Soviet Intelligence in Western Europe. New York: Harper Brothers. Процитовано 11 вересня 2010. {{cite book}}: контрольний символ C1 в |title= на позиції 39 (довідка)
  13. ↑ In Stalin’s Secret Service. Library of Congress. 1979. с. 273. Процитовано 23 лютого 2014.
  14. ↑ In Stalin’s Secret Service. Library of Congress. 1985. с. 273. Процитовано 23 лютого 2014.
  15. ↑ In Stalin’s Secret Service. Library of Congress. 2000. с. 306. ISBN 1929631030. Процитовано 23 лютого 2014.
  16. ↑ Agent de Staline. Library of Congress. Процитовано 23 лютого 2014.
  17. ↑ Byłem agentem Stalina. Library of Congress. Процитовано 23 лютого 2014.
  18. ↑ Rusia en Espagna. Buenos Aires: Library of Congress. c. 1939. с. 31. Процитовано 23 лютого 2014.
  19. ↑ Krivitsky, Walter G. (2004). Kern, Gary (ред.). MI5 Debriefing & Other Documents on Soviet Intelligence. Xenos Books. ISBN 1-879378-50-7.

Література

[ред. | ред. код]
Російською
  • Филби К. Моя тайная война. М., 1980;
  • Судьбы советских перебежчиков. Нью-Йорк—Иерусалим—Париж, 1983;
  • Лурьев М., Кочик В. ГРУ: дела и люди. СПб., 2002;
  • Разведка и контрразведка в лицах: Энциклопедический словарь российских спецслужб. М., 2002;
  • Рамов В. Евреи в КГБ: Палачи и жертвы. М., 2005.
Англійською

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кривицький_Вальтер_Германович&oldid=44022793