Культурне життя та релігія Миньковецької держави
 | Ця стаття є кандидатом на вилучення. Ознайомитися та долучитися до обговорення цієї номінації можна на сторінці Вікіпедія:Статті-кандидати на вилучення/13 червня 2024. Доки воно триває, Ви можете працювати над покращенням цієї статті, але не прибирайте це повідомлення. Для отримання додаткової інформації про підстави вилучення див. критерії вилучення статей.
|
Миньковецька держава, хоча й мала короткий період існування, залишила вагомий слід в історії та культурі України. Завдяки поєднанню традиційних українських звичаїв та нових, прогресивних ідей, ця держава стала прикладом гармонійного співіснування різних культурних та релігійних течій. Вивчення цих аспектів допомагає краще зрозуміти не лише саму Миньковецьку державу, але й ширший контекст культурного та релігійного життя України того часу.
Граф Ігнацій Мархоцький встановив три основних свята, які стали невід'ємною частиною культурного та релігійного життя Миньковецької держави. Місцеве духовенство активно брало участь у цих урочистостях, а центральне місце відводилось релігійному лідеру – Редуксу. Перше свято відзначали 31 грудня, коли висловлювали подяку Вищому Буттю за добродійства минулого року. Друге свято святкували 1 січня, коли просили благословення на поточний рік. Обидва свята мали багато спільного та супроводжувались настановами від графа Мархоцького, який активно взаємодіяв зі своїм народом через прокламації.
«Наближалося 15 серпня і хотілось мені, звичайно, побачити в Миньківцях гр. Мархоцького пишне й оригінальне святкування на честь Церери, врочистості, про які давно чув, як про диво»[1]
Як бачимо, за спогадами Францішкa Ковальського, свято було знане далі за межі Миньковецької держави, гості приїжджали звідусіль, гостинний граф селив всіх у передмісті та у власних резиденціях та пригощав різними ласощами. День святкування наставав
«на початку тієї вулиці, біля замку, спереду стали в два ряди сто найгарніших сільських дівчат, зодягнених в найкращі сільські однострої, кожна тримала в руці великий пук із різних польових квітів, а голови прикрашали пшеничні вінки. За ними вишиковувались два ряди молодих заміжніх жінок, у кожної в руці був серп і кошик із різноманітними фруктами. За ними – дві шеренги молодих парубків, які несли на плечах граблі, коси, ціпи. Нарешті уже біля самого костьолу – два ряди старих і поважних селян з палицями»[2]
Це свято символізувало для людей закінчення жнив, що супроводжувалось радісними гулянням, здавна після жнив наставав весільний сезон – найкомфортніший час для цієї забави. Кульмінацією дійства було нагородження найгарніших дівчат срібними рублями, стрічками та гучними оваціями, можна здогадатись яку популярність одержувала молодичка, яка саме на виданні. Гостей вражала це безмежна помпезність, все в вогнях та прикрасах.
Мархоцький обожнював бути в центрі уваги, коли в нього був майданчик для прокламації своїх філософських думок, тому завжди був радий великій кількості публіки, яку повністю забезпечував власним коштом. Це дійство було схоже на сучасний маскарад, де Редукс був одночасно режисером та актором. Після завершення офіційного свята, Ігнацій запрошував гостей залишитись ще та показував їм свої володіння. Це була неймовірна забава та гарна гра на публіку.
За документами[3] саме це свято утворило прірву між графом Мархоцьким та місцевою владою, особливо було занепокоєне духовенство. Головний аргумент – ідолопоклонство та насадження поганських наративів. Почалися судові тяганини, графа арештовували в Кам’янці-Подільському в 1816-1817, 1819 роках та відпускали, адже той напрацював собі блискучу репутацію серед мас населення і під час ув’язнення в очах люду він виглядав «великомучеником», а влада виступала в ролі «гнобителя», що ставило її в дуже не зручне становище на не так давно приєднаних територіях. На той час Російська імперія вела лояльну політику до польських землевласників, щоб не спровокувати повстань, побачивши шалену підтримку місцевим населенням свого поміщика, старого графа залишили в спокої доживати віку, адже той попри заборони влади продовжував робити задумане. В даному випадку все минуло мирно, адже Якса не робив нічого шкідливого владі, не підбурював селян до бунтів, не ставив під сумнів верховенство царя, язичницькі обряди не були настільки важким злочином, тому це списалось на його «дивакувату божевільність». Звичайно різні судові процеси тягнулись роками, адже Єжи мав цікаве життя сповнене пригод і позивачів на нього назбиралось чимало, з часом в нього відсудили багато території та завершення справ він такі не дочекався, помер в 1827.Син Ігнація, Кароль Мархоцький, мав іншу вдачу від батька. Мав більш радикальні погляди, підтримав Польське повстання 1830-1831 рр., за що був висланий в Курськ. З 1838 року Миньківці перейшли до уряду. Так історія Миньковецької держави почалася з графа Ігнація Сцибор Редукса Мархоцького, на ньому й, що очікувано, закінчилась, залишивши по собі слід реформ та ансамблю архітектури.
- ↑ Ф. Ковальський. Спогади. Щоденник./переклад П. Даниляк/ - Київ: накладом Леона Іздіковського. 1859. – Т.2.
- ↑ Ф. Ковальський. Спогади. Щоденник./переклад П. Даниляк/ - Київ: накладом Леона Іздіковського. 1859. – Т.2.
- ↑ Симашкевич М. Римское католичество и его иерархия в Подолии / М. Симашкевич. – Каменец Подольский, 1872. – 528 с.
- 1. А.Ю. Роллє Граф Редукс: оповідання з першої чверті 10-го століття / А.Ю.Роллє; відп. ред. У.Скальська; перекл. з польськ. В.Ганущак. – Дрогобич: Відродження, 2008. – 81 с.
- 2. Симашкевич М. Римское католичество и его иерархия в Подолии / М. Симашкевич. – Каменец Подольский, 1872. – 528 с.
- 3. Ф. Ковальський. Спогади. Щоденник./переклад П. Даниляк/ - Київ: накладом Леона Іздіковського. 1859. – Т.2.
- 4. Ю. Лотоцкий. Восспоминания. – Каменец-Подольский, 1911. – 296 с.