Куценко Володимир Ілліч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Куценко Володимир Ілліч
Народився18 лютого 1921(1921-02-18)
Благодатне
Помер6 січня 1998(1998-01-06) (76 років)
Київ, Україна
ПохованняКиїв
Країна УРСРУкраїна Україна
Діяльністьжурналіст
Alma materІсторичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Київський інститут політології та соціального управління
Посадазавідувач відділу Інституту філософії АН УРСР
Науковий ступіньакадемік АН УРСР
Аспіранти, докторантиБойченко Іван Васильович
ЧленствоНАНУ
Війнанімецько-радянська війна
НагородиОрден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани»
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»

Володи́мир Іллі́ч Куценко (* 18 лютого 1921, с. Благодатне Дніпропетровської області — 6 січня 1998, Київ).

Життєпис

[ред. | ред. код]

1938 року закінчив Новомосковський педагогічний технікум, працював вчителем середньої школи в Павлограді.

Учасник фінської і Другої світової воєн, нагороджений двома медалями «За бойові заслуги».

Після демобілізації закінчив екстерном історичний факультет Київського університету, в 1948 — Республіканську партійну школу при ЦК КП(б)У. Працював завідувачем відділу газети «Молодь України». В 1950—1953 — аспірант Академії суспільних наук у Москві.

Після захисту дисертації в 1953—1960 роках працював старшим викладачем, доцентом, з 1969 — завідувачем кафедри журналістики Вищої партійної школи при ЦК Компартії України.

В 1970 — у Інституті філософії АН УРСР, завідувач відділу. Одночасно працював головним редактором журналу «Філософська думка» (1971—1976), заступником академіка-секретаря Відділення історії, філософії і права АН УРСР, згодом України (1975—1993).

В Інституті філософії працював до кінця життя, захистив докторську дисертацію «Соціальні задачі. Їх генезис та вирішення (загальнометодологічний аспект)», отримав звання професора. 1976 року його обрано членом-кореспондентом, а 1985 — академіком АН України.

Його дослідження узагальнені в більш як 150 наукових працях, серед них 10 індивідуальних і 12 колективних монографій, зокрема:

  • «Передбачення і життя» — Київ, 1966,
  • «Про наукове управління творчим процесом» — Київ, 1971,
  • «Соціальна задача як категорія історичного матеріалізму» — Київ, 1972,
  • «Методологічні проблеми соціального передбачення» — Київ, 1977,
  • «Питання прогнозування суспільних явищ» — Київ, 1978,
  • «Соціальне пізнання та соціальне управління» — Київ, 1979,
  • «Суспільні проблеми: генеза та вирішення (методологічний аналіз)» — Київ, 1984,
  • «Категорії історичного матеріалізму: їх роль в пізнанні соціальної дійсності» — Київ, 1985,
  • «Категорії історичного матеріалізму та їх методологічна функція» — Київ, 1986,
  • «Методологічні проблеми соціального пізнання» — Київ, 1987,
  • «Суспільні відносини (соціально-філософський аналіз)» — Київ, 1991.

Як педагог підготував 5 докторів та 14 кандидатів наук.

Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак пошани» та медаллю «За доблесну працю».

Джерела

[ред. | ред. код]