Кшиштоф Меєр

Кшиштоф Меєр
Основна інформація
Дата народження	11 серпня 1943(1943-08-11)[…] (81 рік)
Місце народження	Краків, Третій Райх
Роки активності	1964 — тепер. час
Громадянство	Республіка Польща
Професії	композитор, музичний педагог, викладач університету, піаніст, музикознавець
Освіта	Музична академія в Кракові
Вчителі	Надія Буланже
Інструменти	фортепіано
Жанри	опера і симфонія
Членство	Польська академія знань, Колегіум невидимий і Спілка польських композиторів
Заклад	Музична академія в Кракові і Кельнська вища школа музики
Нагороди	премія Гердера Fellow of Collegium Invisibiled
У шлюбі з	Danuta Gwizdalankad
Файли у Вікісховищі

Кшиштоф Меєр (пол. Krzysztof Meyer; нар. 11 серпня 1943, Краків) — польський композитор, піаніст, музичний педагог, музикознавець.

Біографія

У 1962–1965 роках навчався в Краківській вищій школі музики у Станіслава Веховича і Кшиштофа Пендерецького, пізніше — в Парижі в Наді Буланже, також навчався у Вітольда Лютославського. У 1967–1968 рр. був піаністом ансамблю сучасної музики MW2. У 1965–1987 викладав музично-теоретичні предмети в Краківській вищій школі музики, в 1989–2008 рр. професор композиції в Кельнській вищій школі музики. У 1985–1989 рр. очолював Спілку композиторів Польщі. В даний час викладає композицію в університетах Кракова і Познані.

Роки формування Меєра збіглися з періодом авангарду в польській музиці. Молодий Меєр активно пробував у всіляких новітніх на той час техніках (особливо сонористика, характерна для польської музики 1960-х)^{[джерело?]}. Ці елементи збереглися в його арсеналі досі. Меєр сповідує підхід до музичної композиції як до комунікативного процесу. Музичний твір для Меєра — це свого роду історія, розпланована з урахуванням психології сприйняття і включає ряд фаз, пов'язаних між собою причинно-наслідковими зв'язками. Як прихильник «наративного», оповідного підходу до музичної форми Меєр близький до Шостаковича. З Шостаковичем його зближує перевага до традиційних, багаточастинних великих форм симфонічної та камерної музики і схильність до послідовної, докладної роботи з лаконічними, рельєфно окресленими темами. Ще одна важлива спільна риса — чітка акцентна ритміка. Меєр зберігає вірність великим, змістовним концепціям, виконаним традиційною мовою, але при цьому досить сучасним, інтегруючим авангардний досвід і в цілому вільним від прямої стилізації.

У 2012 році композитор нагороджений громадської медаллю «За внесок у розвиток музичного мистецтва».

Основні твори

Для оркестру

• 9 симфоній (1964—2016; 2, 3, 8 і 9 вокально-симфонічні)
• Hommage à Johannes Brahms
• Musica incrostata
• Farewell Music

Концерти для

• флейти (1964; 1983)
• скрипки (1965; 1996)
• гобоя (1972)
• труби (1975)
• віолончелі (Canti Amadei — 1984; 1995)
• фортепіано (1989)
• кларнета (2001)
• альт-саксофона (1992)
• арфи і віолончелі (1984)
• скрипки і віолончелі (2006)
• «Дорогий Луїджі» (Caro Luigi) для 4-х віолончелей (1989)

Камерно-інструментальні ансамблі

• 15 струнних квартетів
• Au-delà d'une absence — «16 й квартет Шостаковича»
• Квінтет для фортепіано і струнних
• Квінтет для кларнета і струнних
• Сонати і інші п'єси для різних інструментів

Опери

• «Кіберіада» (Cyberiada), за С. Лемом (1970/1985)
• Завершення опери Шостаковича «Гравці» (1983)
• «Два клена», дитяча опера за Е. Шварцом (1990)

Вокально-симфонічні

• Меса (1996)
• «Створення світу» (Schöpfung), ораторія (1999)

Композитор відомий як автор фундаментальної монографії, яка вважається найкращою біографією Д. Д. Шостаковича, вперше виданої в 1995 році німецькою мовою:

• Мейер, Кшиштоф. Дмитрий Шостакович: Жизнь, творчество, время = Schostakowitsch. Sein Leben, sein Werk, seine Zeit / Пер. с нем. Е. Гуляевой. — СПб. : «Композитор» (СПб.), 1998. — 559 с. — ISBN 5-7379-0043-6.
  • Мейер К. Шостакович: Життя, творчість, час / Пер. з пол. Е. Гуляєвой. — М .: Молода гвардія, 2006. — 439 [9] с .: іл. — (Життя чудових людей: Сер. Біогр .; Вип. 1014).

Джерела

• Ентеліс Л. Зустрічі із сучасною польською музикою. — Ленінград : Музика, 1978. — С. 135—141.
• Нікольська І. Від Шимановського до Лютославського і Пендерецького. — Москва : Радянський композитор, 1990. — С. 201—208.