Перейти до вмісту

Кільця Плутона

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Кільця Плутона — передбачувана система кілець карликової планети Плутон. Після прольоту АМС «Нью-Горайзонс» гіпотезу про їхнє існування спростовано.

Історія

[ред. | ред. код]

Через віддаленість Плутона наявність у нього кілець намагалися передбачити за непрямими ознаками[1]. У 1991 році дослідник Роберт Блес з Вісконсінського університету в Мадісоні пропонував використовувати для пошуку телескоп Габбл[2] В 1994 році журнал «Spaceflight» повідомляв про плани польотів космічних апаратів до Плутона, які мали шукати і його кільця. Тоді ж у 1994 році Н. І. Перов та А. А. Садовнікова опублікували підрахунки: на їхню думку, кільця Плутона, якщо існують, можуть перебувати на відстані 1200-10 90 км від центру планети, а кільця його супутника Харона, якщо існують, — на відстані 600-4200 від центру Харона.

Припущення про існування кілець були висунуті у 2006 році групою американських вчених під керівництвом Алана Стерна (Alan Stern) з Південно-Західного науково-дослідного інституту[3][4]. З їхньої точки зору, джерелами речовини кілець могли бути супутники Плутона Гідра і Нікта, а також відкриті пізніше Кербер і Стікс.

У серпні 2011 року група бразильських астрономів презентувала свої розрахунки. Згідно з ними, супутники постійно бомбардуються мікрометеоритами, внаслідок чого навколо Плутона має утворюватися вкрай тьмяне пилове кільце, шириною 16 тисяч кілометрів і діаметром частинок від 1 до 10 мкм. Через сонячний вітер половина частинок повинна знову осідати на супутники протягом одного року[5].

2015 року Плутон відвідала АМС «Нью-Горайзонс» — єдиний апарат, що зблизився з планетою. У цьому кільця у Плутона були виявлено, хоча зближення апарату з планетою давало найкращу можливість побачити, якби вони існували. Тим самим було підтверджено їх відсутність[6][7].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Prediscovery Evidence Of Planetary Rings – BIS Shop. bis-space.com. Процитовано 17 листопада 2023.
  2. ↑ Bless, Robert (1 липня 1991). Do Neptune and Pluto have Rings? Part 2. HST Proposal. с. 4198. Процитовано 17 листопада 2023.
  3. ↑ Steffl, A. J.; Stern, S. A. (2007-04). First Constraints on Rings in the Pluto System. The Astronomical Journal. Т. 133, № 4. с. 1485—1489. doi:10.1086/511770. ISSN 0004-6256. Процитовано 17 листопада 2023.
  4. ↑ Stern, S. A.; Weaver, H. A.; Steffl, A. J.; Mutchler, M. J.; Merline, W. J.; Buie, M. W.; Young, E. F.; Young, L. A.; Spencer, J. R. (2006-02). A giant impact origin for Pluto's small moons and satellite multiplicity in the Kuiper belt. Nature (англ.). Т. 439, № 7079. с. 946—948. doi:10.1038/nature04548. ISSN 1476-4687. Процитовано 17 листопада 2023.
  5. ↑ Small particles in Pluto’s environment: effects of the solar radiation pressure (англ.). arXiv.org. 2 серпня 2011. Архів оригіналу за 7 липня 2016. Процитовано 17 листопада 2023.
  6. ↑ Why it’s good news that Pluto doesn’t have rings (амер.). 4 жовтня 2017. Процитовано 17 листопада 2023.
  7. ↑ Pluto - NASA Science. science.nasa.gov (англ.). Процитовано 17 листопада 2023.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кільця_Плутона&oldid=40939042