Перейти до вмісту

Кіпрас Петраускас

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Кіпрас Петраускас
лит. Kipras Petrauskas Редагувати інформацію у Вікіданих
Основна інформація
Дата народження23 листопада (5 грудня) 1885[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце народженняCeikiniaid, Ceikiniai eldershipd, Ігналінський район, Литва Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата смерті17 січня 1968(1968-01-17)[2][1] (82 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце смертіВільнюс, Литовська Радянська Соціалістична Республіка, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Похованняцвинтар Расу Редагувати інформацію у Вікіданих
Громадянство Російська імперія
 Литва
 СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Професіїоперний співак, політик Редагувати інформацію у Вікіданих
ОсвітаСанкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова Редагувати інформацію у Вікіданих
Співацький голостенор Редагувати інформацію у Вікіданих
Інструментивокал[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладЛитовська академія музики та театру Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора
народний артист СРСР
Великий хрест ордена Великого князя Литовського Гядиминаса Великий командор ордена Великого князя Литовського Гядиминаса Командор ордена Великого князя Литовського Гядиминаса
Сталінська премія праведник народів світу
У шлюбі зElena Žalinkevičaitėd Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Файли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Кіпрас Пятра́ускас (Кипріан Іванович Піотровський) (лит. Kipras Jono Petrauskas; 18851968) — литовський радянський оперний співак (тенор), педагог. Народний артист СРСР (1950). Лауреат Сталінської премії третього ступеня (1951).

Біографія

[ред. | ред. код]

Кіпрас Петраускас народився 23 листопада (за іншими джерелами 10 листопада[3]) в селі Цейкінай-Кяйзяй (нині Ігналінської району Утенського повіту Литви) в сім'ї органіста. Його батько, Йонас Петраускас (1840—1919)[4], один із керівників повстання 1863 р., був органістом у Палуші.[5]

Перші музичні уроки одержав від свого брата, композитора і співака Мікас Петраускаса . У віці дев'яти років грав в оркестрі, організованому братом. Разом з МІКАС переїхав в Обеляй, де навчався гри на органі, співав у церковному хорі, відвідував початкову школу. У 19001904 роках грав на органі в Гервятах, Онушкісе, Свенцянах, Дусменісе.

Брав участь разом з братом в революційному русі 19051907 років, за що деякий час провів в ув'язненні в Тракайській в'язниці.

Дебютував на сцені в 1906 році, у Вільнюсі, де виступив на прем'єрі мелодрами «Біруте» М. Петраускаса в партії брата Біруте.

У 1911 році закінчив Санкт-Петербурзьку консерваторію (клас С. І. Габеля, Сценічна майстерність у О. Палечек). У тому ж році дебютував в Большому театрі (Москва) в партії Ромео в опері Ромео і Джульєтта Ш. Гуно. Будучи студентом, брав участь також у симфонічних концертах О. Зілоті. Пізніше удосконалювався в вокальному мистецтві в Римі у професора Е. Розаті[6].

У 19111920 — соліст Маріїнського театру (Санкт-Петербург) (під прізвищем Піотровський), співав у виставах разом з Ф. І. Шаляпіним, Л. В. Собіновим, А. В. Неждановою. Брав участь у спектаклях «Малої опери» в Петрограді, організованої І. Тартаковіим та «Народної опери». Влітку 1920 року гастролював у Дзеркальному театрі саду «Ермітаж» у Москві.

У 1920 році повернувся в Литву, де взяв активну участь у створенні (разом з композитором Ю. Таллати-Кялпша) литовського національного оперного театру в Каунасі (нині Литовський національний театр опери та балету), солістом якого був до 1958 року. У репертуарі співака було близько 80 партій. Брав участь у постановках багатьох литовських національних опер.

Гастролював за кордоном: Німеччина1925 і 1928 роках разом з Ф. Шаляпіним), Іспанія, Франція (Париж, театр Гранд-опера, одна тисяча дев'ятсот двадцять дев'ять — 1931), Швеція, Італія (Мілан, театр «Ла Скала» , одна тисяча дев'ятсот тридцять три), Австрія, Велика Британія, Чехія, Бельгія та в країнах Латинської Америки. У 1930-х роках співав у симфонічних концертах під керуванням Е. Купера в Амстердамі (Нідерланди).

В кінці 1920 — початку 1930-х років записувався на грамплатівки в Німеччині і Англії, пізніше в СРСР.

З 1949 року викладав у Литовській консерваторії (нині Литовська академія музики і театру) (Вільнюс) (з 1951 року — професор). Серед його учнів — В. Норейка, В. Адамкявічюс, Е. Саулевічюте.

Член Асоціації митців Литви.

Депутат Верховної Ради СРСР 2-го (1946—1950) і 4-го скликань (1954—1958).

Кіпрас Петраускас помер у Вільнюсі 17 січня 1968 року. Похований у Вільнюсі на кладовищі Расу.

Родина

[ред. | ред. код]
  • Дружина — Еляна Пятраускене (лит. Elena Žalinkevičaitė-Petrauskienė 19091986) — актриса, поетеса, заслужена артистка Литовської РСР (1965).

Творчість

[ред. | ред. код]

У репертуарі Петраускаса практично всі ролі класичного тенорового репертуару, як ліричні, так і драматичні, а також партії в литовських національних і сучасних радянських операх.

Нагороди Литви

[ред. | ред. код]

Нагороди та звання СРСР

[ред. | ред. код]

Пам'ять

[ред. | ред. код]
  • У 1966 році вийшла в ефір передача Вільнюського телебачення про співака «Життя на сцені».
  • У 1971 році, в Каунасі відкрито Музей-квартира К. Петраускаса.
  • У 1975 році, у Вільнюсі, на площі біля нового будинку Литовського театру опери та балету встановлений пам'ятник співакові (скульптор Гедімінас Іокубоніс).
  • В СРСР і Литві були випущені поштові марки, присвячені К. Петраускас.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б The Righteous Among the Nations Database
  2. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Театральная Энциклопедия. драма опера балет оперетта цирк эстрада драматург режиссёр. Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 16 грудня 2019.
  4. Jonas-Petrauskas [Архівовано 6 жовтня 2021 у Wayback Machine.] // Genealogy — Geni
  5. Jonas Petrauskas, einer der Anführer des Aufstandes von 1863, war zuvor Organist in Palūšė // S. 280: Bodo Thöns. Litauen entdecken — Europas neuer Mittelpunkt im Baltikum. 2006. 376 S. ISBN-10 ‏3897940949, ISBN-13 978-3897940949
  6. Петраускас. Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 5 квітня 2022.

Посилання

[ред. | ред. код]