Кіровська залізниця
 | |
| 63°49′23″ пн. ш. 34°13′40″ сх. д. / 63.82305556° пн. ш. 34.22777778° сх. д. | |
| Тип | залізнична лінія |
|---|---|
| Статус | діюча |
| Повна назва | Кировская железная дорога |
| Засновано | 1917 |
| Штаб-квартира | Санкт-Петербург (Петроград, Петрозаводськ, Ленінград) |
| Роки функціонування | 1916-1959 |
| Країна |  Російська імперія/ СРСР |
| Експлуатаційна довжина колій | 1 452 км |
| Ширина колії | 1 520 мм |
| Материнська компанія | Російські залізниці |
 | |
 Кіровська залізниця у Вікісховищі | |
Кіровська залізниця (рос. Кировская железная дорога) — залізниця Російської імперії, потім СРСР, що пов'язувала Санкт-Петербург і Мурманськ у 1916—1959 роках. Управління в Санкт-Петербурзі, згодом у Петрограді та Ленінграді. 1959 році увійшла до структури Жовтневої залізниці як ордена Трудового Червоного Прапору Мурманське відділення ордена Леніна Жовтневої залізниці.
1915—1917 роках здійснювалося будівництво Мурманської залізниці, для з'єднання незамерзаючого Мурманського порту (у жовтні 1916 року на його місці було засновано місто Романов-на-Мурмані) із загальною мережею залізниць Російської імперії.
З січня 1935 року дорога отримала назву — Кіровська залізниця на честь С. М. Кірова.
- Путилівська залізниця
- Ленінградська залізниця
- Північна залізниця
- Карелія (історична фінська провінція)
- Біломорсько-Балтійський канал
- Схема залізниці(рос.)
- Офіційний сайт Октябрської залізниці — фотогалерея(рос.)
- З сайту Олександра Єлагина «Железные дороги СССР (1940—1952 год)»
- Кіровська залізниця(рос.)
- Залізниці Карельського перешийка [Архівовано 23 жовтня 2006 у Wayback Machine.](рос.)
- Карта Кировской железной дороги [Архівовано 31 січня 2020 у Wayback Machine.]
- Обзор документов по истории Олонецкой и Мурманской железных дорог [Архівовано 9 липня 2016 у Wayback Machine.]
- Харитонов С. Ф., Звягин Ю. И. Мурманская. Кировская. Октябрьская, Петрозаводск. 1996.
- Голубев А. А. Мурманская железная дорога: история строительства (1894—1917). СПб.: Петербургский гос. ун-т путей сообщения, 2011. — 250 с.