Лабуче-Канг
|
Лабуче Канг кит. 拉布吉康峰, Lābùjíkāng Fēng | ||||
 | ||||
|
28°18′ пн. ш. 86°21′ сх. д. / 28.300° пн. ш. 86.350° сх. д. | ||||
| Країна |
 КНР | |||
|---|---|---|---|---|
| Регіон | Тибет | |||
| Система | Гімалаї | |||
| Тип | гора | |||
| Висота | 7367 м[1] (75-те місце у світі) | |||
| Висота відносна | 1957 м[1] ↓ 5410 м | |||
| Ізоляція | 36,7 км → Чо-Ойю (8188 м)[2] | |||
| Список |
| |||
| Перше сходження | 26 жовтня 1987 р. (Г. Е. Ріддіфорд, Ф. М. Коттер та Пазанг Дава Лама) | |||
  Лабуче Канг Лабуче Канг (Китайська Народна Республіка) | ||||
 Лабуче Канг Лабуче Канг (Азія) | ||||
 | ||||
 Лабуче-Канг у Вікісховищі | ||||
Лабуче Канг (Labuche Kang (часом також Lapche Kang, Lobuche Kang I або Choksiam; кит. 拉布吉康峰, Lābùjíkāng Fēng) — вершина в Гімалаях. Розташована в Тибеті КНР поблизу кордону з Індією. Це 75-та за абсолютною висотою вершина Землі.
Перше сходження здійснили 26 жовтня 1987 р. Гарольд Ерл Ріддіфорд (Harold Earle Riddiford), Ф. Коттер (F. M. Cotter) та Пазанг Дава Лама (Pasang Dawa Lama).
Інший пік у масиві Лабуче Канг — Лабуче Канг III Східний (28°18′01″ пн. ш. 86°23′03″ сх. д. / 28.30028° пн. ш. 86.38417° сх. д.), з абсолютною висотою 7250 м (94-те місце у світі), з відносною висота 570 м[3], це ймовірно, друга найвища непідкорена гірська вершина у світі після Гангкхар Пуенсум, яка має висоту 7570 м, (40-ве місце у світі) і відносну висоту 2995 м. Колишня друга за висотою непідкорена вершина, Сасер Кангрі II Східна, має абсолютну висоту 7513 м, (49-те місце у світі) і відносну — 1450 м, була підкорена 24 серпня 2011 року[4].
- ↑ а б China I: Tibet - Xizang. Peaklist.org. Архів оригіналу за 7 квітня 2016. Процитовано 27-07-2017.
- ↑ Labuche Kang, China. Peakbagger.com[d], (англ.). Процитовано 27-07-2017.
- ↑ Labuche Kang III, China. Peakbagger.com[d], (англ.). Процитовано 27-07-2017.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 31 березня 2015. Процитовано 27 липня 2017.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
- Лабуче Канг [Архівовано 23 жовтня 2013 у Wayback Machine.]