Лавріненко Юрій Андріянович

Лавріненко Юрій Андріянович
Народився	3 травня 1905(1905-05-03) Хижинці
Помер	14 грудня 1987(1987-12-14) (82 роки) Нью-Йорк
Поховання	Цвинтар святого Андрія
Країна	СРСР  Російська імперія
Діяльність	літературознавець, публіцист, есеїст, критик, редактор, літературний критик, літературознавець
Сфера роботи	література
Alma mater	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Заклад	ХНУ ім. В. Н. Каразіна

|Примітки=

Лавріненко Юрій Андріянович (3 травня 1905, Хижинці, Звенигородський повіт Київської губернії — 14 грудня 1987, Нью-Йорк) — український літературознавець, публіцист, есеїст, критик, редактор, дослідник «Розстріляного відродження».

Життєпис

Юрій Андріянович Лавріненко народився 3 травня 1905 року у с. Хижинцях Лисянського району. Навчався в Уманському агротехнікумі. В Умані прилучився до літературного життя.

Умань 1920-х років була епіцентром багатьох значних і бурхливих подій, у тому числі й культурологічних. Там гастролював театр Леся Курбаса, працювали драмгуртки, філії літоб'єднань. До наймасовішої з них — «плужанської» прилучився Ю. Лавріненко став членом літературної організації «Плуг». Тут освоїв майбутній критик ази літературної роботи.

У 1926 році Лавріненко став студентом літературного факультету Харківського університету (тоді — Інститут профосвіти). Після закінчення університету в 1930 році став аспірантом Харківського науково-дослідного інституту ім. Т.Шевченка. Одночасно пише літературознавчі праці «Василь Елан-Блакитний» (1929), «Василь Чумак» (1930), «Творчість Павла Тичини» (1930).

Критична позиція Ю. Лавріненка щодо монополії в літературі стилю соцреалізму викликала підстави для його переслідування. У 1933 —1935 роках його було декілька разів арештовано, а з 1935 по 1939 рік Лавріненко відбував термін у Норильському концтаборі. Після відбуття терміну заслання він вибрав місцем життя м. Нальчик, там одружився і вже в роки війни пробрався до Києва, згодом до Львова.

З 1944 року Ю. Лавріненко жив в Австрії, потім в США, де важко входив в ритм і цінності американського життя. До того ж прогресувала хвороба, останні роки Лавріненко доживав зовсім калікою. Тим більшу повагу викликає дух ученого-патріота.

В 1950-х роках Ю. Лавріненко пише низку публіцистичних праць, на замовлення редактора Єжи Ґедройця укладає антологію «Розстріляне відродження».
Юрій Лавріненко написав десятки досліджень про письменників-сучасників: М. Рильського, М. Семенка, Т. Осьмачку, Є. Маланюка, І. Сенченка, М. Бажана. Найбільше ж творчої уваги приділив П. Тичині, написавши дві ґрунтовні праці «На шляхах клярнетизму» (1977) і «Павло Тичина і його поема про Сковороду на тлі епохи». Загалом же бібліографія Лавріненкових творів складає майже триста позицій.

У 1959 році, з ініціативи й коштом Єжи Ґедройця, у Бібліотеці паризької «Культури» побачила світ найголовніша праця Ю. Лавріненка — антологія «Розстріляне відродження». Термін «розстріляне відродження» належить Єжи Ґедройцю. Вперше це формулювання з'явилося у листі Єжи Ґедройця до Юрія Лавріненка від 13 серпня 1958 року — як пропозиція назви антології, що її Лавріненко готував для Ґедройця: «Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „Розстріляне відродження. Антологія 1917—1933 etc.“ Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва „Антологія“ може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?»

Видавець, Єжи Ґедройць, докладав значних зусиль, аби це видання стало відомим в Україні. Після виходу книги Ґедройць коштом редакції надіслав був рецензійні примірники на адресу Спілки Письменників у Києві й редакціям українських радянських журналів. Видавець також використовував кожну можливість поширення книги «за залізною завісою».

Антологія справила значний вплив на формування світогляду шістдесятників, а термін «розстріляне відродження», що народився у листуванні видавця (Єжи Ґедройця) та упорядника (Юрія Лавріненка), набув значного поширення.

З 1950 року і до смерті 14 грудня 1987 року Ю. Лавріненко жив у Нью-Йорку. Брав активну участь у створенні Об'єднання українських письменників (ОУП) «Слово». В 1986 році за свою працю був нагороджений премією Фундації Антоновичів.

Похований на українському православному цвинтарі в Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.

Праці

• «Василь Елан-Блакитний» [Архівовано 22 вересня 2020 у Wayback Machine.] (1929)
• «Василь Чумак» (1930)
• «Творчість Павла Тичини» (1930)
• «В масках епохи» (1948)
• «Соціалізм і українська революція» (1949)
• «Український комунізм і совєтсько-російська політика супроти України: анотована бібліографія, 1917—1953» (англ. мовою) (1953)
• «Розстріляне відродження» (Париж, 1959)
• «Зруб і парости» (збірка літературно-публіцистичних статей) (1971)
• «Василь Каразін» (1975)
• «На шляхах синтези клярнетизму» (1977)
• «Павло Тичина і його поема „Сковорода“ на тлі епохи» (1980)
• «Чорна пурга» (спогади) (1985)

Джерела та література

• О. С. Рубльов. Лавріненко Юрій Андріанович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 13. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• П. В. Одарченко, С. І. Лущій. Лавріненко Юрій Андріянович [Архівовано 21 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.

Література

• Лавріненко Ю. А. Розстріляне відродження: Антологія 1917 — 1933: Поезія — проза — драма — есей. — К.: Вид. Центр «Просвіта», 2001. — 794 с. Київ, «Просвіта», 2001.- 794 с.// Київ, «Смолоскип», 2007. — 976 с. I S B N 978-966-8499-79-1
• Юрій Лавріненко: Твори. Бібліогр. довідка В. Яременка //Українське слово: Хрестоматія. — К., 2001. — Кн.. 3. — С. 643 — 654.
• Поліщук В. Літописець «Розстріляного відродження» //Розбудова держави. — 1996. — № 7. — С. 52 — 54.
• Енциклопедія Української Діяспори: [у 7 т.] / гол. ред. Василь Маркусь ; Наукове Товариство ім. Шевченка, Національна академія наук України. — К. : ІНТЕЛ, 2009. — Т. 1 : Сполучені Штати Америки. Книга 2. С. 3.
• Біляїв Володимир. «На неокраянім крилі…» — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 348 с.
• Єжи Ґедройць — українська еміґрація. Листування 1952—1982 років. Упорядкування, переднє слово і коментарі Боґуміли Бердиховської. — Київ: Критика, 2008 (див. листування з Юрієм Лавріненком у справі підготовки антології «Розстріляне відродження»)
• Бойчук Б. Юрій Лавріненко // Спомини в біографії. — К.: Факт, 2003. — С. 51-53.
• Дальний Мар'ян. Юрій Лавріненко (Дивнич) — дещо про його писання // Вибране: Люди — події-коментарі. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. -С. 280—287.
• Жулинський М. Юрій Лавріненко: творення сили національного відродження // Слово і .час. −2005. — № 12. — С. 3-8.
• Лисенко І. М. Лавріненко Юрій Андріянович // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. — К.,1995. — Т. 3. — С. 120—121.
• Одарченко П. Юрій Лавріненко// Українська література: Збірник вибраних статей. — К.: Смолоскип,1995. — С. 208—220.
• Поліщук В. Літописець «Розстріляного відродження» // Розбудова держави. — 1996. — № 7. -С. 52- 54.
• Поліщук Я. Критика і самокритика (Юрій Шерех та Юрій Лавріненко) // Література як геокультурний проект. Монографія. — К., 2008. — С. 235—268.
• Шестопалова Т. П. На шляхах синтези думки (теоретичні засновки спадщини Юрія Лавріненка): монографія / Т. П. Шестопалова. — Луганськ: ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2010. — 320 с.
• Шестопалова Т. П. Історія літератури як предмет науково-критичних рефлексій Ю. Лавріненка / Т. П. Шестопалова // Вісн. Луган. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. — 2010. — № 11 : Філологічні науки. — С. 201—208.
• Шестопалова Т. П. Перцептивне тло читацького акту Юрія Лавріненка / Т. П. Шестопалова // Вісн. Луган. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. — 2010. — № 5 : Філологічні науки. — С. 149—156.
• Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
• Француженко-Вірний Микола. Заокеанські письменники України. — Київ : Смолоскип, 2015. — 312 с. — ISBN 978-617-717-323-5.

Див. також

• Розстріляне відродження
• Розстріляне відродження (антологія)

Посилання

• Концептний шар «Місто» в полі теоретичної свідомості Ю. Лавріненка [Архівовано 5 грудня 2014 у Wayback Machine.] Шестопалова, Т. П.
• Юрій Лавріненко. Українська соціял-демократія (група УСД) і її лідер Леся Українка [Архівовано 9 жовтня 2014 у Wayback Machine.]