Левитська Ніна Григорівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Левитська.
Левитська Ніна Григорівна
ПсевдоЛевицька
Народилася1 липня 1902(1902-07-01)
Луцьк
Померла1 червня 1974(1974-06-01) (71 рік)
Прага
Національністьукраїнка
Діяльністьскульптор
Alma materУкраїнська студія пластичного мистецтва,
Карлів університет (Прага)
У шлюбі зБорис Левитський, композитор

Ні́на Григо́рівна Леви́тська (1 липня 1902(19020701), Луцьк — 1 червня 1974, Прага) — українська скульпторка.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилась 1 липня 1902(19020701) в Луцьку.

1914—1918 років перебувала з родиною у Києві. Закінчила Луцьку гімназію в 1921 році. Працювала вчителькою в сільській школі. Через загрозу арешту за під­пільну протипольську діяльність втекла до Чехо-Словаччини.

З 1923 — у Празі, де навчалась в Українській студії пластичного мистецтва (1925—1929, викладач К. Стаховський), навчалась музиці в Педагогічному інституті, а також філософії у Карловому університеті (1928).

Написала дисертацію «Етика українського філософа Григорія Сковороди», але до захисту її не подала.

Навчалась також у Мистецько-промисловій школі (1944, викладач К. Двор­жак).

Ніна і її чоловік Борис підтримували в Празі дружні стосунки з поетом Олександром Олесем. 1944 року з руки та обличчя Олександра Олеся вона зняла посмертні відбитки, які зберігаються в Музеї української культури у словацькому місті Свидник. Після війни передсмертні листи Олександра Олеся передала на зберігання професору Миколі Мушинці, якого вважала за відсутності власних дітей своїм прийомним сином.

1956—1967 років працювала в українському відділі Слов'янської бібліотеки у Празі.[1]

Основна галузь — станкова скульп­тура. Брала участь в художніх виставках з 1940-х років.

Створювала переважно портрети і композиції з використанням гіпсу, теракоту, кераміки, пісковика, майоліки, порцеляни.

Померла 1 червня 1974 у Празі. Її могила як і могила її чоловіка Бориса залишається без опіки на Ольшанському кладовищі.[2]

Твори

[ред. | ред. код]
  • «Генерал Всеволод Петрів» (1928)
  • «Коб­зар», «Колядники» (1930-ті)
  • «Метелик», «Погруддя з рукою» (1934)
  • «Танцюристка», «Мені три­надцятий минало», «Тарас Шевченко» (1935)
  • «Чоловік» (1936)
  • «Олександр Олесь» (1936, 1938, 1944)
  • «Поранене Підкарпаття» (1939)
  • «Дмитро Антонович» (1942, портрет не зберігся)
  • «Зінаїда Мірна», «Зажурена Україна» (1944)
  • «Казка» (1947), «Христос» (1950-ті)
  • «Хлопчик» (1953)
  • «Дівчинка» (1954)
  • «Юрко» (1955)
  • «Му­зика», «Задумана мавка» (1957)
  • «Мавка» (1964)
  • «Жах» (1968)

Література

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Levytska Nina // Slovanská knihovna (Prague, Czech Republic). National Library of the Czech Republic, Slavonic Library, 2002 — с. 49(англ.)
  2. ↑ Олександр Олесь: чому ніхто не захистив великого поета / Оксана Пеленська. Архів оригіналу за 1 травня 2017. Процитовано 7 травня 2017.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Вітчизна: літературно-художній журнал Спілки радянських письменників України. — Радянський письменник, 1967. — С. 182—185
  • Український портрет на тлі Праги: українське мистецьке середовище в міжвоєнній Чехо-Словаччині / О. М. Пеленська. — НТШ в Америці, 2005. — с. 86
  • Олександр Олесь. Передсмертне листування [Архівовано 1 березня 2017 у Wayback Machine.]
  • Праці Комісії образотворчого та ужиткового мистецтва, Том 248. — НТШ, 2004. — с. 220
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Левитська_Ніна_Григорівна&oldid=43437560