Лев Африканський

Лев Африканський
Ймовірний портрет Лева Африканського роботи Себастьяно дель Пйомбо, близько 1520 року
Ім'я при народженні	араб. حسن ابن محمد الوزان الغرناطي
Народився	1494 Гранада, Кастильська Корона
Помер	не раніше 1527 і не пізніше 1555 Туніс
Країна	Гранадський емірат  Папська держава  Марокко
Діяльність	мандрівник-дослідник, географ, дипломат, письменник
Alma mater	Аль-Карауїн
Знання мов	арабська, іврит, італійська і іспанська
Magnum opus	Description of Africad
Конфесія	іслам і католицтво
Медіафайли у Вікісховищі

Лев Африканський (лат. Joannes Leo Africanus, італ. Giovanni Leone l'Africano), до хрещення — ал-Хассан бін Мухаммед ал-Ваззан (араб. الحسن بن محمد الوزان; бл. 1488 — бл. 1554) — арабський географ і мандрівник.

Біографія

Народився в Гранаді, в мусульманській родині, яка залишила місто і переселилася в Марокко незабаром після взяття міста Кастилією в 1492. Жив у місті Фес, де навчався в університеті Аль-Карауїн. Будучи ще молодим юнаком, супроводжував батька в дипломатичній поїздці в Магриб, близько 1510 побував в Тімбукту, у той час частині західноафриканської імперії Сонгай і найбільшому економічному і культурному центрі Африки. Надалі з дипломатичними і торговельними подорожами відвідав більшість областей Марокко (включаючи важкодоступні гірські райони), розташовані посеред Сахари держави Борну, Нубію, берега озера Чад і багато інших африканських земель, які були досліджені європейцями лише в XIX столітті. Також, за власним твердженням, бував у Константинополі, Тунісі, Єгипті, Персії, на Аравійському півострові, де скоїв хадж у Мекку.

У 1518 був захоплений у полон поблизу острова Джерба сицилійським корсаром П'єтро Боваділья і обернений в рабство. Його відвезли спочатку в Неаполь, потім у Рим, де він разом з так званою жирафою Медічі був подарований папі Леву X Медічі, синові Лоренцо Медічі. Протягом року він містився в замку Святого Ангела, де три єпископи наставляли його в католицькій вірі. 6 січня 1520 він був хрещений в соборі Святого Петра самим папою і прийняв його імена — Іван та Лев.

Перебуваючи під заступництвом Лева X, він викладав арабську мову в Болоньї і написав (італійською мовою, яку дуже швидко опанував) головний свій твір, «Опис Африки і пам'яток, які в ній є» (італ. Della descrittione dell'Africa et delle cose notabli che ivi sono; завершений, згідно із зауваженнями в тексті, 10 березня 1526 в Римі). Також Леву Африканському належить ряд інших праць («Арабсько-єврейсько-латинський словник», «Про мужів, які вважалися знаменитими в арабів»), багато відомі лише за назвами і вважаються втраченими.

Наступник Лева X Адріан VI позбавив Лева Африканського підтримки, що, мабуть, сприяло його від'їзду назад в Африку близько 1528. Подальша доля його маловідома; є відомості, що він знову прийняв іслам і помер у Тунісі близько 1550.

Опис Африки

Карта Африки 1508 року

Головна праця Лева Африканського «Про опис Африки і про визначні речі, які там є», що протягом більш ніж 20 років поширювалася в рукописі, була видана венеціанським космографом Джованні Баттіста Рамузіо в 1550 і протягом трьох століть неодноразово перевидавалася і перекладалася, служила європейцям головним джерелом відомостей про країни Північної Африки і землі на південь від Сахари. Автор посилається на величезну кількість джерел (як арабських, так і античних). При цьому він рясно використовує відомості, здобуті ним самим під час подорожей, і розповідає про власне життя («Опис Африки» служить чи не єдиним джерелом біографії Лева Африканського). Автор наводить численні географічні та етнографічні подробиці, які отримали наукове підтвердження в XIX столітті, докладно описує як побут і звичаї народів Африки, так і природу відвіданих ним земель. Праця Лева Африканського є унікальною пам'яткою, як арабської, так і європейської географії.

У художній літературі

Доля Лева Африканського — в центрі однойменного роману лівано-французького письменника Аміна Маалуфа.

Література

• (рос.) Лев Африканский. Африка — третья часть света. Перевод с итальянского, комментарий и статья В. В. Матвеева. Л.: Наука, 1983. (Серія «Литературные памятники»).