Лейлі та Меджнун (Нізамі Ґенджеві)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Лейлі та Меджну́н» (перс. لیلی و مجنون‎لیلی و مجنون) — третя поема класика перської поезії Нізамі Ґенджеві з його п'ятериці «Хамсе», написана в 1188 році перською мовою. В її основі сюжет старовинної арабської легенди «Лейлі та Меджнун» про нещасне кохання юнака Каїса, прозваного «Меджнун» («Божевільний»), до красуні Лейлі. Поема присвячена ширваншахові Ахситану I, на чиє замовлення і була написана[1][2][3][4]. Поема нараховує 4600 строф[5]. Ця поема вважається найвідомішим перським викладом сказання про Лейлі та Меджнуна, а також є першою літературною обробкою легенди.

Сюжет

[ред. | ред. код]

За легендою поет Каїс закохався у свою двоюрідну сестру Лейлі, але її видали заміж за іншого, а Каїс збожеволів і подався в пустелю, де складав вірші, присвячені коханій; і тільки після смерті закохані з'єдналися в одній могилі. Нізамі дещо змінив сюжет: у нього Каїс збожеволів від кохання, і саме тому батьки Лейли відмовляють йому. Лейлі, силоміць видана заміж, гине від кохання до Каїса. Її ховають у весільному вбранні. Дізнавшись про смерть Лейлі, Меджнун приходить на її могилу і вмирає там.

Автор задається питанням: що отримали закохані за свої земні страждання, де їх місце в потойбічному світі? В коді переповідається сон, за яким закохані з'єдналися в раю, де вони живуть як цар і цариця[5].

Переклади і видання

[ред. | ред. код]
Фронтиспис поеми Лейлі та Меджнун, виданої в 1836 році в Лондоні. Малюнок (як і переклад поеми), на якому зображена Лейлі, виконаний Джеймсом Аткінсоном

Перший переклад твору мав вигляд скороченого вірша англійською мовою. Автор перекладу англійський сходознавець і перекладач Джеймс Аткинсон. Перша публікація відбулась у 1836 році. Пізніше цей переклад був перевиданий кілька разів(1894, 1915)[5].

Російською мовою поему перекладали Євген Бертельс (невеликий прозовий переклад з поеми), Т. Форш, але перше повне видання з'явилось з поетичним перекладом російською мовою (повністю) Павла Антокольського[6]. Повний філологічний переклад з фарсі російською здійснив Рустам Алієв.

Українською мовою переклав поему Нізамі Ґенджеві у 1947 році Леонід Первомайський.

Азербайджанською мовою поему переклав поет Самед Вургун[7][8].

Аналіз твору

[ред. | ред. код]
Мініатюра, що зображає Меджнуна з дикими звірами. Інститут рукописів, Баку

Ця романтична поема належить до жанру "удрі" (або ж "одрі"). Сюжет поем цього жанру - удрі, досить простий і обертається навколо кохання без взаємності. Герої удрі напів-вигадані аб напів-історичні персонажі, і їхні вчинки подібні до вчинків інших персонажів романтичних поем цього жанру[5]. Нізамі надав арабсько-бедуїнській легенді перських рис: показав героїв як перських аристократів. Він також переніс розвиток сюжет у міське середовище і додав декілька перських мотивів, прикрасивши розповідь описами природи[5].

Поема була надрукована в різних країнах у різних версіях тексту. Але іранський учений Вахід Дастгерді в 1934 році здійснив публікацію критичного видання поеми, склавши її текст з 66 розділів і 3657 віршів, виключивши 1007 куплетів, визначивши їх як більш пізні інтерполяції (спотворення, додані в текст), хоча він і припускався думки, що деякі з них могли бути включені в текст самим Нізамі[5].

Як і в арабських джерелах, Нізамі посилається на поетичний геній Меджнуна не менше 30 разів. Меджнун в поемі постає як поет, що здатний створювати блискучі вірші в різних поетичних жанрах. У Нізамі Меджнун читає любовні вірші та елегії, що можна розглядати як психологічний самоаналіз, який вказує на розчарування і причини його дій. В своїх коментарях до висловів Меджнуна оповідач завжди стає на його бік, що має вплив на інтерпретацію читача[5].

В живописних образах Меджнуна зображено виснаженим аскетом. Нізамі показує, що досвід люблячої людини і аскета схожі, за винятком того, що аскет діє навмисно, тоді як люблячий страждає від сили кохання. В пролозі та епілозі Нізамі дає поради читачеві на різні теми, такі як швидкоплинність життя, смерть, смиренність и т.д.[5]

В мистецтві

[ред. | ред. код]

Мініатюри, на яких зображені герої поеми «Лейла і Меджнун», до рукописів твору впродовж століть створювали художники-мініатюристи з різних міст, таких як Тебриз, Герат. Серед перських художників — Ага Мирек[9], Мір Сайїд Алі[10], Музаффар Алі.

Мініатюри до рукописів поеми
Лейлі та Меджнун у школі. 1524–25 гг. Султан Мухаммед. Тебризька школа. Метрополітен-музей, Нью-Йорк Меджнун среди диких звірів. 1539—43 гг. Ага Мирек. Тебризька школа. Британський музей, Лондон[9] Меджнун біля намету Лейли. 1539—43 гг. Мір Сфйїд Алі. Тебризька школа. Британська бібліотека, Лондон Лейла зустрічається з Меджнуном у пустелі. XVI століття. Художній музей Волтерс, Балтимор Загибель Лейлі та Меджнуна. 1740-50 рр. Національний музей , Нью-Делі Загибель Лейлі та Меджнуна. 1431 рік. Каліграф Махмуд і невідомий художник. Гератська школа. Ермітаж, Санкт-Петербург

На постаменті пам'ятника Нізамі Ґенджеві в Баку, встановленого в 1949 році, скульптором А. Хрюновым за ескізами художника Газанфара Халикова[11] виконаний барельєф, який зображає героїв поеми — Лейлу и Меджнуна, що навчаються у школі.

За мотивами поеми азербайджанський композитор Кара Караев написав симфонічну пеэму «Лейлі та Меджнун» (вперше була виконана в Баку 29 вересня 1947 года на урочистому вечорі, присвяченому 800-річчю Нізамі Гянджеві)[12] і одноактний балет «Лейла і Меджнун».

В 1960 році за мотивами поеми на кіностудії «Таджикфільм» зняли фільм-балет «Лейлі та Меджнун»[13], перший таджицький фільм-балет[14]. А через рік однойменний фільм за мотивами поеми був знятий на кіностудії «Азербайджанфільм» (роль Меджнуна виконував Нодар Шашик-оглу)[15].

Азербайджанським художником Микаїлом Абдуллаєвым виконані мозаїчні панно на станції метро «Нізамі Ґенджеві» бакинського метрополітену, на яких зображено героїв поеми.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Низами Генджеви. Лейли и Меджнун. К 840-летию Низами Генджеви. Перевод с фарси, предисловие и комментарии Рустама Алиева. / Редактор А. В. Старостин. — Б. : Элм, 1981. — С. 8. — 388 с. — 4000 екз.
  2. ↑ Сара Ашурбейли. Государство Ширваншахов (VI-XVI вв.). — Б. : Элм, 1983. — С. 143-144. — 341 с.
  3. ↑ Yuriko Yamanaka. . — № 55.
  4. ↑ Michiko Suzuki. Oral Tradition of Epic and Folktales. — Music culture in West Asia. — Шаблон:Не переведено 3, 1980. — С. 103. — 155 с.
  5. ↑ а б в г д е ж и A. A. Seyed-Gohrab. . Процитовано 2010-09-16.
  6. ↑ Лейли и Меджнун. Низами Генджеви. Перевод П. Г. Антокольского. — М. : Гослитиздат, 1957. — 227 с.
  7. ↑ А. М. Бабаян, Н. М. Теймурова. Самед Вургун в русской печати. — Б. : Элм, 1976. — С. 12. — 88 с.
  8. ↑ П. Скосырев. Наследство и поиски: статьи, очерки, заметки. — Советский писатель, 1961. — С. 219. — 294 с.
  9. ↑ а б Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
  10. ↑ Архівована копія. Архівовано з джерела 15 грудня 2021. Процитовано 8 квітня 2022.
  11. ↑ Н. Габибов, М. Наджафов. Искусство Советского Азербайджана. — М. : Искусство, 1960. — С. 132. — 198 с.
  12. ↑ Официальный сайт, посвящённый Кара Караеву. Архів оригіналу за 28 вересня 2016. Процитовано 12 серпня 2016.
  13. ↑ Елена Надеждина, Николай Эльяш. Большой балет. Основные этапы развития советского балета. — Знание, 1964. — С. 85. — 86 с.
  14. ↑ История культурного строительства в Таджикистане (1917—1977 гг.). — Дониш, 1983. — Т. II. — С. 258.
  15. ↑ Официальный сайт Фильм Бюро Азербайджана. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 12 серпня 2016.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Лейлі_та_Меджнун_(Нізамі_Ґенджеві)