Лейма

Ле́йма (грец. leimma — надлишок, частка) — особлива павза у віршовому рядку, у віршознавстві позначається значком V.

В античній версифікації дозволялася лише між словами. В сьогочасній поезії лейма означає ритмічну паузу, зумовлену опусканням ненаголошених складів (одного чи двох) у стопі (див. анакруза): «Я терпів свою душу. Страх. Бруд» (Василь Герасим'юк). У цьому анапестичному розмірі два випадки лейми: UU—/UU—/UV—/VV—.

Лейма чітко вирізняється у силабо-тонічному вірші, надаючи йому особливого смислового та психологічного звучання. Найбільше лейма поширена в павзниках (дольниках), що спонукало російського віршознавця Г. Шенгелі — прихильника теорії лейми, розглядати її як замінник павзників.

Див. також

• Ліма (музика)

Джерела

• Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром'як, Ю. І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 397

Посилання

• Лейма // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 548.