Лейтенант Дніпров
| Іван Фомич Харченко | |
|---|---|
| Народився | 1911 Крюків |
| Діяльність | керівник партизанського загону "Дніпровці" |
| Військове звання | Молодший політрук |
Лейтенант Дніпров, справжнє ім'я Іван Хомич Харченко (1911 — ????) — керівник підпільної організації «Дніпровці», яка діяла в Крюкові в часи німецької окупації 1941—1943 рр. Його псевдонімом названа одна з найбільших вулиць Крюкова — набережна Лейтенанта Дніпрова.
Народився в 1911 році в сім'ї робітника-залізничника.
До 1927 р. навчався в семирічній школі, з 1927 по 1929 у школі торгівельного учнівства. З 1929 по 1933 рік працював на різних роботах .З 1933 по 1935 рік служив у рядах РСЧА. З 1936 по 1940 рік — учитель школи ФЗУ Крюківського вагонобудівного заводу.
З вересня 1941 р. був мобілізований в Червону армію при 1059 полку, 297 СД 21 армії. З жовтня 1942 р. комісар дивізіону. Звання молодший політрук одержав 20.04.1942 р. З 20.04.1942 р. командир роти (212 дивізія 40-ї армії).
В районі Тиш Курської області попав в оточення. Зібравшись в Атоманському лісі за 8 км від станції Оскол в районі села Сокоріно зробили прорив, але другу лінію під селом Грязноє Воронезької області прорвати не вдалося. Переодягнувшись в цивільний одяг перейшов лінію фронту та повернувся в Крюків.
Знаходячись в Крюкові ніде не працював. В березні 1943 року огранізував партизанський загін.[1]
Партизанською діяльністю займався з 7.03.1943 року. В травні 1943 року був арештований гестапо за розповсюдження листівок. Просидівши кілька днів в тюрьмі і не знайшовши доказів був випущений німцями на свободу.
Підпільна організація, створена в березні 1943 р студентом технікуму залізничного транспорту Борисом Карповцем, робітником Крюківського вагонобудівний заводу Костем Федоренком та Іваном Харченком.[1]
Під час форсування Дніпра поряд із цивільним населенням значну допомогу Червоній армії здійснила ця підпільна організація. Склад її постійно поповнювався за рахунок радянських патріотів, але серед її членів були й колишні поліцаї та «добровольці», які відчуваючи неминуче повернення радянської влади, намагалися реабілітуватися перед нею. У травні 1943 року підпільна група налічувала 12 чоловік, а в жовтні — близько 60. У вересні до «дніпровців» приєдналася Білецьківська антифашистська організація «Набат».[2]
В офіційному звіті про діяльність «дніпровців» І. Харченко вказував, що її учасники поширили серед населення близько двох тисяч листівок, псували залізничні колії і засоби зв'язку, а під час форсування Червоною армією Дніпра зі зброєю в руках допомагали радянським військам, нападаючи на відступаючі німецькі частини. При цьому було знищено 350 ворожих солдат і офіцерів, 2 танки, 3 бронемашини та захоплено 6 гармат, 6 кулеметів і 66 коней.[2] В своїй біографії Іван Харченко вказував:
Мною особисто, з допомогою Пастернак, порізано зв'язок: в липні між Крюковим і Дріпропетровськом (вирізано 100м), в серпні 200 м між Крюковим та Павлишем, 20.10.1943 року вирізано 100 м — між Кременчуком і Олександрією. В бою мною убито трьох німців, в тому числі снайпера. За час війни був три рази поранений.
Незважаючи на участь «дніпровців» у бойових діях, Кременчуцький міськком КП(б)У, спираючись на висновки органів НКДБ, не визнав їх учасниками антифашистської боротьби. Причина була не в явному перебільшенні успіхів «дніпровців» у боях із німцями, а у звинуваченні їх в українському буржуазному націоналізмі. У доповіді начальника Кременчуцького відділення НКДБ підполковника Верзакова говорилося, що група лейтенанта І. Харченка та організація «Набат» є «націоналістичними і ніякої підпільної роботи на користь радянської влади не проводили, а лише займалися поширенням листівок націоналістичного характеру». На чому ґрунтувалися звинувачення чекістів у причетності групи лейтенанта І. Харченка до українського націоналізму, в документах не уточнювалося.[2]
- ↑ а б Палієвець, Іван (2010). Комуністичний Набат (українська) . Кременчук. с. 136—137. ISBN 978-9667513-86-3.
- ↑ а б в Тристанов, Борис. Полтавщина в годы советско-немецкой войны (1941-1945).