Леон Вітан-Дубейковський
| Леон Вітан-Дубейковський | |
|---|---|
| Лявон Іванавіч Вітан-Дубейкаўскі біл. Лявон Вітан-Дубейкаўскі | |
.jpg) | |
| Народження | 7 (19) липня 1869 |
| Смерть | 6 листопада 1940 (71 рік)° рак шлунка |
| Поховання | цвинтар Расу |
| Країна (підданство) |  Російська імперія.svg){kind=small} Білоруська Народна Республіка.svg){kind=small} Польська Республіка.svg){kind=small} Литва |
| Навчання | Q65680626?, Інститут цивільних інженерівd (1903) і Спеціяльна архітектурна школаd (1910) |
| Діяльність | архітектор, поет, підрядник, фольклорист, педагог |
| Праця в містах | Вільнюс, Смоленськ, Варшава |
| Архітектурний стиль | неоготика, модерн |
| Членство | Q1963748?, Білоруський комітет (Варшава)d, Білоруське наукове товариство і Q3919781? |
 Леон Вітан-Дубейковський у Вікісховищі | |
Леон Вітан-Дубейковський або Леон Дубейковський, повне ім'я Леон Іванович Вітан-Дубейковський (біл. Лявон Іванавіч Дубейкаўскі; 7 (19) липня 1869, Дубейково Мстиславського повіту — 6 листопада 1940, Вільнюс) — білоруський політичний і громадський діяч, поет, інженер-будівельник, архітектор.
Народився 7 (19) липня 1869 в селі Дубейково Мстиславського повіту Могильовської губернії в родині дрібного шляхтича Яна Дубейковського і Агафії з роду Деружинських. Древній дворянський рід Дубейковських бере свій початок приблизно з XIV ст., від часів існування Мстиславського удільного князівства. Колись багатий рід, під час поділів Речі Посполитої збіднів і занепав[1]. Охрещений був у храмі Успіння Пресвятої Богородиці в Мстиславі[1].
Подорослішавши, Дубейковський почав збирати білоруський фольклор, самостійно опрацьовував усну народну творчість, пробував писати сам. На початку 1890-х рр. написав байку «Потягне вовк — потягнуть і вовка» і вірш «Буря».
Закінчив Мстиславське міське училище. У 17 років, всупереч волі батьків, які пропонували йому йти в писарі, Леон Дубейковський вирушив до Варшави і вступив на навчання на будівельника[1] в школу будівельних ремесел. Щоб заробляти гроші на навчання і проживання, вечорами підробляв на будівництві[1].
Через два роки, маючи вже диплом професійного будівельника, повернувся на батьківщину. Від початку 1890-х рр. Дубейковський керував відновленням католицьких храмів в Мстиславі, Могильові, Орші, Кричеві, Чечерську, в селищах Свіслоч Осиповицького повіту і Смоляни Оршанського повіту. Під час реконструкції Смолянского костелу йому пощастило працювати разом з відомим архітектором Леоном Даукші, знайомство з яким багато в чому визначило подальший професійний вибір Дубейковського[1].
У 1894 році виграв патент на будівництво нового кам'яного храму в Смоленську. З 1896 по 1898 керував великою бригадою будівельників, яка виконувала основні роботи зі зведення храму. У 1897 р з метою кращої організації власної будівельної справи він заснував приватне інженерне «Товариство Л. Дубейковський і Ко»[1], яке виконувало будівельні, інженерно-проектні, цементні і реставраційні роботи[2], а через рік — завод залізобетонних виробів[1].
За деякий час виїхав на навчання до Петербурга, де через рік, в 1903 році[3], екстерном склав іспити на звання інженера-архітектора при Інституті цивільних інженерів[1]. Поряд із будівництвом цивільних будівель, на прохання місцевих православних священиків, Дубейковський збудував церкви в Ярцево і Монастирщина Смоленської губернії[1], які були закінчені в 1903 році[2]. У 1904 році побудував у Вязьмі кам'яний будинок казначейства, а в Смоленську — будівлю міської пошти (не збереглася)[2].
Під час російсько-японської війни і революційних подій 1905―1907 років, коли будівельні підприємства в Російській імперії переживали занепад, Леон Вітан-Дубейковський вирішив закрити свою справу, продав власний завод, поклав гроші в банк і виїхав до Парижа, де в 1907―1909 роках навчався в архітектурній школі[1], після закінчення в 1910 році отримав звання архітектора-художника[1].
Дубейковський влаштувався на роботу у Варшаві, в приватне архітектурно-будівельне бюро Лільпопа і Янковського. Набравшись за три роки професійного досвіду і склавши потрібний капітал, створив власну проектну фірму з будівництва промислових і житлових будинків. Одночасно викладав будівельну справу у Варшавському середньому промислово-технологічному училищі інженера Петровського. За його проектом була побудована фабрика братів Рингів, кілька прибуткових будинків у Варшаві. Входив до складу Кола архітекторів у Варшаві (пол. Koło architektów w Warszawie). Етапною для нього стала робота над приватним проектом палацового ансамблю по вул. Флора, 7 у Варшаві, який він виконав в стилі європейського модерну. Для будівництва архітектурного комплексу на початку 1914 році були проведені підготовчі роботи, але у зв'язку з початком Першої світової війни подальша праця припинилася[1].
Постійно виписував білоруську пресу і літературу, листувався з редакціями газети «Наша Нива» і католицьким тижневиком «Biełarus». Кілька разів відвідував Вільнюс, де близько познайомився з лідерами білоруського національного руху: братами Луцкевич, Вацлавом Івановским, Володимиром Сталигвою, о. Франциском Будько та ін. Допомагав матеріально видавничій групі «Загляне сонце і в наше віконце»[1].
Восени 1916 року Дубейковський приїхав до Петербурга, де отримав несподівану пропозицію від о. Франциска Будько зробити проект білоруського костелу в Янатруді. Завдяки клопотанню єпископа Едварда Роппа Франциск Будько домігся затвердження проекту від офіційної російської влади, але лютнева революція 1917 року перешкодила планам священика[1].
Період від 1917 року Дубейковський повністю віддав білоруській національній справі. До Білорусі він переїхав незадовго до більшовицького перевороту, знайшовши притулок у маєтку Михавці під Радошковичами в садибі білоруського літератора і політичного діяча Олександра Власова[1]. У 1917 році ― член Білоруського національного комітету в Мінську.
З 1 червня 1918 року постановою Народного Секретаріату Білорусі Леон Вітан-Дубейковський був затверджений головним урядовим архітектором Білоруської Народної Республіки. Він почав розробляти зразки державних національних нагород (ескізи цих зразків зберігаються в Білоруському державному архіві-музеї літератури і мистецтва). За завданням уряду БНР влітку того ж року архітектор завершив проект будівлі Першої білоруської національної гімназії в Будславі. Отримавши урядову грошову субсидію, Дубейковський сам особисто туди поїхав і очолив будівництво. Але польська окупація не дозволила йому завершити розпочатої справи. За наказом нової адміністрації Будславска білоруська гімназія була ліквідована як «притулок більшовизму»[1].
Щоб посприяти порозумінню польської і білоруської інтелігенції, він став одним з ініціаторів створення восени 1919 Польсько-білоруського товариства, до якого увійшли княгиня Магдалена Радзивілл, граф Єжи Чапський, Едвард Войнілович та інші відомі особистості. Твердо тримаючись ідеї незалежності Білорусі, Дубейковський сміливо виступав в білоруській пресі проти польського шовінізму. Вступив до лав Білоруської соціал-демократичної партії[1].
Знаючи хороші зв'язки Дубейковського у Варшаві, голова Ради міністрів БНР Антон Луцкевич затвердив його 15 червня 1919 року на посаду консула білоруського уряду в Польщі. На той час Дубейковський обіймав посаду архітектора в м. Янові Люблінського воєводства, але залишив прибуткове місце і виїхав до польської столиці захищати інтереси Білорусі. У жовтні 1919 року він ініціював створення Білоруського комітету у Варшаві, виконував обов'язки його голови[1]. Після еміграції Ради БНР працював в білоруському представництві у Варшаві 1919―1922.
Від 1922 року жив у Вільнюсі, одружився з Юліаною Менке. Був президентом білоруської католицької парафії Святого Миколая, діячем Білоруського інституту господарства і культури. Брав участь у виданні газети «Білоруський фронт». Займався архітектурно-будівельними роботами, між іншим проектував церкву в селищі Відзи і костел в Дрисвятях. За участь у білоруському національному русі був переслідуваний польською владою.
Помер 6 листопада 1940 року у вже окупованому радянськими військами Вільнюсі. Похований на Вільнюському кладовищі Росса (Расу).
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Часопіс "НАША ВЕРА" :: 2/1998 :: РУПІЎСЯ ДЗЕЛЯ БОГА І ЛЮДЗЕЙ. media.catholic.by. Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 5 травня 2016.
- ↑ а б в Ольга Машарова. Архитектура и строительство (№7 (206) 2009 г.). Калейдоскоп. ais.by. Архів оригіналу за 2 червня 2016. Процитовано 5 травня 2016.
- ↑ Вітан-Дубейкаўскі Лявон Іванавіч. Беларуская энцыклапедыя: У 18 т. Т. 4: Варанецкі — Гальфстрым / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў і інш. — Мн.: БелЭн., 1997. — 480 с.: іл. ISBN 985-11-0090-0 (т. 4), ISBN 985-11-0035-8
- Vitan K. Lavon Vitan-Dubiejkauski: Da 85 uhodkaŭ naradżeńnia. — Niu Jork, 1954.
- Архітэктура Беларусі. Энцыклапедычны даведнік. — Мінск, 1993. — ISBN 5-85700-078-5 (біл.)
- Календарыюм // «Czasopis». — № 07—08/2004 (біл.)
- Ляхоўскі У. Рупіўся дзеля Бога і людзей: Жыццёвы шлях Лявона Вітан-Дубейкаўскага // Наша вера. — 1997. — № 4. (біл.)
- Дубейкоўскі Лявон Янавіч [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (біл.)
- Leon Witan — Dubiejkowski (budowniczy kościoła w Dryświatach) // Dryświaty (blog), 17.3.2006 (пол.)
- Ziemia ojczysta Leona Witana-Dubiejkowskiego [Архівовано 5 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Radzima.org (пол.)
