Лео Вейнер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Лео Вайнер)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лео Вейнер
угор. Weiner Leó
Зображення
Зображення
250px
Основна інформація
Дата народження16 квітня 1885(1885-04-16)[1][2][…]
Місце народженняБудапешт, Австро-Угорщина[4][5]
Дата смерті13 вересня 1960(1960-09-13)[4][1][…] (75 років)
Місце смертіБудапешт, Угорська Народна Республіка[4][5]
ПохованняКерепеші
ГромадянствоУгорщина
Віросповіданняюдаїзм[6]
Професіякомпозитор, педагог
ОсвітаБудапештська музична академія
ВчителіГанс фон Кесслер
Відомі учніGyörgy Ferenczyd, Mihály Kuttnerd, Péter Komlósd, Victor Aitayd, György Terebesid, János Starkerd і Георг Шолті
Інструментифортепіано
Моваугорська
Жанрикласична музика
ЗакладМузична академія Ференца Ліста
Нагороди
ПреміїПремія імені Кошута
Заслужений артист УНР
CMNS: Файли у Вікісховищі

Лео Вейнер (угор. Weiner Leó, 16 квітня 1885, Будапешт — 14 листопада 1960, Будапешт) — угорський композитор, один з провідних музичних педагогів першої половини ХХ століття. Двічі лауреат державної премії імені Кошута (1950, 1960).

Біографія

[ред. | ред. код]

Перші уроки гри на піаніно отримав від свого брата. Пізніше навчався у Іштвана Томана, закінчив Будапештську музичну академію по класу композиції Ганса фон Кесслера. Ще будучи студентом, за серенаду для оркестру отримав ряд нагород, в тому числі стипендію ім. Ференца Ліста, премії ім. Фолькмана і Еркеля.

З 1908 викладав теоретичні предмети в альма-матер; з 1912 — професор композиції, з 1920 — професор камерної музики, вів клас камерного ансамблю. Викладав також в школі Фодора.

У 1949 пішов на пенсію як почесний професор, продовжуючи викладати до кінця свого життя.

Серед його відомих учнів: Антал Дораті, Андре Ґертлер, Петер Комлош, Янош Старкер, Фріц Райнер, Ференц Сабо, Ґеорґ Шолті, Дердь Шебек, Ласло Галас.

Творчість

[ред. | ред. код]

У ранніх творах Вейнера можна виявити сліди впливу романтичної музики від Бетховена до Мендельсона, пізніше — французьких імпресіоністів.

У числі найбільш відомих творів Вейнера — сюїта для оркестру «Чонгор і Тюнде» (1903).

Крім того, серед помітних композицій Вейнера: струнні тріо, три струнних квартети, дві скрипкові сонати, п'ять дивертисментів для оркестру, симфонічна поема, а також численні камерні та фортепіанні п'єси.

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • У 1950 і 1960 — Премія імені Кошута;
  • 1960 — Заслужений артист УНР;
  • У Будапешті проводиться Міжнародний конкурс імені Лео Вейнера.

Джерела

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]