Лесняк Омелян

Омелян Лесняк
Омелян Лесняк;
Сотник (гауптман),; Отаман
Загальна інформація
Народження	24 квітня 1882; с. Стецева, нині Снятинський район (або м.Городенка)
Смерть	1953; Відень?
Військова служба
Приналежність	ЗУНР
Вид ЗС	Збройні сили Австро-Угорщини; УСС; УГА
Війни / битви	Перша світова війна; Українсько-польська війна 1918—1919
Командування
	1-й курінь УСС, 3-я бригада УГА

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лесняк.

Омелян Лесняк (Лисняк^[1]^[2] 24 квітня 1882, с. Стецева, нині Снятинський район — 1953?, Відень?) — український військовий діяч, командир куреня Легіону УСС, отаман Української Галицької Армії.

Біографія

Омелян Лесняк народився 24 квітня 1882 року в с. Стецева Снятинського повіту на Станіславівщині, нині Снятинський район, Івано-Франківська область, Україна (за іншими даними, у Городенці).

У роки Першої світової війни 1914-18 — капітан (гауптман) австрійської армії. З березня 1916 — у складі Легіону Українських Січових Стрільців. У вересні 1916 р. командував першим куренем УСС (входив до складу I-го полку Легіону УСС^[2]), який вів кровопролитні бої проти російських військ у районі Лисоні. 30 вересня 1916 р. потрапив у полон, де перебував до 1918 року.

Під час українсько-польської війни 1918—1919 служив в Українській Галицькій Армії. У 1919 р. був призначений командантом Золочівської військової округи, з кінця червня 1919 — командант 3-ї бригади УГА.

У листопаді 1919 р. Лесняк за дорученням Начальної Команди УГА (генерала Мирона Тарнавського^[1]) вів переговори з представниками Добровольчої Армії генерала А. Дєнікіна про умови перемир'я. 1 листопада 1919 р. під час переговорів у штабному вагоні генерала Добровольчєскої армії Я. Слащьова на залізничній станції Гайсина під час переговорів висунув умови: припинити бойові дії, у випадку переходу УГА на сторону Добрармії не використовувати проти Армії УНР, надати УГА меддопомогу, відпочинок.^[3]

Після завершення національно-визвольних змагань 1917—1921 роках жив в еміграції у Чехо-Словаччині та Австрії.

У 1946 році схоплений співробітниками НКВС СРСР. Подальша доля невідома. За деякими даними, згодом вийшов з ув'язнення і повернувся до Відня, де помер.

Примітки

↑ ^а ^б Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 260.
↑ ^а ^б Шанковський Л. Бучаччина в роки визвольної війни 1918—1920 // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 812.
↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 260—261.

Джерела

Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — ISBN 5-7707-7867-9.

Посилання

[З60-1] а ^б Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 260.

[Ш12-2] а ^б Шанковський Л. Бучаччина в роки визвольної війни 1918—1920 // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 812.

[3] Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 260—261.

[1]

[2]

[3]