Лист (у сучасному розумінні) — написаний чи надрукований на папері або електронний текст, що звернений до деякої фізичної або юридичної особи (осіб). Існують також так звані відкриті листи (тобто, по суті, неприватні) — письмові звернення до певної громади, багатьох осіб.
Лист є культурним надбанням, передумовою якого було подолання неписьменності, й який має за основу розвиток писемної мови. Його використання як засобу спілкування, вимагає вміння писати і читати (наприклад, як лист в наочно-графічному сприйнятті у сенсі писання, читання або використання письмового приладдя та письмових засобів — епістолярний стиль, риторика тощо)[1].
В давнину, повідомлення (листи) доправляли зазвичай, пішки чи бігом, на конях, кораблями або голубиною поштою, а згодом автомобілями, літаками та залізничним транспортом, а в межах селищ, листоношами.
Численні археологічні дослідження свідчать, що листування існує з давніх-давен. У ході історії змінювався матеріал, на котрому писались листи. Це були кам'яні, дерев'яні, глиняні таблички, пальмове листя, папірус, вощені дощечки, пергамент і тільки згодом, з XV століття — папір.[2]
За тридцять років після того, 1837 року на розгляд парламенту Великої Британії було подано проєкт нової поштової реформи. Її автором був Роуленд Хілл. Згідно з проєктом спрощувалась і уніфікувалась система поштових тарифів, уводилась попередня оплата поштових відправлень шляхом наклеювання марок. 10 січня1840 року поштова реформа набрала сили, а за шість місяців в обіг надійшла перша у
У даний час (2020-і роки) під листом розуміють також повідомлення, створене та/або передане електронним способом (наприклад, з використанням електронної пошти), або за допомогою SMSмобільного телефону. А також містить не лише допис, але і різні мультимедійні доданки (наприклад, зображення, відео- та аудіозаписи).
Але в цифрових листах, немає можливості подивитися на почерк знайомої або рідної людини та визначити настрій чи характер дописувача; а кому пощастило листуватися з чуттєвою ніжною дівчиною, то можна було інколи серед літер, побачити засохлі слізки розлуки.
Вгорі праворуч слід писати дату написання листа[3]. Раніше в ділових листах дату ставили на початку листа, а в приватних — наприкінці[4]. Тепер прийнято з неї починати в будь-якому випадку. Далі йде звертання до адресата і власне зміст самого листа. Починаючи листа, слід відступити 2-3 см від дати, залишаючи зліва абзац. У звертанні засвідчується ставлення до людини — повага, любов, службова залежність чи офіційність. Прикладами початку листа можуть бути наступні[3]:
Високоповажний пане Консуле!
Вельмишановний пане Професоре!
Високопреподобний Отче Докторе!
Шановна Редакціє!
Дорогий Друже Андрію!
Мої дорогі батьки!
Рідненька матусю!
Моя люба сестричко!
Мій незабутній Друже!
Моє серденько!
Після цього описується причина, що спонукала до написання листа. Якщо це лист-відповідь, то спочатку висловлюється подяка за лист, а лише після, дається відповідь.[3]
Якщо лист пишуть до добре знайомих, товаришів, то найперше запитуємо про справи адресата, цікавляться його здоров'ям, здоров'ям найближчих йому людей, його працею й успіхами, а тоді вже повідомляють і про себе з належною скромністю, але не забуваючи обов'язково підкреслити також і власні заслуги та здобутки.[3]
Ділові листи повинні мати чіткі вислови, бути стислими, якомога точно висловлювати суть справи і сенс причини написання (клопотання, запит тощо).[3]
Етикет листування — це звичай, традиція, котра складалася впродовж років існування листування.[2]
Писати лист (насамперед діловий) прийнято лише з одного боку аркуша паперу — зворот повинен залишатися чистим. Починати послання треба зі звертання та привітання. Завершуючи його, вказують адресу й число написання.[2][2] Діловий лист повинен мати вихідний (канцелярський) номер.
Листи-поздоровлення посилаються заздалегідь, для того, щоб адресати отримали їх напередодні або у день свята. Виняток становить Новий рік — термін поздоровлень у цьому разі, може розтягнутись на весь перший тиждень опісля новорічної ночі.[2]
Зазвичай у листах з великої літери пишуть всі особові й присвійні займенники, що стосуються особи адресата (Ти, Ви, Тебе, Тобі, Вам, Вас, Твій, Ваш, з Вами тощо), а також іменники, що є назвами найближчих родичів адресата («Ваша Мама», «Як здоров'я Твоєї Дружини?»).[3]
Відповіді на листи дають відразу ж, або якнайбільше у термін до двох тижнів. Якщо відбулась затримка з відповіддю, то пишуть вибачення, можливо пояснивши причину затримки, і лише після цього приступають до основного змісту листа.[3]
В давнину, розмір листа зазвичай, відповідав статусу держави. Наприклад, в Кам'янець-Подільському державному історичному музеї-заповіднику зберігається лист (сувій) турецького султана Мегмеда IV, володаря найпотужнішої на ті часи держави — Османської імперії гетьману Б. Хмельницькому, розміром 1,4 х 0,6 метри. Дев'ятирічний султан (напевно з допомогою 24 річної матері-султани українського походження, яка згодом стала валіде і регентом — Хатідже Турхан, та візира) 1651 року, напередодні битви під Берестечком, звертається до гетьмана, як: «до одного з найбільших володарів над народами християнського віросповідання, козацького гетьмана», де повідомляє, що особисто просив кримського хана Ісляма III Ґерая допомагати Хмельницькому у боротьбі проти Польщі і що в дарунок, відправляє гетьману золототканий халат на знак приятельських стосунків.[5]
Все ще знаходять листи згорнуті у трубочку та закорковані у пляшки, які відправлялися десятки років тому (кидалися у воду) і після довгих мандрів нарешті прибилися до берега.[9]
↑Письма говорящие [Архівовано 22 квітня 2019 у Wayback Machine.] // Большой филателистический словарь / Н. И. Владинец, Л. И. Ильичёв, И. Я. Левитас, П. Ф. Мазур, И. Н. Меркулов, И. А. Моросанов, Ю. К. Мякота, С. А. Панасян, Ю. М. Рудников, М. Б. Слуцкий, В. А. Якобс; под общ. ред. Н. И. Владинца и В. А. Якобса. — М.: Радио и связь, 1988. — 320 с. — 40 000 экз. — ISBN 5-256-00175-2. (Перевірено 24 липня 2011)
Большой филателистический словарь / Под общ. ред. Н. И. Владинца и В. А. Якобса. — М.: Радио и связь, 1988. — 320 с. — ISBN 5-256-00175-2. (См. статьи, начинающиеся на Письма, а также Письменная корреспонденция, Письмоносец и Письмосортировочные машины.)
Кнабе Г. С.Античное письмо // Древо познания — древо жизни / Г. С. Кнабе. — М.: РГГУ, 2006. — С. 502—525.
