Лобогрійка
Лобогрійка — проста жниварка на кінній або тракторній тязі, що застосовувалася для збирання зернових і інших культур. Скошений хліб подавався на платформу лобогрійки і вручну вилами скидався на полі. Відомі з 1842 року.[1] Назву отримали через те, що робітник через інтенсивну роботу нагрівав лоба.[2]
Розроблені на базі жниварок-самоскидок заводу Вуда. Відсутність у лобогрійці механізму скидання робило її більш надійною. При прибиранні платформи могла використовуватися для косіння сіна і замінювала сінокосарку[3].
В Україні у другій половині XIX ст. сінокосарки випускали кілька заводів.[3] Завод фірми «Лепп і Вальман», що був на Хортиці, у 1874 році випустив першу лобогрійку, а у 1886 році вже випустив 2 тис. лобогрійок.[2]
- «Лобогрійка» — оповідання Остапа Вишні, написане 1948 року
- ↑ Сільськогосподарські машини. Електронний підручник. ДУ «НМЦ «Агроосвіта». Процитовано 27 лютого 2021.
{{cite web}}: Недійсний|мертвий-url=dead(довідка) - ↑ а б Олег Баранков. Заселення німцями Чернігівщини у XVIII столітті // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. — 2004. — Вип. 16. — С. 6-12. Архівовано з джерела 18 лютого 2022. Процитовано 11 березня 2021.
- ↑ а б Вовкотруб Ю. М. Сільськогосподарські машини та їх застосування в аграрному секторі Наддніпрянської України (II половина XIX — початок XX ст.) / Ю. М. Вовкотруб // Український селянин. — 2006. — Вип. 10. — С. 249-252.