Логвиненко Леонід Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Логвиненко.
Леонід Андрійович Логвиненко
Леонід Логвиненко (травень 2019)
Народився30 березня 1961(1961-03-30) (63 роки)
с. Мисайлівка, Богуславський район, Київська область, УРСР
ГромадянствоСРСР СРСР → Україна Україна
Діяльністьпоет, публіцист, журналіст, фотокореспондент
Alma materКиївський державний університет імені Тараса Шевченка
ЗакладВечерний Харьков, Слобідський край, Главноеd, Сільські вісті і ХДАК
Мова творівукраїнська
ЧленствоНаціональна спілка журналістів України і Національна спілка письменників України
Нагороди
Заслужений журналіст України
Заслужений журналіст України
CMNS: Логвиненко Леонід Андрійович у Вікісховищі

Леоні́д Андрі́йович Логвине́нко (нар. 30 березня 1961, с. Мисайлівка, Богуславський район Київської області[1][2]) — український журналіст, поет, публіцист, фоторепортер, волонтер української армії, викладач кафедри журналістики факультету культурології Харківської державної академії культури, переможець конкурсу Національної спілки журналістів України в номінації «Журналіст року» (2017)[3], Заслужений журналіст України (2007), власний кореспондент газети «Сільські вісті» у Харківській області, член Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України.

Біографія

[ред. | ред. код]

Леонід Логвиненко народився 30 березня 1961 у селі Мисайлівка на Богуславщині.

Освіту здобув у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка.

Закінчивши університет, Леонід Логвиненко переїздить на Харківщину. У Харкові він працює як журналіст у місцевих газетах «Вечірній Харків», «Слобідський край», «Главное». Також друкується у газетах «Україна молода», «Дзеркало тижня», «Сільські вісті» та інших виданнях, деякі з яких стали резонансними[4].

Станом на початок 2007 року був завідувачем редакції газети «Слобідський край»[5], а станом на 2012 рік був заступником головного редактора газети «Главное»[6].

Леонід Логвиненко з 2001 року часто ставав переможцем обласного творчого професійного журналістського конкурсу «Часопис» у номінаціях «Золоте перо», «Журналіст року», «Зірка журналістики», «Журналістське розслідування»[7].

З 2012 року є власним кореспондентом газети «Сільські вісті» в Харківській області[2].

Після захоплення Слов'янська російськими військами та початку російсько-української війни Леонід Логвиненко не один раз їздив на фронт та передову до українських бійців і як журналіст, і як волонтер. Побував у Слов'янську, Дебальцевому, Широкиному, Водяному, Авдіївці, Мар'їнці, Опитному, Гранітному, на шахті «Бутівка», на «Зеніті», у Щасті, Станиці Луганській, Красногорівці тощо. Спільно з волонтерською групою «Вольниця» брав участь у понад 50-ти концертах, під час яких читав свої вірші.[4][8] Під час цих поїздок він багато спілкувався із людьми, українськими бійцями та фотографував. Нариси з цих поїздок увійшли до його книжки «Місячна соната війни», яка вийшла друком у 2016 році. Зокрема, Леонід Логвиненко сфотографував останній танець у житті Юрія Литвиненка[1][8].

У 2018 році став викладачем кафедри журналістики Харківської державної академії культури, де він викладає дисципліни щодо пресової журналістики та журналістського розслідування[7].

Творчий доробок

[ред. | ред. код]

Поетичні збірки та публіцистичні книжки Леоніда Логвиненка присвячені темам любові до рідної землі та людей, проблемам національного відродження, людської гідності, а у виданнях з 2014 року — людям війни[9][4]. Зокрема, за публіцистичну книгу «Місячна соната війни» він став лавреатом Міжнародної премії фонду Воляник-Швабінських фундації Українського вільного університету в Нью-Йорку[7] та став у 2017 році переможцем конкурсу Національної спілки журналістів України в номінації «Журналіст року»[3], а книжку «Танго білих лисиць» отримав спеціальну відзнаку в номінації «Кращий журналістський матеріал (фоторепортаж, серія) про події на Сході України (в зоні ООС)» конкурсу Національної спілки журналістів України[10][11].

Також Леонід Логвіненко має у своєму доробку три персональні професійні фотовиставки, зокрема, одна з них «Харківський Майдан: сторінки щоденника», яка відкрилась у лютому 2016 року, висвітлює перебіг Революції Гідності у Харкові в об'єктиві його фотокамери. Також під час експонування виставки відбулось кілька творчих зустрічей із Леонідом Логвиненком.[12][13][14]. Також він брав участь у колективній виставці «Хроніка Харьківщини. Спеціальний репортаж» разом з Констянтином Буновським, Віктором Кочетовим, Олексієм Лебедєм, Марією Зайцевою, Ігорем Лептугою і Романом Шупенком, яка висвітлює події на Харківщині у 2014—2016 роках[15].

Він є автором таких збірок та книжок:

  • Логвиненко Л. А. Причастя / Упоряд. та підготовка тексту Світлани Телегіної; Переднє слово Василя Борового. — Харків: П. П. Якубенко, 2004. — 98 с. — ISBN 966-8094-66-2
  • Логвиненко Л. А. Білого янгола зоряна тінь / Переднє слово Степана Сапеляка. — Харків: П. П. Якубенко, 2006. — 120 с. — ISBN 966-8964-48-9
  • Логвиненко Л. А. Загублений світ / Л. А. Логвиненко. — Харків: Чайка, 2011. — 367 с.: іл. — ISBN 978-966-2619-09-6[16]
  • Логвиненко Л. А. Місячна соната війни: Есе вірші, світлини. — Харків: Майдан, 2016. — 246 с. — ISBN 978-966-372-662-5
  • Логвиненко Л. Харківський майдан. Репортаж між сторінками щоденника (фотоальбом). — Харків: РА Ірис. 2017—208 с.: іл. — ISBN 978-966-95223-75[17]
  • Логвиненко Л. А. Танго білих лисиць (2018)

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Заслужений журналіст України «за вагомий особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток Харківщини, значні професійні здобутки, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 75-річчя утворення області» (2007)[5]
  • Переможець конкурсу Національної спілки журналістів України в номінації «Журналіст року» за книгу «Місячна соната війни» (2017)[3]
  • Лавреат Міжнародної премії фонду Воляник-Швабінських фундації Українського вільного університету в Нью-Йорку за книгу «Місячна соната війни»[7]
  • Спеціальна відзнака в номінації «Кращий журналістський матеріал (фоторепортаж, серія) про події на Сході України (в зоні ООС)» конкурсу Національної спілки журналістів України за книгу «Танго білих лисиць»[10]
  • Численні перемоги на обласному творчому професійному журналістському конкурсі «Часопис»

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Олена Кощенко. Фронтовими дорогами. Сільські вісті. — 2017. — № 27 (19472). — 7 квітня. Архів оригіналу за 28 січня 2020. Процитовано 1 лютого 2020.
  2. ↑ а б Логвиненко Л. А. Місячна соната війни: Есе вірші, світлини. — Харків: Майдан, 2016. — 246 с. (інформація з обладинки) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 13 липня 2019. Процитовано 1 лютого 2020.
  3. ↑ а б в НСЖУ назвала переможців творчих конкурсів з нагоди Дня журналіста. Детектор медіа. 6 червня 2017. Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 1 лютого 2020.
  4. ↑ а б в Фотопоема війни Леоніда Логвиненка: «Ми ж як жертва богам серед срібних отав. Де з’явитися нам, нас ніхто не питав». Урядовий кур'єр. 12 жовтня 2019. Архів оригіналу за 30 жовтня 2019. Процитовано 1 лютого 2020.
  5. ↑ а б Указ Президента України від 21 лютого 2007 року № 135/2007 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій Харківської області»
  6. ↑ Н. Гук стал победителем областного конкурса журналистики "Часопис-2012". Status quo. 5 червня 2012. Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 1 лютого 2020. (рос.)
  7. ↑ а б в г Харківська державна академія культури. Факультет культурології. Кафедра журналістики. Склад кафедри. Логвиненко Леонід Андрійович. Архів оригіналу за 26 червня 2019. Процитовано 1 лютого 2020.
  8. ↑ а б Лариса Салімович. Розчахнута душа: у Харкові вийшла друком книга про рядових трударів війни. Україна молода. — 2017. — № 072. — 13 червня. Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 1 лютого 2020.
  9. ↑ Knugoman. Леонід Логвиненко. Архів оригіналу за 1 серпня 2019. Процитовано 1 лютого 2020.
  10. ↑ а б Підсумки творчих конкурсів НСЖУ 2019 року. Національна спілка журналістів України. 5 червня 2019. Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 1 лютого 2020.
  11. ↑ У Буковелі відбулося нагородження переможців творчих конкурсів НСЖУ. Національна спілка журналістів України. 18 вересня 2019. Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 1 лютого 2020.
  12. ↑ Відкриття виставки «Харківський Майдан: сторінки щоденника». Харківський обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва. 23 лютого 2016. Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 1 лютого 2020.
  13. ↑ Ирина Антонюк (16 лютого 2016). В городе открылась выставка, посвященная «Харьковскому Майдану». Медиа группа «Объектив». Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 1 лютого 2020. (рос.)
  14. ↑ В Харькове пройдет выставка, посвященная Майдану. Status quo. 15 лютого 2016. Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 1 лютого 2020. (рос.)
  15. ↑ Открылась фотовыставка "Хроники Харьковщины". Status quo. 7 червня 2016. Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 1 лютого 2020. (рос.)
  16. ↑ Харьковский журналист Л. Логвиненко презентовал книгу. Status quo. 12 липня 2011. Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 1 лютого 2020. (рос.)
  17. ↑ Інформаційно-аналітичний центр «Євро Харків». Презентація книги Леоніда Логвиненка “Харківський Майдан. Репортаж між сторінками щоденника”. Харків, 23.03.2017. Процитовано 1 лютого 2020.

Джерела

[ред. | ред. код]



Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Логвиненко_Леонід_Андрійович&oldid=41407815