Луз (міфологія)

Луз («Лузіади», 1880).

Луз (лат. Lusus; порт. Luso) — персонаж португальської національної міфології XVI ст. Оспіваний у «Лузіадах» Луїша де Камоенша (1572). Виступає як компаньйон або син Бахуса, римського бога вина. Легендарний цар-засновник Лузітанії (Португалії), міфічний родоначальник лузітанів (португальців). Головна фігура національного фундаційного міфу. У античних і середньовічних джерелах не зустрічається. Герой романтичної португальської літератури. Від його імені походить назва епопеї «Лузіади» — пісні про нащадків Луза та їхні героїчні подвиги. Також — уособлення самої Португалії.

У «Лузіадах»

• У «Лузіадах» Португалію часто називають «країною Луза», «землями Луза», або «домом Луза».
• Португальців поетично називають «лузітанами», «нащадками Луза», «народом Луза», «Лузовими синами / синами Луза», «Лузовими дітьми / дітьми Луза», «воїнами Луза»

Португальський оригінал		Український переклад.
ІІІ:21 "Esta é a ditosa pátria minha amada, A qual se o Céu me dá que eu sem perigo Torne, com esta empresa já acabada, Acabe-se esta luz ali comigo. Esta foi Lusitânia, derivada De Luso, ou Lisa, que de Baco antigo Filhos foram, parece, ou companheiros, E nela então os Íncolas primeiros. --- VIII:2-4 "Estas figuras todas que aparecem, Bravos em vista e feros nos aspectos, Mais bravos e mais feros se conhecem, Pela fama, nas obras e nos feitos: Antigos são, mas ainda resplandecem Colo nome, entre os engenhos mais perfeito Este que vês é Luso, donde a fama O nosso Reino Lusitânia chama. "Foi filho e companheiro do Tebano, Que tão diversas partes conquistou; Parece vindo ter ao ninho Hispano Seguindo as armas, que contino usou; Do Douro o Guadiana o campo ufano, Já dito Elísio, tanto o contentou, Que ali quis dar aos já cansados ossos Eterna sepultura, e nome aos nossos. "O ramo que lhe vês para divisa, O verde tirso foi de Baco usado; O qual à nossa idade amostra e avisa Que foi seu companheiro e filho amido. Vês outro, que do Tejo a terra pisa, Depois de ter tão longo mar arado, Onde muros perpétuos edifica, E templo a Palas, que em memória fica?		ІІІ:21 Оце й моя кохана батьківщина, Де білий світ уперше я узрів. Я був би найщасливіша людина, Коли б по грозах очі там склепив. Це – Лузітанія, що в пам’ять сина Так називається із тих років. Той Луз, чи Ліз,– нащадок Бакха грізний – Був перший житель нашої вітчизни. --- VIII:2-4 «Сеньйоре, це героїв наших цвіт, Ти бачиш горду й певну їх поставу, Такі ж міцні були, й скоряли світ, І здобули собі навіки славу; Вони для нас живі з прадавніх літ,– Борці за лицарську відважну справу. Це – Луз, і наша ним земля ясна, То й зветься Лузітанія вона. Він був супутником, а може, й сином Палкого Вакха, і тоді ж внівець Розбив іспанців у краю долиннім, І там осів, мандрівник і борець. Отож між Дору й Гвадіани плином, Де він знайшов могилу, наш отець, Полями Єлісейськими багата, Земля зоветься йменням його брата. Ти бачиш, свідчить він одне із двох, Піднісши берло Вакха на відраду: Чи взяв його в супутники той бог, Чи сам він син для бога винограду. А той, що звідав горя і тривог, Ще довго борознив моря всі зряду, Затим прибув на Тежу береги І став для нас безмежно дорогий».

Див. також

• Лех, Чех і Рус

Джерела

• Camões, Luís de. Os Lusiadas, Lisboa, Portugal: en casa de Antonio Gocalvez, 1572. [1] [Архівовано 14 березня 2007 у Wayback Machine.], HTM [Архівовано 23 лютого 2019 у Wayback Machine.], PDF [Архівовано 11 листопада 2017 у Wayback Machine.]
• Камоенс, Луїс де. Лузіади: Поема [Архівовано 28 лютого 2019 у Wayback Machine.]. / Перекл. з порт. М. Литвинця; Передм. О. Гончара; Післям. О. Алексеєнко. — К.: Дніпро, 1987. — 447 с.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Луз (міфологія)