Перейти до вмісту

Лулу Вонг (кінорежисерка)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Лулу Вонг
Народилася25 лютого 1983(1983-02-25) (41 рік) Редагувати інформацію у Вікіданих
Пекін Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна США Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністькінорежисерка, сценаристка Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materNew World School of the Artsd і Бостонський коледж Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки активності2005–present
IMDbID 2304675 Редагувати інформацію у Вікіданих

Лулу Вонг[1] (кит.: 王子逸 ;[2] народилась 25 лютого 1983) — американська режисерка китайського походження. Вона найбільш відома тим, що написала сценарій і зняла комедійно-драматичні фільми «Посмертно» (2014) і «Прощання» (2019). За останній фільм вона отримала премію Independent Spirit Award за найкращий фільм, а Американський інститут кіно назвав фільм одним із десяти найкращих фільмів 2019 року. Вонг також написала сценарій, продюсувала і поставила кілька короткометражних фільмів, документальних фільмів і музичних відео.

Молодість і освіта

[ред. | ред. код]

Вонг народилася в Пекіні. Її батько Хайянь Вонг був китайським дипломатом у СРСР,[3] а мати Цзянь Юй — колишня культурна критикиня і редакторка Пекінської літературної газети.[3] У неї є молодший брат Ентоні.[4] Свої перші роки Ван провела в Пекіні з батьками і ненадовго жила з бабусею по батьківській лінії протягом року в Чанчуні, Цзілінь, перш ніж емігрувати до Майамі у віці 6 років, оскільки її батько захищав докторську дисертацію в Університеті Маямі.[5]

Вонг — піаністка з класичною освітою, починає вчитися з чотирьох років і відвідує школу мистецтв New World School of the Arts.[6][7] Батьки заохочували її стати професійною піаністкою; її мама щодня водила її до місцевої церкви в Маямі, щоб займатися, перш ніж вони змогли купити для неї піаніно.[8] Зрештою Вонг вирішила не займатися музикою, коли навчалася в коледжі.[8]

Вонг вивчала музику та літературу в Бостонському коледжі з 2001 року і закінчив у 2005 році, отримавши подвійну спеціальність з літератури та музики.[9] Вонг каже, що вона захотіла стати режисеркою після перегляду фільму Стівена Шейнберга «Секретарка» у 2002 році на останньому курсі.[10] Потім вона пройшла два курси кіновиробництва та зняла кілька короткометражних фільмів ще в коледжі.[11] Після вивчення мистецтва кіно та створення кількох короткометражних і документальних студентських фільмів, Вонг переїхала до Голлівуду у 2007 році, щоб займатись письменництвом.

Кар'єра

[ред. | ред. код]

2005—2007

[ред. | ред. код]

Кіновиробнича кар'єра Вонг почалась у залах суду. Вона створювала короткі відео «день із життя» для юридичних фірм для свого стартапа, знімаючи щоденну боротьбу постраждалих у повсякденному житті. Вона опитала багатьох клієнтів та їхні родини, намагаючись показати ступінь їхніх травм.[12]

У 2005 році, будучи ще студенткою, Вонг отримала нагороду за найкращий фільм початківця на премії Бостонського коледжу Болдуїна за фільм «Оповідач», який вона зняла разом зі студентом Бостонського коледжу Тоні Гейлом.[11][13] Наступного року вони виграли премію Болдуіна за найкращий короткометражний фільм «Риби»[14] на кінофестивалі Болдуіна в Бостонському коледжі.[15] Вонг і Хейл також разом працювали над короткометражним документальним фільмом 2006 року «Рибалка в Перській затоці» про надмірний вилов риби у Панамі.[11][16] Її наступним проєктом став короткометражний фільм Can-Can 2007 року[17], знятий на основі оповідання Артуро Віванте про шлюб і невірність.[11]

2008—2015

[ред. | ред. код]

У 2008 році, незабаром після переїзду до Лос-Анджелесу, Вонг стажувалася разом з Бернадетт Бургі. Після поїздки в IKEA вони вирішили зняти фільм через свою взаємну прихильність до оповідань і романтичних комедій.[18] Вонг і Бюргі заснували власну виробничу компанію Flying Box Productions;[19] де Вонг зняла кілька короткометражних фільмів і музичних відео, а у 2014 році — свій перший повнометражний фільм «Посмертно».[20] Дія фільму відбувається у Берліні, Німеччина, «Посмертний» — це американо-німецька копродукція, у якій головних ролях знялись Бріт Марлінг і Джек Г'юстон.[21] Фільм дебютував на Цюріхському кінофестивалі 4 жовтня 2014 року[22], був показаний у США на Міжнародному кінофестивалі у Маямі[23] і був випущений у всьому світі.

У 2014 році Вонг отримала режисерську стипендію Чаза та Роджера Еберта на Film Independent Spirit Awards.[24][25] Прем'єра короткометражного фільму Вонг «Дотик» 2015 року відбулася на фестивалі Palm Springs International ShortFest.[26] Дотик був відібраний Американською сінематекою також і завдяки фокусу на режисерок-жінок,[27] а також виграв найкращу драму на фестивалі Asians on Film.[28]

2016–дотепер

[ред. | ред. код]

У травні 2016 року Вонг написала та розповіла історію «Чого ви не знаєте» для радіопрограми This American Life.[29] Пізніше того ж року почалася розробка художнього фільму, заснованого на цій історії з продюсером Крісом Вайцем, який почув її по радіо.[8][18][30]

У січні 2019 року відбулась прем'єра другого повнометражного фільму Вонг «Прощання» на кінофестивалі «Санденс», де він був відібраний для всесвітнього прокату A24.[31] У фільмі розповідається про нью-йоркську художницю Біллі (яку зіграла Аквафіна в її першій драматичній ролі), яка їде до Китаю для возз'єднання сім'ї, щоб відвідати свою вмираючу бабусю. Сім'я вирішила тримати в таємниці правду про стан Най Най (мандаринською означає «бабуся») і влаштовує весілля як привід для свого возз'єднання.[32][33] Вонг заснувала фільм на історії власної сім'ї; фільм починається з титульної картки, яка говорить: Засновано на справжній брехні.[32][34][35] Фільм представлено здебільшого китайською мовою з англійськими субтитрами. Зйомки проходили в районі, де жила бабуся Вонг, тому вона запропонувала своїй справжній двоюрідній тітці Лу Гонг зіграти саму себе у фільмі.[33]

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Вонг вільно володіє англійською та китайською мовами, а також трохи розмовляє іспанською.[36] З 2018 року вона перебуває у стосунках із колегою-режисером Баррі Дженкінсом.[1]

Її брат Ентоні працює су-шефом у ресторані Еріка Боста Auburn у Лос-Анджелесі.[4][37]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б New Power Couple Alert: Barry Jenkins Makes Red Carpet Debut With Indie Filmmaker Lulu Wang. The Hollywood Reporter (англ.). 13 березня 2019. Процитовано 5 липня 2019.
  2. ↑ . Chinese Radio Seattle. 3 серпня 2018 https://chineseradioseattle.com/2019/08/03/the_farewell/. Процитовано 4 серпня 2019. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  3. ↑ а б Jung, Alex (July 2019). Lulu Wang Spots the Lie The director of the Sundance sensation The Farewell has made the kind of movie Hollywood never makes. www.vulture.com. Процитовано 12 жовтня 2019.
  4. ↑ а б La Force, Thessaly (11 липня 2019). How to Create a Chinese Feast, Inspired by Lulu Wang's 'The Farewell'. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 10 лютого 2020.
  5. ↑ Filmmaker Lulu Wang Is Proving Asian-American 'Stories Are Worthwhile'. NBC News (англ.). Процитовано 31 жовтня 2019.
  6. ↑ The annual Rising Stars Showcase highlights the exceptional talent of more than 200 NWSA students!. New World School of the Arts. 4 березня 2015. Процитовано 24 червня 2016.
  7. ↑ Lulu Wang. EMPOWER 2019 (амер.). Архів оригіналу за 31 жовтня 2019. Процитовано 31 жовтня 2019.
  8. ↑ а б в Yap, Audrey Cleo (2 серпня 2019). Why 'The Farewell' Director Lulu Wang Made Awkwafina Her Lead. Variety (англ.). Процитовано 10 лютого 2020.
  9. ↑ Ran, Jillian (30 липня 2019). BC Alumna's 'The Farewell' Examines Cultural Divide. The Heights (амер.). Процитовано 10 лютого 2020.
  10. ↑ Malkin, Marc (17 грудня 2019). Listen: Lulu Wang on 'The Farewell' Oscar Buzz and How 'Secretary' Inspired Her to Become a Filmmaker. Variety (англ.). Процитовано 10 лютого 2020.
  11. ↑ а б в г Axelson, Amanda (1 травня 2006). Can-Can Attitude. NewEnglandFilm.com (амер.). Процитовано 10 лютого 2020.
  12. ↑ Filmmaker Lulu Wang Based 'The Farewell' On Her Family's Real-Life Lie. NPR (англ.). Процитовано 6 грудня 2021.
  13. ↑ Tony Hale. IMDb. Процитовано 10 лютого 2020.
  14. ↑ Pisces, IMDb, процитовано 10 лютого 2020
  15. ↑ @BC » Feature Archive » The winners are. Архів оригіналу за 5 травня 2008. Процитовано 10 лютого 2020.
  16. ↑ Fishing the Gulf, IMDb, процитовано 10 лютого 2020
  17. ↑ Can-Can, IMDb, процитовано 10 лютого 2020
  18. ↑ а б Yap, Audrey Cleo (16 серпня 2016). Filmmaker Lulu Wang Is Proving Asian-American 'Stories Are Worthwhile'. NBC News. Процитовано 17 серпня 2016.
  19. ↑ Lulu Wang. LinkedIn. Процитовано 10 лютого 2020.
  20. ↑ FLYING BOX PRODUCTIONS. FLYING BOX PRODUCTIONS (амер.). Процитовано 13 березня 2019.
  21. ↑ Filmmaker Lulu Wang Is Proving Asian-American 'Stories Are Worthwhile'. NBC News (англ.). Процитовано 10 лютого 2020.
  22. ↑ Zurich Film Festival. Zurich Film Festival. Процитовано 10 лютого 2020.
  23. ↑ Morgenstern, Hans (13 березня 2015). Miami Film Festival 2015: Posthumous Director Lulu Wang Talks Classic Hollywood and Growing Up in Miami. Miami New Times. Процитовано 24 червня 2016.
  24. ↑ About. LULU WANG (амер.). Архів оригіналу за 1 березня 2019. Процитовано 13 березня 2019.
  25. ↑ LuLu Wang - Sundance Co//ab. collab.sundance.org (англ.). Процитовано 10 лютого 2020. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |title= (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  26. ↑ 2015 Palm Springs Int'l ShortFest Announces Film Lineup. LATF USA. 3 червня 2015. Процитовано 24 червня 2016.
  27. ↑ 11th Annual Focus on Female Directors | American Cinematheque. americancinemathequecalendar.com. Архів оригіналу за 20 лютого 2020. Процитовано 10 лютого 2020.
  28. ↑ Asians on Film Festival 2016 Awards!. Asians on Film (амер.). 15 березня 2016. Процитовано 10 лютого 2020.
  29. ↑ What You Don't Know. This American Life. 12 грудня 2017. Процитовано 9 серпня 2019.
  30. ↑ Glass, Ira (22 квітня 2016). 585: In Defense of Ignorance Transcript. This American Life. WBEZ. Процитовано 24 червня 2016.
  31. ↑ Lang, Brent; Donnelly, Matt (28 січня 2019). Sundance: A24 Nabs Awkwafina's 'The Farewell'. Variety (англ.). Процитовано 10 лютого 2020.
  32. ↑ а б Morgenstern, Hans (16 липня 2019). The Farewell Director Lulu Wang on the "Surreal" Experience of 100% Fresh. Miami New Times. Процитовано 10 лютого 2020.
  33. ↑ а б Yamato, Jen (February 2019). A tearful premiere, a Sundance sale and the stranger-than-fiction family drama behind Lulu Wang's 'The Farewell'. Los Angeles Times. Процитовано 2 березня 2019.
  34. ↑ Lee, Jennifer 8. (3 лютого 2019). Based On An Actual Lie: Director Lulu Wang's Sundance Hit. NPR (англ.). Процитовано 28 липня 2019.
  35. ↑ "To Revisit Such a Traumatic Experience for the Sake of Our Movie": Director Lulu Wang | The Farewell. Filmmaker Magazine (амер.). 25 січня 2019. Процитовано 2 березня 2019.
  36. ↑ About. LULU WANG (амер.). Архів оригіналу за 1 березня 2019. Процитовано 2 березня 2019.
  37. ↑ Crowley, Chris (31 січня 2020). Director Lulu Wang Orders Dumplings at the Spa. Grub Street (амер.). Процитовано 31 січня 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лулу_Вонг_(кінорежисерка)&oldid=43424666