Луна (міфологія)

Луна лат. Luna
Божество в	давньоримська релігія і imperial cult of ancient Romed
Покровитель для	Місяць
Брати/сестри	Аврора і Сол
Медіафайли у Вікісховищі

Лю́на або Лу́на (лат. Luna — Місяць) — римська богиня Місяця, ототожнювана з грецькою Селеною. Вона також іноді представляється як аспект римської потрійної богині (лат. diva triformis), разом із Діаною та Прозерпіною або Гекатою. Водночас Люна — це не завжди окрема богиня, іноді це радше епіклеса Діани, яка ідентифікуються як богиня Місяця. Марк Туллій Цицерон зазначав: «Діану вважають Люною-Місяцем… Люну-Місяць названо так від lucere (світити), друге ім'я Люцина». На Авентинському пагорбі в Римі Сервій Туллій спорудив храм на честь Люни.

Люна в мистецтві

У римському мистецтві атрибутами Люни є півмісяць, а також двоярусна колісниця (біга). У Кармен Сакуеларе, виконаній у 17 році до н. е., Горацій називає її «королевою дворогих зірок» (siderum regina bicornis), пропонуючи їй слухати дівчат, які співають, так, як Аполлон слухає хлопців. Марк Теренцій Варрон відносив Люну і Сонце до числа видимих ​​богів, що відрізняються від невидимих ​​богів, таких як Нептун, і обожнюваних смертних, таких як Геракл. Вона була одним із божеств, яких Макробій запропонував у якості опікуна Риму. В Імператорському культі Сонце і Люна можуть представляти масштаби панування Риму над світом, з метою гарантувати мир. Грецьким аналогом Люни була Селена. У римському мистецтві та літературі міфи про Селену адаптовані під іменем Люни. Наприклад, міф про Ендіміона був популярним предметом римського настінного живопису.

Юнона як богиня місяця

Календи (Календар римлян) (1-й день кожного місяця), коли згідно з місячним календарем був період молодого місяця, були священними для Юнони, як і всі Іди (Тринадцятий або 15-й день місяця) для Юпітера. На Нони (дні першої чверті місяця (від порядкового числівника nonus — дев'ятий, 9-й день перед ідами) вшановували її як Юнону Ковеллу, Юнону півмісяця.

Культ Люни

Запряжена волами біга Люни на тарілці Парабіго. 2-5ст. н.е)

Варрон перераховує Люну серед дванадцяти божеств, життєво важливих для сільського господарства, як і Вергілій в іншому списку, у якому він називає Люну і Сонце clarissima mundi, найясніші джерела світла в світі. Варро також зазначає Люну серед двадцяти головних богів Риму.

Римляни культивували Люну. Тит Тацій повинен був запозичити культ Люни до Риму із Сабін, проте створення її храму на пагорбі Авентін, трохи нижче храму Діани, приписують Сервію Тулію. Річниця заснування храму відзначалася щорічно 31 березня. Імовірно, що храм було зруйновано Великим Римським вогнем під час правління Нерона.

Колісниця Люни

Мітра

У римському мистецтві Люна часто зображена із Сонцем, де вони керують колісницею, у яку запряжені чотири коні. Ця колісниця називається квадрига. Ісидор Севільський пояснює, що квадрига представляє хід сонця протягом чотирьох пір року, тоді як біга представляє Місяць.

Див. також

1. Календар римлян
2. Юнона
3. Ісидор Севільський

Джерела

• Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
• Луна, в мифологии // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Марк Туллій Цицерон. Про природу богів // Про закони. Про державу. Про природу богів / Переклав з латини В. Литвинов. — Львів : Апріорі, 2019. — 392 с. — ISBN 978-617-629-506-8.
• C.M.C. Green. Roman Religion and the Cult of Diana at Aricia. — Cambridge University Press. — New York, 2007. — С. 73.
• Horace, Carmen Saeculare, lines 33–36.
• Varro, frg. 23 (Cardauns) = Tertullian, Ad nationes 2.2.14–2-; Attilio Mastrocinque, "Creating One's Own Religion: Intellectual Choices, " in A Companion to Roman Religion, p. 383.
• Jörg Rüpke, Religion of the Romans, p. 133.
• William Van Andringa, "Religion and the Integration of Cities in the Empire in the Second Century AD: The Creation of a Common Religious Language, " in A Companion to Roman Religion (Blackwell, 2007), p. 94.
• Annemarie Kaufmann-Heinimann, «Religion in the House», in A Companion to Roman Religion, p. 188.
• Varro, De re rustica 1.1.4–6.
• Vergil, Georgics 1.5–25.
• Varro, as preserved by Augustine of Hippo, De Civitate Dei 7.2.
• Varro, De lingua latina 5.74; Dionysius of Halicarnassus *Orosius 5.12.3–10; De Vir. Ill. 65; Lawrence Richardson, A New Topographical Dictionary of Ancient Rome (Johns Hopkins University Press, 1992), p. 238.
• Ovid, Fasti 3.883–84; Richardson, A New Topographical Dictionary, p. 238.
• Livy 40.2.2; Richardson, A New Topographical Dictionary, p. 238.
• Appian, Bellum Civile 1.78.
• Tacitus, Annales 15.41; Richardson, A New Topographical Dictionary, p. 238.
• Varro, De lingua latina 5.68; Richardson, A New Topographical Dictionary, p. 238.
• Green, Roman Religion and the Cult of Diana, p. 73.
• Varro, De lingua latina 6.27.
• Green, Roman Religion and the Cult of Diana, p. 73.
• Isidore, Etymologies 18.26, as translated by Stephen A. Barney et al., The Etymologies of Isidore of Seville (Cambridge University Press, 2006), p. 368 online.
• M.J. Vermaseren, Mithraica I: The Mithraeum at S. Maria Capua Vetere (Brill, 1971), pp. 14–15; Plato, Phaedrus 246.
• Prudentius, Contra Symmachum 733 (Migne); Friedrich Solmsen, "The Powers of Darkness in Prudentius' Contra Symmachum: A Study of His Poetic Imagination, " Vigiliae Christianae 19.4 (1965), p. 248.
• Servius, note to Aeneid
• Hesiod, Theogony 413f.