Любиця Марич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Любиця Марич
серб. Љубица Марић
Ljubica Marić 2009 Serbian stamp.jpg
Ім'я при народженнісерб. Љубица Марић
Народилася18 березня 1909(1909-03-18)[1][2][…]
Крагуєваць, Королівство Сербія[1]
Померла17 вересня 2003(2003-09-17)[1][2][…] (94 роки)
Белград, Сербія і Чорногорія[1]
Країна Королівство Сербія
 Королівство Сербів, Хорватів і Словенців
 Королівство Югославія
 Югославія
 СРЮ
 Сербія і Чорногорія
Діяльністькомпозиторка
Alma materПразька консерваторія
Знання мовсербська[4]
ЧленствоСербська академія наук і мистецтв (7 травня 1981) і Сербська академія наук і мистецтв (17 вересня 2003)
Нагороди
IMDbID 5274414
Див. також: Любіца

Любіца Маріч (18 березня 1909 — 17 вересня 2003) — композиторка з Югославії, вихованка Йосипа Щольцера-Славенського, професор та член Сербської академії наук і мистецтв. Любиця Маріч вважається найоригінальнішою сербською композиторкою ХХ століття та музично найвпливовішою.[5]

Життя

[ред. | ред. код]

Любіца Маріч народилась в Крагуеваці, Сербія, в родині Павла та Катаріни, уродженої Джорджевич, нащадка Воєводи Чолак-Анти Сімеоновича, одного з керівників Першого сербського повстання.[6] Перша сербка, яка отримала диплом з композиції в 1929 році. У Празька державній консерваторії відвідувала аспірантуру у Йозефа Сука. Будучи студенткою, отримувала похвалу на фестивалях в Амстердамі, Страсбурзі та Празі.

Її музику пропагував великий прихильник сучасної музики Герман Шерхен, виконували найважливіші камерні ансамблі та оркестри, а Алоіс Хаба запропонував їй посаду доцента кафедри квартонової музики в Празькій державній консерваторії. Друга світова війна порушила її міжнародну кар'єру, тому вона провела більшу частину свого життя в Белграді, де зосередилася на написанні нових творів. Вона займалася образотворчим мистецтвом, писала філософську поезію, працювала професором Белградської музичної академії та членом Сербської академії мистецтв і наук.

Любіца Маріч була першою композитором, яка використовувала візантійську церковну музику в нелітургійних композиціях. У своїй творчості вона синтезувала середньовічну музику з авангардистським досвідом музики XX століття, створюючи твори з філософськими текстами. Її музика оголосила про початок постмодернізму та мінімалізму, і вона вважається попередницею Арво Пярта та Джона Тавенера.

В Амстердамі вийшов компакт-диск з її камерною музикою. Видавництво з Касселя створило партитури всіх її композицій. Компанія «Chandos» видала компакт-диск із найрепрезентативнішими її композиціями. Деякі вважають Любицю Маріч однією з найбільш оригінальних творців другої половини 20 століття.

Спадщина

[ред. | ред. код]
Могила Любиці Маріч у Белграді

У 2009 році постійне представництво Республіки Сербія при ЮНЕСКО звернулось із проханням пов’язати ЮНЕСКО зі 100-річчям від дня народження Любиці Маріч.[7]

«Любиця Маріч використала цілий арсенал сучасної музики для досягнення високої мети. Вона говорить із глибини душі чіткою та вражаючою мовою ...», — так Дмитро Шостакович охарактеризував музику Любиці Маріч.

Список композицій

[ред. | ред. код]
  • Сум за дівчиною, для чоловічого хору (1928)
  • Соната фантазія, для скрипки соло (1928/29)
  • Струнний квартет (1930/31) - програний
  • Вітряний квінтет (1931)
  • Музика для оркестру (1932)
  • Сюїта, для фортепіано з чвертю (1936/37) - втрачена
  • Тріо, для кларнета, тромбону та контрабасу (1937) - програно
  • Ескізи, для фортепіано (1944) - загублені
  • Чотири імпровізації та фуги на теми Октоєхоса для фортепіано (близько 1944 р.) - програні
  • Три прелюдії та етюд, для фортепіано (1945, рев. 1997)
  • Дві пісні, для змішаного хору (1945) - загублені (Romanija, The Mist)
  • Тріумфальний марш для симфонічного оркестру (ймовірно, 1945 р.) - програний
  • Три народні пісні, для змішаного хору (1946)
  • Дитячі хори (1946/64) (Курячі турботи, Соловей і мисливці, Загадки, Недолік Вайолетки)
  • Пісня і танець, для фортепіано (1947)
  • Хоро хоро Бранко, для фортепіано (1947)
  • Соната для скрипки та фортепіано (1948)
  • Вірші з «Гірського вінка», для баритону та фортепіано (1951)
  • Пісні космосу, кантата для змішаного хору та симфонічного оркестру (1956)
  • Пассакалья, для симфонічного оркестру (1957)
  • Octoïcha 1, для симфонічного оркестру (1958/9, вип. 1998)
  • Візантійський концерт, для фортепіано з оркестром (1959)
  • Поріг мрії, кантата для сопрано, меццо-сопрано, оповідача та камерного оркестру (1961)
  • Ostinato super thema Octoïcha, для фортепіано, арфи та струнного оркестру (1963)
  • Плач, Пастораль та Гімн, для змішаного хору та інструментального ансамблю, від
  • музика для ораторії, що говорить, "Слова світла" (1962/66) (редакція Міряна Живкович, 2009)
  • Чарівниця, мелодійна декламація для сопрано та фортепіано (1964)
  • Пісня для флейти (1976)
  • Заклик для контрабасу та фортепіано (1983, рев. 1998)
  • Монодія Октоїча, для віолончелі соло (1984)
  • З пісень Темряви, речитативна кантата для меццо-сопрано та фортепіано (1984)
  • Асимптота, для скрипки та струнного оркестру (1986)
  • Чудовий міліграм, для флейти та сопрано (1992)
  • Archaia, для струнного тріо (1992)
  • Archaia 2, для вітрового тріо (1993, рев. 1998)
  • Торс, для фортепіанного тріо (1996, рев. 1998)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Deutsche Nationalbibliothek Record #119010615 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в SNAC — 2010.
  4. ↑ CONOR.Sl
  5. ↑ Ljubica - first lady conductor with a toothpick. Novosti. 25 листопада 2015. Архів оригіналу за 29 травня 2016. Процитовано 23 жовтня 2017.
  6. ↑ I walk for my freedom. Politika Online (серб.). 10 квітня 2010. Архів оригіналу за 18 вересня 2020. Процитовано 5 квітня 2021.
  7. ↑ UNESCO. Executive Board, 176th, 2007.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Любиця_Марич