Перейти до вмісту

Людина без минулого

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Людина без минулого
фін. Mies vailla menneisyyttä
Жанрдрама, кінокомедія
РежисерАкі Каурісмякі
ПродюсерАкі Каурісмякі[1]
СценаристАкі Каурісмякі
У головних
ролях		Маркку Пелтола
Каті Оутінен
Анніккі Тяхті
Юхані Ніемела
ОператорТімо Салмінен
КомпозиторЙокояма Кен
ХудожникMarkku Pätiläd[1] і Jukka Salmid[1]
КінокомпаніяBavaria Film, Pandora Filmproduktion, Pyramide Productions, Sputnik, Yleisradio (YLE)
Дистриб'юторBavaria Filmd
Тривалість97 хв.
Мовафінська
КраїнаФінляндія Фінляндія
Німеччина Німеччина
Франція Франція
Рік2002
Кошторис1 206 000 €
Касові збори9 564 237 $[2], 921 847 $[2], 1 136 104 $[2] і 3 494 191 $[2]
IMDbID 0311519

«Людина без минулого» (фін. Mies vailla menneisyyttä) — фільм фінського кінорежисера Акі Каурісмякі (2002), другий із трилогії «Фінляндія» (першим фільмом трилогії є «Дрейфуючі хмари» (1996), третім — «Вогні у сутінках» (2006)). 98 % рецензентів на сайті Rotten Tomatoes залишили схвальний відгук про фільм.

Сюжет

[ред. | ред. код]

Головний герой належить до улюбленої Каурісмякі породи невдах, які наближаються до краю прірви і заглядають у неї, але «останньої хвилини кидають виклик долі й відмовляються слідувати визначеним шляхом трагедії, наче вона не більш ніж бананова шкірка, на якій їм випало посковзнутися» (The New York Times).[3]

Безробітний чоловік із фінської провінції приїжджає до Гельсінкі в пошуках роботи. У парку поруч із вокзалом його жорстоко б'ють невідомі. У стані коми його доставляють до лікарні, і там його пульс зупиняється. Проте стається диво: коли лікарі залишають палату, чоловік приходить до тями та йде з лікарні. Втративши пам'ять, цей немолодий чоловік без імені починає своє життя з нуля. У нього немає дому, зате є старий музичний автомат. Стати на ноги йому допомагають небагаті жителі нетрів. Він заводить стосунки зі співробітницею «Армії спасіння», ініціює оновлення репертуару місцевого ансамблю і випадково стає свідком пограбування банку. Його ім'я потрапляє до газет, а незабаром з'являється й дружина з колишнього життя…

У фільмі знімалися

[ред. | ред. код]

Нагороди

[ред. | ред. код]

У 2002 році журі Каннського кінофестивалю під головуванням Девіда Лінча присудило фільму Гран-прі, а Каті Оутінен була удостоєна призу за найкращу жіночу роль. Через п'ять років Лінч виділив цю картину як фільм, який йому особливо сподобався в останні роки.[4] Тим часом рішення каннського журі було сприйнято неоднозначно, тому що фіну одностайно пророкували найвищу нагороду — «Золоту пальмову гілку».[5]

У 2003 році фільм був номінований на «Оскар» як найкращий фільм іноземною мовою, проте режисер відмовився приїхати до Лос-Анджелеса на знак протесту проти війни в Іраку.

Серед інших нагород слід зазначити приз ФІПРЕССІ «Фільм року» на кінофестивалі в Сан-Себастьяні, номінацію на премію «Сезар» в категорії «Найкращий фільм Євросоюзу», а також 7 номінацій на премію «Європейський кіноприз».

Цікаві факти

[ред. | ред. код]
  • В останніх кадрах фільму у виконанні Анніккі Тяхті звучить прониклива пісня про виборгський парк Монрепо — саме там зустрілися батьки режисера. Вперше ця пісня була виконана нею ж в 1955 році[6].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в europeanfilmawards.eu
  2. ↑ а б в г Box Office Mojo — 1999.
  3. ↑ Movie Review — The Match Factory Girl — Review / Film Festival;
    A Finn's Films Start Morosely But End in Cockeyed Drollery — NYTimes.com
  4. ↑ David Lynch|Film|guardian.co.uk. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 12 лютого 2011.
  5. ↑ Перемогла людина з минулим. Коммерсант № 89 (2458). 28 травня 2002. Архів оригіналу за 12 липня 2013. Процитовано 12 лютого 2011.
  6. ↑ Hakutulos kappaleelle Muistatko monrepos\'n. Архів оригіналу за 6 травня 2012. Процитовано 12 лютого 2011.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Людина_без_минулого