Люсія Санчес Саорніль
| Люсія Санчес Саорніль | |
|---|---|
 | |
| Ім'я при народженні | ісп. Lucía Sánchez Saornil |
| Народилася |
13 грудня 1895[1] Мадрид, Іспанія |
| Померла |
2 червня 1970[1] (74 роки) Валенсія, Іспанія ·злоякісна пухлина |
| Країна |
.svg){kind=small} Іспанія |
| Діяльність | журналістка, поетеса, анархо-синдикаліст, письменниця, women's emancipation |
| Знання мов | іспанська |
| Членство | CNT |
| Напрямок | Ультраїзм |
| Жанр | поезія |
| Партія | Mujeres Libres |
Люсі́я Са́нчес Саорніль (ісп. Lucía Sánchez Saornil; 13 грудня 1895, Мадрид — 2 червня 1970, Валенсія, Іспанія) — іспанська поетеса, активна анархістка і феміністка. Відома як одна із засновниць організації Вільні жінки, а також роботою в Національній конфедерації праці (CNT) та Інтернаціональній антифашистській солідарності (SIA)[en].
Вихована збіднілим і овдовілим батьком, Люсія відвідувала Королівську академію витончених мистецтв Сан-Фернандо. В юності почала писати вірші і приєдналася до нового літературного напрямку — ультраїзму. До 1919 року її роботи опублікували різні видання, серед яких Los Quijotes[es], Tableros, Plural, Manantial і La Gaceta Literaria[es]. Вона працювала під чоловічим псевдонімом, що дозволило їй зачіпати теми, що стосуються лесбійок, тоді як гомосексуальність була об'єктом цензури і покарання.
1931 року Люсія Санчес Саорніль, яка працювала телефонним оператором від 1916 року, брала участь у страйку, організованому анархо-синдикалістським робочим об'єднанням, Національною конфедерацією праці (CNT), проти компанії Telefónica. Ця подія стала поворотною точкою в її житті, підштовхнувши до політичної діяльності. З цього моменту Люсія вступила в боротьбу за анархічну соціальну революцію.
1933 року Люсію призначено секретарем Мадридського відділення CNT, вона випускала їхні журнали до початку Громадянської війни в Іспанії. У травні 1938 року вона стає генеральним секретарем Інтернаціональної антифашистської солідарності (SIA)[en], анархістської організації, подібної за функціями до Червоного Хреста, що надає допомогу і підтримку.
Друкуючись в анархістських виданнях, таких як Tierra y Libertad[es], Solidaridad Obrera[es] тощо, Люсія висловлює свою феміністичну точку зору. Хоч вона не висловлюється різко про контроль народжуваності, проте засуджує поділ за статевою ознакою в іспанському суспільстві. Таким чином, Люсія зміцнила свій статус найрадикальнішої анархістки, яка відкидає образ жінки-домробітниці. У серії статей для Solidaridad Obrera, вона з розмахом спростовує визначення материнства як ядра жіночої ідентичності, яке висунув Грегоріо Мараньйон[es].
Незадоволені шовіністичними забобонами соратників з Республіканської партії, Люсія Санчес Саорніль і її дві союзниці, Мерседес Комапосада[es] і Ампаро Поч[es], створили 1936 року організацію «Вільні жінки». Це була автономна анархістська організація, до якої входили прихильниці «подвійної боротьби» за жіночу свободу і соціальну революцію. Люсія та інші «вільні жінки» заперечували домінівну думку, що статева рівність у безкласовому суспільстві має виникнути природним чином. Як тільки спалахнула громадянська війна, число учасників організації зросло до 30 000, і вони почали організовувати жіночі соціальні простори, школи, газети і програми дитячих садків.
1937 року, працюючи у Валенсії редакторкою журналу Umbral[es], Люсія познайомилася з Америкою Баррозо, яка стала її партнеркою на все життя.
З поразкою Другої республіки Люсія і Америка мусили рятуватися втечею в Париж, де Люсія продовжила свою участь у SIA. З капітуляцією Франції перед німецькими військами довелось знову виїхати, і 1941 року вони повернулися в Мадрид.
У Мадриді Люсія працювала фоторедактором, але їй знову довелося поміняти місце проживання після того як у ній упізнали партизанку-анархістку. Вона з Америкою вирушили до Валенсії, де жила сім'я Америки. Через поширення фашизму і католицького моралізму їхній зв'язок став для них небезпечним, тому вони приховували свої стосунки. Протягом цього часу Америка працювала в аргентинському консульстві, а Люсія продовжувала працювати редактором до своєї смерті від раку молочної залози 1970 року. В її поезії того періоду звучать її думки про страх поразки і здатність продовжувати боротьбу. Люсія не залишила автобіографічних записів.
В епітафії на надгробку Люсії сказано: «Чи правда, що надія померла?» («¿Pero es verdad que la esperanza ha muerto?»).
- Ackelsberg, Martha A. Free Women of Spain: Anarchism and the Struggle for the Emancipation of Women. Bloomington, IN: Indiana University Press, 1991.
- Enders and Radcliff. Constructing Spanish womanhood: female identity in modern Spain. SUNY Press, 1999.
- Linhard, Tabea Alexa. Fearless women in the Mexican Revolution and the Spanish Civil War. University of Missouri Press, 2005.
- Nash, Mary. Defying Male Civilization: Women in the Spanish Civil War. Denver, CO.: Arden Press, 1995.
- Акельсберг М. «Самостійність і рівність»? Організація «вільні жінки» та анархістські стратегії для жіночої емансипації [Архівовано 3 серпня 2020 у Wayback Machine.]
- Санчес Саорниль Л. Проблема фемінізму[недоступне посилання з Ноябрь 2018]
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- Lucía Sánchez Saornil: La vanguardista El Mundo (May 10, 1998) [Архівовано 15 червня 2021 у Wayback Machine.]
- Gimeno, Luz Sanfeliu. Lucía Sánchez Saornil; una vida y una obra alternativas a la sociedad de su tiempo [Архівовано 15 березня 2022 у Wayback Machine.]
- «The Question of Feminism» by Lucia Sanchez Saornil [Архівовано 17 червня 2012 у Wayback Machine.]
|
