Перейти до вмісту

Люсі Ворслі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Люсі Ворслі
англ. Lucy Worsley
Народилася18 грудня 1973(1973-12-18) (51 рік)
Редінг
Країна Велика Британія
Діяльністьісторикиня, телеведуча, письменниця
Галузьісторія[1], література[1] і телебачення[1]
Alma materУніверситет Сассексу (2001)[2], Новий коледж Оксфорду, St Bartholomew's Schoold, West Bridgford Schoold, Університет Оксфорда (1995)[2] і The Abbey Schoold
Знання мованглійська[1]
ЗакладІсторичні королівські палациd[2]
Нагороди
офіцер Ордену Британської імперії
IMDbID 3917687
Сайтlucyworsley.com

Люсі Ворслі OBE (англ. Lucy Worsley; нар. 18 грудня 1973(19731218), Редінг, Беркшир, Англія) — британська історикиня, авторка, кураторка та телеведуча[3]. Головний куратор історичних королівських палаців[en] (англ. Historic Royal Palaces), найбільш відома як ведуча серіалів телебачення BBC на історичні теми.

Ранні роки життя та освіта

[ред. | ред. код]

Ворслі народилася в місті Редінг, графство Беркшир, в родині Пітера та Інід (уродженої Кей) Ворслі[4]. Її батько викладав геологію в університеті Редінга, а мати — консультант з питань освітньої політики та практики. Початкову освіту отримала у рідному місті, середню освіту здобула у школах Ньюбері та Ноттінгему. Вивчала стародавню та сучасну історію в Нью-коледжі Оксфордського університету[4], який закінчила у 1995 році зі ступенем бакалавра мистецтв.

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Куратор і академік

[ред. | ред. код]

Ворслі розпочала свою кар'єру влітку 1995 року як куратор історичної садиби у Мілтоні[5] поблизу Абінгдона[6]. З 1996 по 2002 рік — інспектор історичних будівель в English Heritage у регіоні Східний Мідленд. Під час роботи інспектором, вона вивчала життя Вільяма Кавендіша, 1-го герцога Ньюкасла[en] та написала довідник по замку Болсовер[en], резиденції герцога. У 2001 році вона отримала ступінь доктора філософії в університеті Сассекса[7].

Протягом 2002—2003 років Люсі працює керівником проєктів та наукових досліджень музеїв Глазго[8][9], перш ніж стати головним куратором історичних королівських палаців.

У 2005 році обрана провідним науковим членом Інституту історичних досліджень[en] Лондонського університету; також її призначили запрошеним професором Кінгстонського університету[10].

Телевізійні програми

[ред. | ред. код]

У 2011 році Ворслі презентувала чотирисерійний телевізійний серіал «Якби стіни могли говорити» (англ. If Walls Could Talk), в якому досліджується історія британських будинків — від сільських котеджів до палаців[11].

2012 року Люсі представила трисерійний серіал «Жінки епохи Реставрації» (англ. Harlots, Housewives and Heroines) — про життя жінок після громадянської війни та реставрації Карла II[12].

Її серіал 2013 року «Дуже британське вбивство» (англ. A Very British Murder) досліджує «хворобливу національну одержимість» вбивством через призму низки гучних випадків XIX століття[13].

2014 року її трисерійний серіал «Перші Георги: німецькі королі, які зробили Британію» (англ. The First Georgians: The German Kings Who Made Britain) досліджував внесок німецьких королів Георга І та Георга II. Серіал пояснював, чому Ганноверського Георга І обрали британським монархом, і як успадкував престол його зовсім інший син Георг II, і чому без них теперішнє Сполучене Королівство могло б бути зовсім іншим. Серіал підкреслює позитивний вплив цих королів, одночасно демонструючи недоліки кожного з них[14].

У січні 2016 року презентувала документальний серіал з трьох частин «Царська імперія: Росія Романових з Люсі Ворслі» (англ. Empire of the Tsars: Romanov Russia with Lucy Worsley)[15].

2019 року Люсі Ворслі представила серіал «Найбільші вигадки американської історії» (англ. American History's Biggest Fibs) в якому вона розглядає історію заснування нації і американську революцію, громадянську війну, та холодну війну[16].

Літературна діяльність

[ред. | ред. код]

Ворслі видала низку книг, багато путівників по будинках тощо. «Придворні: Таємна історія георгіанського суду» (англ. Courtiers: The Secret History of the Georgian Court) (2011) та «Королева Вікторія: дочка, дружина, мати, вдова»[17] (англ. Queen Victoria: Daughter, Wife, Mother, Widow) (2019) — її останні роботи з історії. У 2014 році BBC Books видало її книгу «Дуже британське вбивство», засновану на однойменному серіалі[18]. У квітні 2016 року Ворслі опублікувала свій дебютний дитячий роман «Еліза Роуз» (англ. Eliza Rose)[19][20]. У 2017 році опублікувала біографію Джейн Остін під назвою «В гостях у Джейн Остін: біографія» (англ. Jane Austen at Home: A Biography)[21].

Нагороди та відзнаки

[ред. | ред. код]

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Ворслі живе у Саутворку[24] на березі Темзи в південному Лондоні зі своїм чоловіком, архітектором Марком Хайнсом[3], з яким одружилася у листопаді 2011 року[25].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ а б в Hoffman R. LinkedIn — 2003.
  3. ↑ а б Woods, Judith (13 квітня 2011). Dr Lucy Worsley: 'I'm just an historian who wandered into TV'. Daily Telegraph. Архів оригіналу за 24 червня 2012. Процитовано 3 листопада 2020.(англ.)
  4. ↑ а б BBC4: A very British Murder with Lucy Worsley. www.bbc.co.uk. Архів оригіналу за 23 квітень 2019. Процитовано 3 листопада 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)(англ.)
  5. ↑ SPAB News, Vol. 18., no. 2, 1997(англ.)
  6. ↑ Milton Manor – Lucy Worsley. LucyWorsley.com. Архів оригіналу за 14 травня 2014. Процитовано 3 листопада 2020.(англ.)
  7. ↑ Worsley, Lucy (2001). The Architectural Patronage of William Cavendish, first Duke of Newcastle, 1593–1676. Архів оригіналу за 7 серпень 2017. Процитовано 3 листопада 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)(англ.)
  8. ↑ BBC Four – A Very British Murder with Lucy Worsley – Dr Lucy Worsley. BBC. Архів оригіналу за 23 квітень 2019. Процитовано 3 листопада 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)(англ.)
  9. ↑ Lucy Worsley on her passion for the past. Berkshire and Buckinghamshire Life. Архів оригіналу за 26 серпень 2014. Процитовано 3 листопада 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)(англ.)
  10. ↑ Kingston University – Faculty of Art, Design and Architecture. Архів оригіналу за 27 вересень 2013. Процитовано 3 листопада 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)(англ.)
  11. ↑ Sam Wollaston (20 квітня 2011). TV review: If Walls Could Talk: the History of the Home; Petworth House – the Big Spring Clean; and Essex Jungle: Exotic Pets. the Guardian. Архів оригіналу за 3 квітень 2014. Процитовано 3 листопада 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)(англ.)
  12. ↑ Harlots, Housewives and Heroines: A 17th Century History for Girls at BBC4.com. Bbc.co.uk. 28 травня 2012. Архів оригіналу за 30 березень 2020. Процитовано 3 листопада 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)(англ.)
  13. ↑ Owen, Pamela (22 вересня 2013). A Very British Murder: How we became hooked on morbid mysteries. The Mirror. Архів оригіналу за 6 жовтень 2015. Процитовано 3 листопада 2020. {{cite news}}: Недійсний |url-status=no (довідка)(англ.)
  14. ↑ A Very British Romance. BBC. Архів оригіналу за 30 січень 2020. Процитовано 3 листопада 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)(англ.)
  15. ↑ Empire of the Tsars: Romanov Russia with Lucy Worsley. BBC. Архів оригіналу за 2 червень 2019. Процитовано 3 листопада 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)(англ.)
  16. ↑ Lucy Mangan (17 січня 2019). American History’s Biggest Fibs review — Trump would put Lucy Worsley up against the wall. the Guardian. Архів оригіналу за 5 жовтень 2020. Процитовано 3 листопада 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)(англ.)
  17. ↑ Queen Victoria by Lucy Worsley | Waterstones. www.waterstones.com. Архів оригіналу за 3 липень 2019. Процитовано 3 листопада 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)(англ.)
  18. ↑ Rebecca Armstrong (7 вересня 2013). A Very British Murder, by Lucy Worsley. BBC Books, £20. The Independent. Процитовано 3 листопада 2020.(англ.)
  19. ↑ Carpani, Jessica (25 березня 2016). Historian Lucy Worsley: My life in eight objects. The Daily Telegraph. Архів оригіналу за 27 березень 2019. Процитовано 3 листопада 2020. {{cite news}}: Недійсний |url-status=no (довідка)(англ.)
  20. ↑ Wade, Francesca (26 березня 2016). Tales of lecherous Tudors. The Daily Telegraph. Архів оригіналу за 5 серпень 2020. Процитовано 3 листопада 2020 — через lucyworsley.com. {{cite news}}: Недійсний |url-status=no (довідка)(англ.)
  21. ↑ Nonfiction Book Review: Jane Austen at Home: A Biography by Lucy Worsley. St. Martin’s, $29.99 (352p) ISBN 978-1-250-13160-7. www.publishersweekly.com. Архів оригіналу за 27 березень 2019. Процитовано 3 листопада 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)(англ.)
  22. ↑ Wadsworth, Jo. TV historian given honorary Sussex Uni degree. Brighton and Hove News. Архів оригіналу за 12 серпень 2020. Процитовано 3 листопада 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)(англ.)
  23. ↑ TV historian Lucy Worsley was appointed an OBE. BBC News Online. 16 листопада 2018. Архів оригіналу за 18 липень 2020. Процитовано 3 листопада 2020. {{cite news}}: Недійсний |url-status=no (довідка)(англ.)
  24. ↑ Lucy Worsley’s My London. Evening Standard. 5 липня 2013 3 листопада 2020. Архів оригіналу за 6 лютий 2017. Процитовано 4 листопад 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)(англ.)
  25. ↑ On being 2.5% famous. Lucy Worsley. 22 липня 2012. Архів оригіналу за 6 лютий 2017. Процитовано 3 листопада 2020. {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)(англ.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Люсі_Ворслі&oldid=37130031