Лю Сюй
| Лю Сюй | |
|---|---|
| кит. 劉 昫 | |
| Народився | 888 префектура Чжоу (涿州) |
| Помер | 947 Кайфен |
| Підданство | Імперія Пізніх Тан Імперія Пізніх Цзінь |
| Національність | ханець |
| Діяльність | письменник, історик |
| Magnum opus | Old Book of Tangd |
| Посада | канцлер |
| Батько | Лю Інь (劉 因) – офіцер |
| Мати | ? |
| Нагороди | імперський учений (太常 寺, Taichang Si) — 923 рік |
Лю Сюй (劉 昫) (888—947),[1] або ж Яоюань (耀 遠), формально гун(公) — герцог Цяо (譙 公), був чиновником упродовж періоду п'яти династій і десяти царств. Пізніх Тан і Пізніх Цінь, виступаючи як канцлер під час обох цих нетривких династій. Він був провідним редактором «Старої книги Тан», однією з офіційних історій попередньої династії Тан, завершеної під час Пізньої Цзінь, хоча велика частина роботи, ймовірно, була завершена протягом терміну його попередника Чжао Ін.
Лю Сюй народився в 887 році під час правління Імператора Сізунг з династії Тан. Його сім'я була з префектури Чжуо (涿州,сучасний Баодін, Хебей). Його дід Лю Чен (劉 乘) і батько Лю Інь (劉 因) служили офіцерами в префектурі Йоу Чжоу (幽州, в сучасний Пекін).
Кажуть, що в юності Лю Сюй був відомий своєю красивою зовнішністю та літературними здібностями, і як його старший брат Лю Сюань (наданий 劉 晅 в «Історії п'яти династій»[1] і «劉 暄» в Новій історії П'ять династій[2] і молодший брат Лю Хао (劉 皞) були відомі на теренах батьківщини. Колись під час епохи Тан (904—907 рр.) сили киданів захопили Жуо, а Лю Сюя взяли у полон і його було доставлено в префектуру Синь (新 州,зараз Чжанцзякоу, Хебей), однак він утік з киданського полону та пізніше оселився на горі Данінга (大 寧 山), проживаючи з Лю Менджі (呂夢奇) і Чжан Лін (張 麟), витрачаючи час на читання і написання віршів.[1]
У якийсь момент Ван Чужі, тодішній губернатор префектури Іу (義 武, зі штаб-квартирою в сучасному Баодін) як свого військового губернатора (Jiedushi) зробив свого прийомного сина Ван Ду префектом префектури Йі (易 州, зараз Баодін). Ван Ду запросив Лю служити в його штабі його секретарем з військових питань. Пізніше, після того, як Ван Ду завершив свій термін як префект Йі[1] — ймовірно, в той час, коли Ван Чужі замовив Ван Ду як заступника військового губернатора Іу[3][4], Лю попросив про відставку. Замість цього Ван Ду запросив його відправитися в столицю Йі — Чжуншань (中山) з Ван Ду. У той час старший брат Лю Сюй, Лю Сюань, також прибув з Чжуо, і Ван Ду рекомендував їх обох своєму батькові Ван Чужі. Лю Сюй працював у нього у ролі секретаря в питаннях, що стосувалися штаб-квартири.
Близько 921 року Ван Ду захопив владу свого батька Ван Чужі в результаті перевороту[3]. Як один із близьких соратників Ван Ду, Хе Шаовей (和 少 微), мав у минулому конфлікти із Лю Сюанем, він робив фальшиві звинувачення проти Лю Сюань, тоді Ван Ду покарав Лю Сюань, вбивши його. Тоді Лю Сюй утік й оселився в префектурі Кан (滄州, в сучасному Цанчжоу, Хебей) на території Цзінь. Військовий губернатор округу Хенхай (橫 海, зі штаб-квартирою в префектурі Кан), Лі Куншен, запросив його як секретаря.[1]
Після лорда Лі Куншен і зведеного брата Лі Кунсю, принц Ці успадкував титул імператора (нового Пізнього Тана) в 923 році[5], він надав Лю Сюй титул Тайчан Боші (太常 博士), ученого в міністерстві (太常 寺, Taichang Si) і згодом імперського вченого (翰林 學士, Hanlin Xueshi). Він також був призначений Шаньбу Юаньвайланом (膳 部 員外郎), чиновником низького рівня в міністерстві обрядів (禮部, Лібу), а потім був призначений Бібу Ланчжун (比 部 郎中), наглядачем у міністерства юстиції (刑部, Xingbu). Пізніше він покинув урядову службу протягом деякого часу, коли померла його мати, у період жалоби. Після цього, він був призначений Кубу Ланчжун (庫 部 郎中), чиновником у міністерства оборони (兵部, Бінбу), а також відновив свою діяльність у ролі імператорського вченого.[1]
Лі Кунсю був убитий в результаті заколоту в 926 році, а його зведений брат Лі Сіюань став імператором.[6] Після того як Лі Сіюань став імператором, Лю Сюй був призначений Чжуншу Шерен (中 書 舍人), чиновником середньої ланки в законодавчому бюро уряду (中書省, Zhongshu Sheng); Він пізніше також зайняв посади заступника міністра перепису (戶部侍郎, Хубуа Шіланг) і вченого в Дуаньмін-холі (端 明 殿). Кажуть, що Лі Сіюань поважав його за його витонченість і схвалював за його м'яку душу.[1]
У 933 році Лю отримав титули Чжуншу Шилан (中 書 侍郎, заступник начальника законодавчого бюро) і Тонг Чжуншу Менкс Пінгжанші (同 中 書 門下 平章事), став канцлером; Міністр юстиції (刑部 尚書, Xingbu Shangshu).[1]
Лі Сіюань помер в 933 році, і спочатку його наступником став його син Лі Конхе, Принц Пісні.[7] Однак в 934 році начальники штабів Лі Конгхе (Шуміші) Чжу Хунчжана і Фен Юнь, не бажаючи, щоб його старший зведений брат Лі Конгхе, принц Лу і його шурин Ши Цзіньтань, мали занадто велику владу, перевели їх обох, внаслідок чого Лі Конгхе повстав в страху перед своїм військовим командуванням в окрузі Фенсян (鳳翔, зі штаб-квартирою в сучасному Баоцзі, Шеньсі), вважаючи, що вони націлилися на нього для усунення. Лі Конгхе швидко розгромив імперські сили, спрямовані проти нього, а потім попрямував в імперську столицю Лоян. Коли він підійшов до Лоян, Лі Конхе втік з Лояна в паніці, а Чжу покінчив життя самогубством, а Фен був убитий генералом імператорської гвардії Конджіном. Після цього попросив трьох канцлерів — Лю Сюй і його колег Фен Дао і Лі Юй — очолити цивільних чиновників у вітанні Лі Конгхе. Три канцлера, які були пов'язані один з одним і з самого початку були не впевнені в тому, що робити, але погодилися вітати Лі Конгхе, який згодом увійшов в Лоян і запанував на троні. (Потім він послав емісарів, щоб вбити Лі Конхе.)[8]
Після того, як Лі Конгхе взяв трон, доручив Лю відповідати за три фінансових установи (податкові, казначейські, солі і монополії), після офіційного Ван Мей (王 玫), якого він спочатку доручив трьом агентствам, було виявлено, що вони завищують кількість казначейських резервів. [8] Йому також були надані додаткові титули міністра у справах державної служби (吏部 尚書, Лібу Шаншу) і Менкс Шіланга (門下 侍郎, заступника начальника екзаменаційного бюро (門下 省, Menxia Sheng)).[1]Незабаром після цього Фен Дао, один з дітей, якого одружився з однією з дочок Лю, був відправлений зі столиці у ролі військового губернатора округу Куанго (匡 國 зі штаб-квартирою в сучасному Вайнань, Шеньсі), в результаті чого Лю і Лі Ю Як канцлери. Однак, через численні суперечки, що виникали між Лю Сєм та Лі Ю, Конгхе зробив Лу Веньцзе додатковим канцлером.[8]
У той час, як Лю взяв на себе три фінансові установи від Ван, він мав свого секретаря Гао Яньшань (高 延 賞), який ретельно проглядав записи, щоб дізнатися, скільки грошей насправді у казначейства. Він виявив, що значна частина передбачуваних резервів скарбниці була фактично безнадійною заборгованою, яку адміністратори тримали в книгах, щоб використовувати як виправдання за жорсткий збір податків. Лю повідомив про це Лі Конгхе і запропонував два вирішення: уряд докладає всіх зусиль для збору колекційних боргів, але прощає безнадійні. Начальник штабу Лі Конгу Хан Чжаоін погодився з цим, і Лі Конгхе видав указ, що вибачає більшу частину боргів, які були накопичені до епохи Чансин Лі Сіюана (930—933). Бідні були дуже вдячні, але адміністратори трьох установ обурювалися . Незабаром після цього Лю і Лі Ю були звільнені і зі своїх посад- Лю став пуше (右僕射) і більше не відповідав за три установи, всі адміністратори все святкували, і ніхто з них не супроводжував Лю у подорожі назад в його особняк, як це було прийнято.
У 936 році Ши Цзіньтань повстав проти Лі Конгхе у Хедонзі (河東, зі штаб-квартирою в сучасному Тайюані, Шаньсі), і за підтримки Імператора імперії киданів Тайцзуна скинув Лі Конгхе, закінчивши епоху Пізніх Тан і почав свій власний епоху пізніх Цзінь.[9]Однак упродовж деякого часу його царство не було умиротвореним, і в 937 році, коли генерал-майор Фан Йангуан повстав проти Ши в окрузі Тяньсіон (天雄, зі штаб-квартирою в сучасному Хандане, Хебей, чинний захисник Лояну, якого Ши Цзінтао залишив на чолі регіону. Після повстання Чжан було придушене[10]Ши Цзінтао зробив Лі Сюя губернатором Лояну та мером Хенаню (Хенань, тобто, Лоянська область), і незабаром після цього утвердив його на посаді керівника монополії солі та заліза.[1]
У 944 році, коли Ши Цзіндань помер і його племінник Ши Чунгу став правителем, в цей час Пізні Цзінь постійно воювали з Ляо через непокору Ши Чунг щодо Ляо — Лю Сюй знову став Менкс Шілангом і канцлером (сіконг) (司空).[11] Він також був призначений відповідальним за редагування імперської історії та керівництво трьома фінансовими установами[1]. У 945 році саме він і історик Чжан Чжаоюань (張昭 遠) представили недавно завершену Стару книгу Тан правителю Ши Чунгу і були нагороджені за цю роботу.
У 946 році, після того, як Ши Чунг послав генералів Ду Вей і Лі Шужен, щоб напасти на Ляо, Імператор Ляо Тайцзун контратакував, оточуючи Дю і Лі, і змусив їх здатися йому. Потім він напав на південь в напрямку Кайфена, який залишився незахищеним. Ши здався, закінчивши цим епоху Пізніх Цзінь.[12] Потім імператор Тайцзун на початку 947 року оголосив себе імператором Китаю. На якийсь час Лю і інші пізні канцлери Цзінь залишалися на своїх посадах, але Лю попросив піти у відставку на підставі недуги. Йому дозволили це зробити, і йому було присвоєно звання Тайбай. Коли в цьому році імператор Тайцзун вийшов з Кайфена, він взяв з собою багатьох високопоставлених чиновників пізніх Цзінь[13], але Лю було дозволено залишитися в Кайфен через його хвороби. Він помер влітку 947 року.
- ↑ а б в г д е ж и к л м History of the Five Dynasties, vol. 89.
- ↑ New History of the Five Dynasties, vol. 55.
- ↑ а б Zizhi Tongjian, vol. 271.
- ↑ Ймовірно у 919 році
- ↑ Zizhi Tongjian, vol. 272.
- ↑ Zizhi Tongjian, vol. 275.
- ↑ Zizhi Tongjian, vol. 278.
- ↑ а б Zizhi Tongjian, vol. 279.
- ↑ Zizhi Tongjian, vol. 280.
- ↑ Zizhi Tongjian, vol. 281.
- ↑ Zizhi Tongjian, vol. 284.
- ↑ Zizhi Tongjian, vol. 285.
- ↑ Zizhi Tongjian, vol. 286.
1. Історія Середньовічного Сходу: Тематична хрестоматія: навч. посібник/Рубель В. А..-вид.3-тє, доп. і перероб.- К.:Либідь,2011.-14-15 с. ISBN 978-966-06-0608-1
2. Історія середньовічного Сходу: Підручник: К.:Либідь,2002.- 23-88 c. ISBN 966-06-04-24-0
3. New History of the Five Dynasties
4. Философский словарь. Под ред. И. Т. Фролова. — М.,Издательство политической литературы, 1980, с.438 (рос.)
5.Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — ISBN 5-325-00775-0
6.Wright, David Curtis. The History of China. — Greenwood Publishing Group, 2001. — P. 49. — ISBN 0-313-30940-X.
7. Tung, Douglas S. Tung, Kenneth. (2003). More Than 36 Stratagems: A Systematic Classification Based On Basic Behaviours. Trafford Publishing. ISBN 1-4120-0674-0, ISBN 978-1-4120-0674-3.
8. Непомнин О. Е. История Китая — Москва: Восточная литература, 2005.
9.Elliot, Mark C. The Manchu Way: The Eight Banners and Ethnic Identity in Late Imperial China. Stanford: Stanford University Press, 2001
10.Spence, Jonathan. The Search for Modern China. New York: W W Norton & Company, 1990
11.Spence, Jonathan. God's Chinese Son: The Taiping Heavenly Kingdom of Hong Xiuquan. New York: W W Norton & Company, 1997
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |