Лівшиць Яків Абрамович
Лівшиць Яків Абрамович | |
---|---|
Народився | 3 січня 1896 Мозир, Мінська губернія, Російська імперія |
Помер | 1 лютого 1937 (41 рік) Москва, СРСР |
Країна | СРСР |
Діяльність | політик |
Партія | Партія соціалістів-революціонерів і КПРС |
Нагороди | |
Лівшиць (Ліфшиць) Яків Абрамович (3 січня 1896, Мозир, Білорусь — 1 лютого 1937) — один з керівників радянських органів державної безпеки, член ВУЦВК, начальник залізниць, заступник наркома НКШС.
Народився у родині вчителя-міщанина, єврей. Самоук. Працював токарем на заводах Одеси, Києва, Вітебська, Мозиря, Гомеля, Смоленська. 1913—14 — член Партії соціалістів-революціонерів. Від березня 1917 — член Російської соціал-демократичної робітничої партії. 1918 направлений з РСФРР до Києва на підпільну роботу. Від лютого 1919 — комендант Подола (Київ); співробітник, зав. розвідкою, зав. інспекторського відділу з особливих справ, зав. секретно-оперативного відділу Київ. губернської ЧК; з вересня 1919 — зав. інструкторського відділу і заст. голови Черніг. губернської ЧК; заст. голови і зав. секретно-оперативного відділу Волин., згодом — Київ. губернських ЧК; голова Донец. губернської ЧК; з лютого 1920 — заст. голови, з квітня 1920 — голова Харків. губернської ЧК; з червня 1920 — нач. оперативного штабу Центр. управління ЧК при РНК УСРР; з серпня 1920 — голова Черніг. губернської ЧК.
У листопаді 1920 відряджений у розпорядження ЦК КП(б)У; згодом — голова Надзвичайної розвантажувальної комісії Харків. вузла. Від березня 1921 — голова Київ. губернської ЧК (з квітня 1922 — Київ. губернський відділ Державного політичного управління УСРР). Від жовтня 1922 працював у апараті ЦК КП(б)У. Від вересня 1923 — нач. секретно-оперативної частини і член колегії ДПУ УСРР, з жовтня 1923 — заст. голови ДПУ УСРР. 1923—28 — учасник троцькістської опозиції. У лютому 1924 відряджений у розпорядження ОДПУ СРСР. Від 1924 — заступник керуючого трестом «Донвугілля», заступник начальника, начальник будівництва Харківського тракторного заводу (1931), начальник Південних залізниць (Харків, 1931—1933 рр.), начальник Північно-Кавказької залізниці (Ростов-на-Дону; нині місто в РФ), нач. Московсько-Курської залізниці[1]. У січні 1928 виключений із ВКП(б), у лютому 1929 — відновлений. В 1935—1936 — заступник наркома шляхів сполучення СРСР[2].
Нагороджений орденом Червоного Прапора (1921), орденом Леніна (1932)[3].
16 листопада 1936, після початку кампанії тотальних репресій в СРСР, заарештований, 30 січня 1937 засуджений Військовою колегією Верховного Суду СРСР до смерті. Страчений в Москві.
Реабілітований у 1988 році.
- Шаповал Ю. та ін. ЧК—ГПУ—НКВД в Україні: особи, факти, документи. К., 1997.
- Кокін. С. А. ЛІВШИЦЬ (Ліфшиць) Яків Абрамович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2009. — 790 с.: іл. — Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lіvshits_Ya_A [Архівовано 3 квітня 2013 у Wayback Machine.]
- Л. Г. Рева. Лівшиць (Ліфшиць) Яків Абрамович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- ↑ История железнодорожного транспорта России и Советского Союза. Том 2. 1917—1945 (книга, часть 2). Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 15 березня 2022.
- ↑ В.Абрамов. Евреи в КГБ. Палачи и жертвы. М., Яуза — Эксмо, 2005.
- ↑ Постановление Президиума ЦИК СССР о награждении орденом Ленина Харьковского тракторного завода и отдельных работников этого завода и занесении на доску почета организаторов строительства завода. Приложение № 2 к п. 10 пр. ПБ № 101. Исторические материалы (рос.). 1932.05.23. Процитовано 22.01.2023.
- Народились 3 січня
- Народились 1896
- Уродженці Мозиря
- Померли 1 лютого
- Померли 1937
- Померли в Москві
- Члени Партії соціалістів-революціонерів
- Члени КПРС
- Кавалери ордена Леніна
- Кавалери ордена Червоного Прапора
- Кавалери ордена Трудового Червоного Прапора
- Члени ВУЦВК
- Репресовані в СРСР
- Особи, увічнення яких підпадає під закон про декомунізацію