Лінниченко Андрій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андрій Іванович Лінниченко
Народився21 листопада (3 грудня) 1822
Київ, Російська імперія
Помер1888
Країна Російська імперія
Діяльністьфілолог, педагог
Alma materІмператорський університет Святого Володимира (1843)
ГалузьФілологія
ЗакладІмператорський університет Святого Володимира[1]
Фундуклеївська жіноча гімназія
Перша київська гімназія
Київський Володимирський кадетський корпус
Посададоцент, ад'юнкт і Scientific-Secretaryd
Вчене званняДоцент
Науковий ступіньМагістр
ДітиЛинниченко Іван Андрійович

Андрій Іванович Лінниченко (3 грудня 1822, Київ — 1888) — український історик літератури та педагог, дійсний статський радник. Доцент кафедри історії загальної літератури університету Святого Володимира, професор української словесності Ніжинського ліцею, начальник Фундуклеївської жіночої гімназії.

Біографія

[ред. | ред. код]

Андрій Лінниченко народився в кінці 1822 у Київі в міщанській родині. Самостійно освоївши грамоту, навчався потім в парафіяльному училищі та Київській гімназії. Закінчивши гімназію в 1839 зі срібною медаллю, вступив до університету Святого Володимира на філософський факультет. У 1843, після закінчення університетського навчання, отримав медаль за твір на тему «De minis Romanorum» і ступінь кандидата філософського факультету[2].

Після закінчення університету Лінниченко був визначений молодшим учителем в Житомирську гімназію, але, розраховуючи на наукову кар'єру філолога-класика, залишився в Києві, зайнявши відкриту вакансію помічника бібліотекаря в університеті Святого Володимира. Надалі, проте, замість класичної філології за порадою викладачів університету він зосередився на російській мові і літературі, в 1845 захистивши дисертацію на ступінь магістра російської словесності по темі "Нарис розвитку найважливіших ідей вітчизняного мовознавства від виникнення вчених досліджень російської мови до затвердження їх на засадах порівняльно-історичної науки про мову "[2].

З серпня 1846 по 1853 Лінниченко займав посаду старшого вчителя історії в Першій київській гімназії, з 1851 року одночасно викладаючи російську словесність в Київському інституті шляхетних дівчат і в зразковому жіночому пансіоні. З 1853 по 1955 Лінниченко був професором російської словесності в Ніжинському ліцеї князя Безбородька, потім ставши ад'юнктом університету Святого Володимира по кафедрі російської словесності, де викладав теорію поезії і прози, а також історичну філологію російської мови[2].

У 1859 Лінниченко був затверджений на посаді начальника щойно відкритого на кошти І. І. Фундуклея училища для дівчат (надалі — Фундуклеївська жіноча гімназія). У 1863, після прийняття нового університетського статуту, в університеті Святого Володимира була заснована кафедра історії загальної літератури, і Лінниченко став доцентом цієї кафедри. У цей період він був також ад'юнктом університету і секретарем історико-філологічного факультету, поєднуючи всі ці пости з викладанням російської словесності в училище бідних дівчат графині Левашової та Володимирському Київському кадетському корпусі[2].

У 1864 Лінниченко був направлений за кордон для ознайомлення з творами образотворчого мистецтва, відвідавши музеї Німеччини, Італії і Франції[2]. Після повернення, в грудні 1865 він був призначений на посаду завідувача діючим при університеті музеєм старожитностей; проте на відміну від попереднього завідувача, професійного історика і археолога Я. Я. Волошинського, істотно розвинув музей, Лінниченко грав на перших порах головним чином роль хранителя. Тільки в кінці 1860-х він виступив з проектом планомірного розвитку художньої експозііціі музею, яку розраховував зробити навчальною базою для викладання історії мистецтва[3]. У 1866 його робота в Фундуклеївській гімназії була відзначена чином дійсного статського радника. В університеті Святого Володимира Лінниченко викладав аж до 1877 ще двічі займаючи пост доцента кафедри історії загальної літератури. Помер в 1888[2].

Публікації

[ред. | ред. код]

Крім дисертації, серед опублікованих робіт Лінниченко були наступні[2]:

  • Курс історії поезії для середніх навчальних закладів (Київ, 1861 двічі перевидано)
  • Огляд поетичної діяльності англійського романіста Чарльза Діккенса (Київ, 1866)
  • Карамзин, как преобразователь русского языка (Київ, 1867)
  • Журнальная деятельность И. А. Крылова (Київ, 1868)
  • Курс історії російської літератури для середніх навчальних закладів (Київ, кілька перевидань)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Доронина Н. В. Иностранная филология в Императорском университете Св. Владимира в XIX – начале XX ст. // Альманах современной науки и образования — Тамбов: Грамота, 2014. — вып. 3 (82). — С. 68. — ISSN 1993-5552
  2. ↑ а б в г д е ж М. Попов. Лінниченко Андрій Іванович // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб., 1914. — Т. 10 : Лабзина — Ляшенко. — С. 445—447. (рос.)
  3. ↑ М. Попов Андрій Лінниченко//Російський біографічний словник в 25 томах. — СПб., 1914. — Т. 10: Лабзіна — Ляшенко. — С. 445—447.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Лінниченко_Андрій_Іванович