Лінтур Петро Васильович
| Лінтур Петро Васильович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 4 травня 1909  Горонда, комітат Береґ, Угорське королівство[d], Транслейтанія, Австро-Угорщина |
| Помер | 2 лютого 1969 (59 років) або 3 лютого 1969[1] (59 років) Ужгород, Українська РСР, СРСР |
| Діяльність | фольклорист, збирач казок, літературознавець, літературознавець |
| Галузь | фольклористика[2] і літературознавство[2] |
| Alma mater | Белградський університет |
| Знання мов | українська[2] |
Лінтур Петро Васильович (4 травня 1909, с. Горонда Мукачівського району — 3 лютого 1969, Ужгород) — український фольклорист і літературознавець.
_%D0%B2%D1%83%D0%BB._%D0%9C%D0%B8%D1%82%D0%BD%D0%B0,_21.jpg)
Народився Петро Лінтур 4 травня 1909 р. в с. Горонда Мукачівського району Закарпатської області в селянській родині.
1937 р. закінчив Празький університет. Працював викладачем історії та літератури в Хустській гімназії, де організував літературний гурток. Разом з учнями працював над зібранням і опрацюванням фольклору Закарпаття. З 1944 р. — заступник голови Народної Ради Закарпатської України і директор гімназії в Хусті.
У 1946 р. він був уповноваженим Ради у справах РПЦ при облвиконкомі і причетний до спроб радянського режиму ліквідувати Греко-католицьку Церкву на Закарпатті. Свідчення цьому — документи, які перебувають на збереженні у Державному архіві Закарпатської області.
З 1953 — доцент Ужгородського університету. Зусиллями Лінтура були введені до наукового обігу і стали доступними широкому колові читачів сотні казок, легенд та балад Закарпаття та інших регіонів України.
Зібрані пам'ятки усної народної творчості публікувалися Лінтуром в збірниках «Народні балади Закарпаття» (1959), «Казки зелених гір» (1966), «Три золоті слова» (1968), «Дідо-Всевідо»(1969). Особливої популярності набув збірник «Закарпатські казки Андрія Калина» (1955 р.). Він вміщував сорок народних казок, записаних Петром Лінтуром.
Книга отримала чимало схвальних відгуків. Згодом її було перекладено російською та чеською мовами. Збірники «Казки одного села» (1979) та «Зачаровані казкою» (1984) вийшли по смерті ученого. Петру Лінтуру належить чимало статей присвячених проблемам зародження жанру народних балад, побутування казкового епосу, українсько-російським літературним зв'язкам, паралелям в усній народній творчості українців та інших слов'янських народів.
Помер Лінтур 3 лютого 1969 р. в м. Ужгороді. Основна заслуга Лінтура полягає в тому, що ученому вдалося зібрати, вивчити і опублікувати безцінну фольклорну спадщину українського Закарпаття.
- Данилюк Д. Д. Лінтур Петро Васильович [Архівовано 11 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 219. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Данилюк Д. Д. Лінтур Петро Васильович [Архівовано 13 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.