Л-18 (підводний човен СРСР)
| Л-18 | ||
|---|---|---|
| Л-18 | ||
 | ||
| Схематичне зображення підводного човна типу «Ленінець» серії XIII | ||
| Верф | завод № 189, Ленінград/завод № 202, Владивосток | |
| Під прапором |  СРСР
| |
| Належність |  Військово-морський флот СРСР
| |
| Порт приписки | Владивосток | |
| Закладений | 30 грудня 1935 | |
| Спуск на воду | 12 травня 1938 | |
| Введений до складу флоту | 6 листопада 1938 | |
| Перейменований | Б-18, УТС-85 | |
| Перекваліфікований | з 1958 навчальний УТС-85 | |
| Виведений зі складу флоту | 3 квітня 1958 | |
| На службі | 1938—1990-ті | |
| Сучасний статус | розібраний на брухт | |
| Бойовий досвід | Друга світова війна | |
| Проєкт | ||
| Тип ПЧ | підводний мінний загороджувач | |
| Основні характеристики | ||
| Швидкість (надводна) | 13,9 вузла | |
| Швидкість (підводна) | 9,7 вузла | |
| Робоча глибина занурення | 80 м | |
| Гранична глибина занурення | 100 м | |
| Дальність плавання | надводна: 2 750 миль (5 090 км) на швидкості 15 вузлів (27,8 км/год) або 10 000 миль на швидкості 10 вузлів (18,6 км/год) підводна: 150 миль (278 км) на швидкості 2,5 вузла | |
| Автономність плавання | 30-45 діб | |
| Екіпаж | 56 осіб | |
| Розміри | ||
| Довжина найбільша (по КВЛ) | 83,4 м | |
| Ширина корпусу найб. | 7 м | |
| Середня осадка (по КВЛ) | 4,1 м | |
| Водотоннажність надводна | 1124 т | |
| Водотоннажність підводна | 1425 т | |
| Силова установка | ||
|
Дизель-електрична: 2 × дизельних двигуни 42БМ6 2 × електродвигуни ПГ-9 |
||
| Гвинти | 2 | |
| Потужність | 2 х 1100 к. с. (дизельні двигуни) 2 х 650 к. с. (електродвигун) | |
| Озброєння | ||
| Артилерія | 1 × 100-мм гармата Б-24 | |
| Торпедно- мінне озброєння |
8 × 533-мм носових торпедних апаратів (18 торпед) та 18 мін типу ПЛТ | |
| ППО | 1 × 45-мм напіватоматична універсальна гармата 21-К | |
| Електроніка | «Дракон-129», «Меркурий-12» | |
Л-18 «Смирновець» (рос. Л-18) — радянський військовий корабель, дизель-електричний підводний мінний загороджувач серії XIII типу «Ленінець» Військово-морського флоту СРСР за часів Другої світової війни. Закладений 30 грудня 1935 року на верфі заводу № 189 у Ленінграді під заводським номером 273. У вигляді окремих секцій був перевезений до Владивостока, де на заводі № 202 (Дальзавод) його зібрали. 12 травня 1938 року спущений на воду. 24 вересня 1939 року корабель увійшов до складу ВМФ СРСР.
Службу проходив у складі підводних сил Тихоокеанського флоту.
18 серпня підводний човен, узявши на борт 61 бійця, 45-мм гармату і 2500 снарядів до неї, спільно з підводним човном Л-11 «Свердловець» вийшов з Владивостока із завданням висадки розвідувальної десантної групи в Маока (Холмськ, Південний Сахалін). Враховуючи те, що до 14:00 20 серпня порт Маока був уже захоплений радянським десантом 113-ї стрілецької бригади і зведеного загону моряків, слід вважати, що висадка передбачалася в іншому місці. Очевидно, радянське командування готувало велику десантну операцію на півночі Хоккайдо, і на субмаринах перебувала перша хвиля, або здійснити висадку десанту, що відвертатиме частину японських сил від напрямку головного удару.
Після війни човен служив у складі Тихоокеанського флоту. 10 червня 1949 року Л-18 перейменували на Б-18. 3 квітня 1958 року корабель виведений із бойового складу флоту й перетворений на навчально-тренувальну станцію підводників УТС-85, дислокувався в бухті Павловського. Використовувався аж до початку XXI століття.
- Подводные лодки. Тип «Л» XI серии — Штурм Глубины(рос.)
- Л-18, Б-18, УТС-85. Тип «Л» XIII серии(рос.)
- town.ural.ru// серия XIII «Ленинец»
- L-18. на uboat.net. (англ.)
- Подводная лодка «Л» XIII серии(рос.)
- Л-18
- Бережной С. С. — Корабли и суда ВМФ СССР. 1928—1945: Справочник. — М.: Воениздат, 1988. — 710 с.: ил.
- Морозов М. Э., Кулагин К. Л. Первые подлодки СССР. «Декабристы» и «Ленинцы». — М.: Коллекция, Яуза, Эксмо, 2010. — С. 90-91. — 160 с. — 2000 экз. — ISBN 978-5-699-37235-5.
- Платонов А. В. Энциклопедия советских подводных лодок 1941—1945. — М.: АСТ, 2004. — С. 365. — 592 с. — 3000 экз. — ISBN 5-17-024904-7.
