Мазур Людмила Олександрівна
| Мазур Людмила Олександрівна | |
|---|---|
| Народилася | 3 листопада 1947  Сальниця, Уланівський район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР |
| Померла | 13 січня 2000 (52 роки) |
| Діяльність | художниця |
| Членство | Національна спілка художників України |
| У шлюбі з | Мазур Микола Іванович |
| Діти | Мазур Богдан Миколайович |
Людмила Олександрівна Мазур (3 листопада 1947 с. Сальниця Уланівського р-ну Вінницької обл. — 13 січня 2000) — українська мисткиня, засновниця станкового паперовитинання, член НСХУ (1990), лауреат республіканської премії ім. братів Тарасевичів (1994), дружина народного художника України, живописця і монументаліста Миколи Мазура, мати лауреата Шевченківської премії, народного художника України, скульптора Богдана Мазура та мистецтвознавця, викладача ХНУ Оксани Мазур.
Людмила Мазур уродженка Вінниччини, з раннього дитинства жила у м. Хмельницькому. Після закінчення восьмирічної школи вступила на живописне відділення Одеського державного училища ім. М. Грекова.
Здобувши фахову освіту, Л. Мазур повернулася до Хмельницького (1968), обійняла посаду викладача дитячої художньої школи. У роботі з дітьми використовувала зразки українського народного мистецтва, зокрема витинання. 1975 року з'явилися традиційні за технікою, але оригінальні за образністю художні твори («Хрущ», «Літо», «Зимове сонце», «Дерево»), у яких мисткиня спиралася на особливості витинанок Поділля: одноосьова дзеркальна симетрія з триярусним її членуванням; просторове витинання (вирізування силуетів в аркуші й виготовлення твору з обидвох його частин). Використовуючи ці прийоми Л. Мазур 1989 року створила перші станкові композиції («Мелодії Поділля — І, ІІ, ІІІ», «Присвята Чорнобилю», «Ніч», «Чорна хмара», «Пейзаж»). Період з 1989 по 1994 роки, коли мисткиня одухотворювала предмети і явища, дістав назву міфо-поетичного. Надалі єдиним засобом самовираження лишається асиметричне витинання, але радикально змінюється образність — її перенесено у екзистенційну площину. На цей час художницю цікавить людська спільнота і окремий індивід, митець і його місце у суспільстві («Прогулянка», «Експромт», «Вигнання з раю», «Куди йдемо?», «Моделювання», «Еміграція», «Натюрморт»). Найбільша колекція творів Л. Мазур зберігається у Хмельницькому обласному художньому музеї [Архівовано 17 січня 2019 у Wayback Machine.].
Микола Мазур порівнював творчість Людмили з Далі, Пікассо і зазначав, що її геніальність до кінця не зрозуміли[1].
На вшанування імені мисткині редакцією міської газети «Проскурів» та колективом музею 2000 року засновано дитячу громадську премію ім. Людмили Мазур «Подільська палітра», яка вручається щорічно до дня народження мисткині.
- Лауреат обласної премії ім. Т. Шевченка (1993)
- Лауреат республіканської премії ім. Олександра та Леонтія Тарасевичів (1994).
- Лауреат міської премії ім. Б. Хмельницького (1994).
- Лауреат обласної премії ім. В. Розвадовського (1999).
- Климчук О. І то не птах… //Україна. — 1990. — № 44.
- Гірник Г. З мого голосу //Українська культура. — 1998. — № 9-10
- Климчук О. Чи я в лузі не калина була… //Людмила Мазур: Каталог творів. — Київ — Хмельницький: Міленіум, 2003.
- Гірник Г. Людмила Мазур: вертикаль духу //Сучасний художній музей: проблеми і перспективи. — Матеріали до науково-практичної конференції до 20-річчя Хмельницького обласного художнього музею. — Хмельницький. — 2006.
- Тихонюк О. Чиста лінія Людмили Мазур //Артанія. — 2010. — № 4
- [[https://web.archive.org/web/20160415055023/http://cbs.km.ua/?dep=1&dep_up=113&dep_cur=155 Архівовано 15 квітня 2016 у Wayback Machine.] Хмельницька міська централізована бібліотечна система]
- Мистецька сторінка. Витинанки Людмили Мазур [Архівовано 2 листопада 2011 у Wayback Machine.]
- ↑ Історія Людмили Мазур, яка заснувала абсолютно нову течію у мистецтві - khmelnychanka.info (укр.). 6 вересня 2022. Процитовано 28 вересня 2022.