Перейти до вмісту

Українсько-німецький словник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
«Українсько-німецький словник»
Титульна сторінка «Малоруско-нїмецкого словаря»
АвторЄвген Желехівський
Софрон Недільский.
Назва мовою оригіналуМалоруско-нїмецкий словар
КраїнаАвстро-Угорщина
МоваУкраїнська
СеріяТом 1
МісцеЛьвів
ВидавництвоДрукарня товариства ім. Шевченка
Видано1886

«Українсько-німецький словник» (в оригиналі «Малору́ско-нїме́цкий слова́р») — українсько-німецький словник, виданий 1886 року у Львові в 2 томах. Упорядкували Євген Желехівський та Софрон Недільский.

Історія

[ред. | ред. код]
Євген Желехівський

Із 1882 року окремими випусками почав виходити друком у Львові «Малоруско-нїмецкий словар» Є. Желехівського. Перший том (А — О) упорядкував сам Є. Желехівський, а другий (П — Я) — за його матеріалами, із деякими доповненнями, упорядкував і видав уже сам С. Недільський. Повністю словник у двох томах вийшов 1886 року.

У другій половині XIX столітті словник Є. Желехівського та С. Недільський після «Німецько-руського словаря» О. Й. Партицького на Заході України був другою спробою зібрати й опублікувати лексичні скарби української мови. Якщо словник О. Й. Партицького був німецько-українським, то словник Є. Желехівського — українсько-німецьким. «Малоруско-нїмецкий словар» не тільки популяризував і підносив гідність української мови, а й допомагав уже через неї вивчати німецьку.

Із появою «Малоруско-нїмецкого словаря» язичіє, як макаронічна мова, у Галичині остаточно було витіснено з ужитку. Письменники, як-от І. Я. Франко, почали писати українською мовою.

Правопис

[ред. | ред. код]

Саме для «Малоруско-нїмецкого словаря» Желехівський створив власний фонетичний правопис — так звану желехівку. З ініціативи Степана Смаль-Стоцького її було запроваджено 1892 року до обов'язкового вжитку в шкільництві й урядовім діловодстві Австро-Угорщини, замість максимовичівки[1].

Критика

[ред. | ред. код]
Софрон Недільський

Перший том прорецензував 1885 року К. В. Шейковський, визначивши такі переваги:

  • Словник ґрунтується на багатьох джерелах, що їх упорядник використав сумлінно й критично;
  • У словнику подано назв річок, місцевостей, у яких часто збережено старовинні риси, що можуть пролити світло на походження слів.

Серед недоліків К. В. Шейковський зазначив, що:

  • Деякі слова лишилися без пояснення;
  • Не можна під одним реєстровим словом подавати похідні слова, бо важко, наприклад, здогадатися, що під словом гала́й треба шукати й слово галати́н;
  • У багатьох словах наголос неправильно визначено (Дви́на, двига́тель, дворя́нин, Дніпе́р, горли́ця, ба́шка тощо);
  • Помітні пропуски деяких слів (гордування, змальовувати, знахідка, заплішка тощо);
  • Багато подано іншомовних слів, зокрема польських.

Загальну й не зовсім справедливу характеристику словникові Є. Желехівського дав 1889 року П. Г. Житецький. О. М. Пипін «Малоруско-нїмецкий словар» назвав кращим словником української мови за ввесь попередній час. Б. Грінченко засвідчив також певні недоліки:

  • Наявність багатьох невикористовуваних російських слів (алти́н, бакша́, балагу́рити, ба́рин, вижига́ти, вдохнове́нє, в-одино́чку, дневни́к, до́вжний, жи́лище тощо);
  • Наявність «незручних і недотепних фразеологізмів» (бажа́нт, бази́ч «базікало», винаше́лець «винахідник» тощо);
  • У словах, узятих із творів східноукраїнських письменників, неправильно подекуди визначено наголос (лібе́рал, міна́, незмуче́ний, вигра́ш, вида́вниця тощо).
Та все ж, не вважачи на ті вади, словар Желехівського був, як на свій час, коштовним здобутком української лексикографії, бо тут уперше зведено по альфабету та пояснено велику кількість слів, і досі нема ні одного друкованого словаря, що переважив би в сьому словар Желехівського; треба ще завважити, що й досі сей словар є єдиним, який може пособити європейському читатчеві ознайомитися з українською мовою й письменством.

— Б. Грінченко, 1905

Сутність

[ред. | ред. код]

Усього словник містить близько 65 тисяч українських слів, уживаних як на Заході, так і на Сході України. Таким чином, у цьому словнику було зібрано найбільше слів, було подано стільки лексичного матеріалу, скільки його містили всі попередні словники, разом узяті.

Усього було використано записи 92 осіб і132 друковані джерела. Ними були:

  • Опубліковані до 1885 року твори українських письменників;
  • Збірки народної творчості;
  • Записи лексики української народної мови впорядниками словника та різними особами.

У кожному слові позначено наголос.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Нахлік, Євген; Нахлік, Оксана. Іван Франко та Евгений Желехівський: амплітуда взаємин (PDF) (Українською) . Львів. Архів оригіналу (PDF) за 22 червня 2018. Процитовано 9 червня 2018.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Артем Москаленко. Нарис історії української лексикографії. — Київ : Радянська школа, 1961. — С. 76-79.

Посилання

[ред. | ред. код]