Манагарова Юлія Анатоліївна
 | ||
| ||
| Особисті дані | ||
|---|---|---|
| Повне ім'я | Юлія Анатоліївна Манагарова | |
| Дата народження | 27 вересня 1988 (36 років) | |
| Кривий Ріг, Дніпропетровська область, УРСР, СРСР | ||
| Зріст | 163 см | |
| Прізвисько | Маня[1] | |
| Громадянство |  Україна→ Росія
| |
| Позиція | Права крайня | |
| Інформація про клуб | ||
| Поточний клуб | «Ростов-Дон»
| |
| Номер | 6 | |
| Юнацькі клуби | ||
| ДЮСШ №4 (Кривий Ріг)
| ||
| Професіональні клуби* | ||
| Роки | Клуб | Ігри (голи) |
| 2003-2011 2011-2013 2013- |
«Смарт» «Олтхім» «Ростов-Дон» |
? (?) ? (?) ? (?) |
| Національна збірна** | ||
| Роки | Збірна | Ігри (голи) |
| 2007–2014 2017– |
Україна Росія
|
65 (225) 56 (186)[2] |
|
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||
|
** Інформацію про ігри та голи за національну збірну | ||
Юлія Анатоліївна Манагарова (нар. 27 вересня 1988 року, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Українська РСР, СРСР) — українська і російська гандболістка, права крайня російського клубу «Ростов-Дон» та збірної Росії. До 2014 року виступала за збірну України, з 2017 року виступає за збірну Росії. Підтримала російське вторгнення в Україну[3]. Внесена до бази Миротворця як зрадниця Батьківщини[4].
Юлія Манагарова народилася 27 вересня 1988 року в Кривому Розі.
Вчилася у школі №125 рідного міста, але після пробного гандбольного тренування перейшла у спортивний клас ДЮСШ №4, де й почала займатися гандболом[5].
Виступала за клуб «Смарт» зі свого рідного міста, після чого 2011 року перейшла в румунський «Олтхим», в складі якого виступала два сезони і двічі виходила до півфіналу жіночої гандбольної Ліги чемпіонів. Через фінансові проблеми румунського клубу з'явилася загроза розвалу команди, і саме в цей час гандболістці надійшла пропозиція переїхати в Ростов-на-Дону і грати за клуб «Ростов-Дон»[6].
2014 року, не бачачи в Україні можливостей для розвитку своєї кар'єри, Манагарова вирішила змінити громадянство і вже через півтора року отримала російський паспорт з рук віце-прем'єра РФ Дмитра Рогозіна, який назвав гандболістки «новою надією збірної»[7].
Влітку 2017 року Манагарову вперше викликали в збірну Росії, у грудні взяла участь у чемпіонаті світу в Німеччині (5-е місце), а в грудні 2018 року став срібною призеркою чемпіонату Європи[8]. При цьому на турнірі Юлія показала вагому ефективність в атаці — 25 голів після 26 кидків (всі — з гри). На чемпіонаті світу 2019 року стала кращим бомбардиром збірної в матчах проти Китаю і ДР Конго. Всього на турнірі закинула 41 м'яч у 10 матчах.
| Рік | Збірна | Турнір | Місце | І | Г | К | В СР. | % | |
| 2017 | Росія | ЧС | 5 | 7 | 22 | 28 | 3,1 | 79 | |
| 2018 | Росія | ЧЄ | 
|
8 | 25 | 26 | 3,1 | 96 | |
| 2019 | Росія | ЧС | 
|
10 | 41 | 51 | 4,1 | 80 |
Мати — Надія Петрівна Манагарова. Батьки — з Ленінграда, але приїхали працювати до Кривого Рогу, де вона вийшла заміж та залишилася.
Має чотирьох старших братів.
Племінниця — Анастасія Манагарова. Українська гандболістка. Ліва крайня криворізького клубу «ДЮІ»[9].
Юлія Манагарова підтримала російське вторгнення в Україну.[10] Вона виступила ініціатором відкриття гандбольним клубом «Ростов-Доном» благодійної програми «Помощь гражданам из ДНР и ЛНР, пребывающим на территорию Ростовской области».
Разом з тим, на своїй сторінці Манагарова образливо назвала «зрадниками» осіб-іноземців, що розірвали контракти з гандбольним клубом «Ростов-Дон» після початку російського вторгнення в Україну, мотивувавши це тим, що кинули клуб посеред сезону, додавши до опису зображення середнього пальця. Вона висловила свою негативну реакцію на накладання санкцій на російський гандбол.[11]
|
|
30.03.2023 Юлію Манагарову було внесено до бази Миротворця з визначенням «зрадник Батьківщини»[4].
- «Спарта»
- «Олтхім»
Національна ліга
- Суперкубок
Володарка (1): 2010/11
- «Ростов-Дон»
Суперліга
- Кубок
- Володарка (7): 2014/15, 205/16, 2016/17, 2017/18, 2019/20, 2020/21
Фіналістка (1): 2021/22
- Суперкубок
- Володарка (7): 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021
- Кубок ЄГФ
- Ліга чемпіонів ЄГФ
- Фіналістка (1): 2018/19
- Олімпійські ігри
Срібна призерка (1): 2020
- Чемпіонат світу
Бронзова призерка (1): 2019
- Чемпіонат Європи:
- Срібна призерка (1): 2018
- Права крайня символічної збірної турніру Трофей чемпіонів Бая-Маре: 2014[12]
- Права крайня символічної збірної Møbelringen Cup: 2017[13]
- Права крайня символічної збірної Ліги чемпіонів ЄГФ: 2017/18[14]
- Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» I ступеня (11 серпня 2021 року) — за великий внесок у розвиток вітчизняного спорту, високі спортивні досягнення, волю до перемоги, стійкість і цілеспрямованість, виявлені на Іграх XXXII Олімпіади 2020 року в місті Токіо (Японія)[15].
- ↑ 20 вопросов не о гандболе. Юлия Манагарова: «На футболе зарубы серьёзные! Однажды мне нос сломали» (рос.)
- ↑ Матчі і голи за національну збірну вирахувані лише з офіційних ігор (ВЧЄ, ВЧС, ЧЄ, ЧС і ОІ)
- ↑ [1][недоступне посилання](рос.) Гандбольный клуб 《Ростов-Дон》оказал помощь беженцам из ДНР и ЛНР через благотворительный фонд помощи детям 《Доброе дело》.
- ↑ а б СІА. Манагарова Юлия Анатольевна. Центр «Миротворець» (ru-RU) . Процитовано 10 квітня 2023.
- ↑ «Представьте, как она росла в окружении четырех братьев». Юлия Манагарова в рассказах близких (рос.)
- ↑ Юрий Волохов, Сергей Кириллов (26 листопада 2014). Лидер сборной Украины по гандболу примет российское гражданство. KP.RU. Архів оригіналу за 30 січня 2020. Процитовано 16 грудня 2018.
- ↑ Артем Лисовский (23 березня 2016). Гандболистка Манагарова: комментарии, что я предатель Украины, доводили до слез. Р-Спорт. Архів оригіналу за 13 березня 2020. Процитовано 16 грудня 2018.
- ↑ Алексей Адамов (16 грудня 2018). Проклятая Европа. Россия дрогнула и отдала титул Франции. Championat.com. Архів оригіналу за 30 січня 2020. Процитовано 16 грудня 2018.
- ↑ Профіль на сайті ФГУ
- ↑ [2][недоступне посилання](рос.) Гандбольный клуб «Ростов-Дон» оказал помощь беженцам из ДНР и ЛНР через благотворительный фонд помощи детям «Доброе дело».
- ↑ Шитихин, Андрей. «Я уже давно пою гимн России». Экс-украинка Юлия Манагарова — о воле к победе и предателях. www.championat.com. Процитовано 7 березня 2023.
- ↑ "Baia Mare Champions Trophy", the final day. baiamarechampionstrophy.ro. 17 серпня 2014. Архів оригіналу за 26 серпня 2014.
- ↑ Svendsen, Svein André (26 листопада 2017). Fire på All star team [Four on the All star team]. Федерація гандболу Норвегії.
- ↑ European Handball Federation - Women's EHF Champions League All-star Team revealed on the eve of EHF FINAL4 / Article. Архів оригіналу за 16 травня 2018. Процитовано 11 травня 2018.
- ↑ 1 Указ Президента Российской Федерации от 11 августа 2021 года № 463 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». Архів оригіналу за 11 серпня 2021. Процитовано 11 серпня 2021.
- Женская сборная России за 30 лет, часть 2. Все, кто ковал славу: от Седойкиной до Колотиловой (рос.)
- У кого из действующих гандболисток в России больше всего титулов? БЦ всё подсчитал (рос.)
| Словники та енциклопедії | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
