Манганарі Михайло Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Манганарі Михайло Павлович
Народження6 (18) жовтня 1804(1804-10-18)
Євпаторія
Смерть3 (15) лютого 1887(1887-02-15) (82 роки)
Миколаїв
ПохованняНекрополь Миколаєва
Національністьгрек
Країна Російська імперія
Приналежність Російська імперія
Вид збройних сил Російський імператорський флот
Роки служби18151887
Званняадмірал
КомандуванняЧорноморський флот
Війни / битвиРосійсько-турецька війна 1828—1829
РідМанганарі
Нагороди
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Пам'ятник Михайлу Манганарі на Миколаївському некрополі

Миха́йло Па́влович Мангана́рі (нар. 6 (18) жовтня 1804(18041018), Євпаторія, Російська імперія — пом. 3 (15) лютого 1887, Миколаїв) — російський адмірал (1876), гідрограф, головний командир Миколаївського порту у 1863—1873 рр., головний командир Чорноморського флоту і портів та військовий губернатор Миколаєва у 1881—1882 рр.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився в родині грецьких емігрантів.

У 1815 році вступив на Чорноморський флот гардемарином. Через 5 років отримав чин мічмана.

Учасник Російсько-турецької війни 1828—1829 років. Початок війни зустрів лейтенантом на фрегаті «Рафаїл».

Особливо відзначився під час нічного бою 27 липня 1828 року поблизу Варни, коли загін російських гребних суден під командуванням капітана В. І. Меліхова переміг турецьку флотилію і на буксирі доправив її до своєї ескадри. В цьому бою отримав кульове поранення в груди, за що нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня.

У подальшому на кораблі «Пармен» брав участь в осаді і захопленні Варни, в складі ескадри контр-адмірала І. С. Скаловського крейсував біля анатолійських берегів. За знищення поблизу фортеці Пендераклія кількох турецьких військових суден нагороджений орденом Святого князя Володимира IV ступеня «з бантом».

Після закінчення війни присвятив себе гідрографії. Займався описом узбережжя Чорного та Азовського морів. У 1832 році склав «Частную карту залива Новоногайска в Азовском море»[1] (Новоногайськом тоді називалося поселення біля узбережжя Бердянської затоки), а у 1833 році підготував опубліковану в 1841 році «Генеральную карту Азовского моря и рейд Бердянский»[2]. В січні 1837 року отримав звання капітан-лейтенанта.

У 1838 році, як командир пароплава «Колхіда», а згодом шхуни «Забіяка», вів бойове крейсерство поблизу абхазьких берегів. Одночасно здійснював проміри морських глибин. У 1942 році нагороджений орденом Святого Станіслава ІІ ступеня.

У 1845—1848 роках за згоди турецького султана очолював гідрографічну експедицію, яка на корветі «Гюлі-Сефід» і шхуні «Містика» досліджувала дно Мармурового моря від Босфору до Дарданел. За результатами експедиції було складено топографічні мапи всього моря і його проток, а також видана перша лоція Мармурового моря.

У 1850—1853 роках М. П. Манганарі перебував у Петербурзі при гідрографічному департаменті Морського міністерства, де йшов друк мап Мармурового моря.

У 1853 році призначений керуючим Чорноморською штурманською ротою. 8 вересня 1853 року отримав звання контр-адмірала.

У 1862 році М. П. Манганарі нагороджений орденом Святого Володимира ІІІ ступеня «з мечами» й призначений у Чорноморську флотилію.

У 1863—1873 роках виконував обов'язки командира Севастопольського й головного командира Миколаївського портів. 1 січня 1864 року Михайлу Павловичу присвоєно звання віце-адмірала.

У 1873—1875 роках, за відсутності віце-адмірала М. А. Аркаса, відкликаного до Петербурга, виконував обов'язки головного командира Чорноморського флоту і портів.

1 січня 1881 року адмірал М. П. Манганарі призначений командиром Чорноморського флоту і портів та військовим губернатором міста Миколаєва.

В січні 1882 року виїхав до Петербурга, де став членом Адміралтейської ради Росії.

Помер в лютому 1887 року. Похований на міському цвинтарі в Миколаєві.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Пам'ять

[ред. | ред. код]

За значні заслуги перед містом Миколаєвом, ще за життя М. П. Манганарі, колишньому Пролетарському скверу перед заводоуправлінням Миколаївського суднобудівного заводу постановою міської Ради повернута назва — Манганаріївський сквер.

У Севастополі ім'ям Манганарі названо мис, що розділяє Комишову і Козачу бухти.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Иванов Я. М. Труды отдела торговых портов. Выпуск XVII. Описание Бердянского порта (СПб, 1905). Приложение. Лист 1.
  2. Атлас Черного моря, гравирован по Высочайшему повелению в С. Петербурге с описей, произведенных с 1825 по 1836 год капитаном 1го ранга Е. Манганари [Архівовано 11 листопада 2020 у Wayback Machine.] // (Николаев: Гидрографическое черноморское депо, 1841). С. 26.

Література

[ред. | ред. код]
  • Крючков Ю. С. Исследователи Черного моря /Крючков Ю. С. //Южная правда, 1986, 15 ноября.
  • Левченко Л. Історія миколаївського і Севастопольського військового губренаторства (1805—1900) /Л.Левченко — Миколаїв, 2006. — С. 226—228.
  • Манганари // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона — Т. 18а (36) — С-Пб, 1896.
  • Манганари Михаил Павлович // Общий морской список. Ч. VII. — СПб., 1893. — С 475—477.
Попередник: Військові губернатори Миколаєва
1881—1882
Наступник:
Аркас Микола Андрійович
1871—1881
Пещуров Олексій Олексійович
1882—1890

Посилання

[ред. | ред. код]